По дванадцять рядків…

187

Охоче підтримую
ініціативу вінничанина Леоніда Пастушенка про відкриття нової рубрики в «УЛГ»,
де б друкувалися в оригіналі твори слов’янських поетів. Ми повинні пригадувати
краще із традиції культурних зв’язків, 
поновлювати полілог ліричних голосів: справжні поетичні таланти бувають
тільки живими, вони говорять до нас із різних епох, вони завжди сучасні… Отож
закликаю читачів «УЛГ» подумати над добором віршів до рубрики. Дай Боже їй
дорідного наповнення і щасливого продовження!

…Колись,
переказують, з великим поетом античності бесідував тодішній початківець і дуже
дивувався, що майстер над трьома рядками працює три дні. «Я, – каже, – за три
дні написав би тисячу рядків!» «Не маю сумніву, – відповів великий поет. – Але
й проживе та тисяча рядків всього-на-всього три дні».

Так випало, що
дістав я зі своєї колекції ліричних шедеврів три вірші по дванадцять рядків, –
справді «наповнених соком», мистецьких. Але однакова кількість рядків – не
єдине, що їх споріднює. За всіма історичними видозмінами ми не повинні забувати
Шевченкових слів про те, що всі ми – «одної матері діти,  що всі ми – слав’яни» (Передмова до
петербурзького видання «Гайдамаків» 1841 року)… Хай поговорять межи собою
брати-поети – білорус, росіянин, українець. І хай буде продовження розмови.

 Про 
білоруса Івана Літаша, на жаль, не можу повідомити нічого, почерпнув
його вірш із періодики. Гадаю, він не образиться, що я «чужеє оддаю в печать».
Росіянин Микола Рубцов не потребує особливих представлень, хоча ми дожилися вже
до того, що будь-яке явище російської культури стало ледь не «тьєрра
інкоґніта», особливо для молодого покоління. Він – був із тих, хто міцно
врослий у рідний ґрунт, не шукав заміни «зіркам своїх полів» за морями. Наш
земляк Станіслав Чернілевський голосно заявив про свій талант 1984 року збіркою
«Рушник землі», й хоча зараз поета не дуже чути в літпроцесі, але його внесок у
рідне письменство лишається самобутнім і цікавим.

 

Іван ЛІТАШ

 

Запытай у сябра:
«Бульба ёсць?»

«Ёсць, напэ?на, а
вада знайдзецца!» –

Так адкажа кожны,
калі госць

Раптам па двару
яго прайдзецца.

Не адмо?ляць,
прыймуць, як славян:

Знайдуць бульбы
(не кацёл, дык міску),

І капусты квашанай
качан,

І «палючай» нават
па келішку.

А калі вжо возьмеш
па другой –

Не бывае лепей
чалавеку

На сваёй Радзіме
дарагой…

Тут, напэ?на,
павялось адвеку,

Щто прэтэнзій да
жыцця няма.

Бульба ёсць – і
пражывем прыгожа,

Чарадзейка-бульбіна
сама

Аб’яднала ?сё і
перамножыла:

Працу, думкі,
пачуццё і лёс…

І не всё так
дрэнна, кажуць людзі.

Запытай у сябра:
«Бульба ёсць?»

Бульба ёсць! А
іншае дабудзем.

 

Николай РУБЦОВ

В ГОРНИЦЕ

В горнице моей
светло.

Это от ночной
звезды.

Матушка возьмет
ведро,

Молча принесет
воды…

 

Красные цветы мои

В садике завяли
все.

Лодка на речной
мели

Скоро догниет совсем.

 

Дремлет на стене
моей

Ивы кружевная
тень,

Завтра у меня под
ней

Будет хлопотливый
день!

 

Буду поливать
цветы,

Думать о своей
судьбе,

Буду до ночной
звезды

Лодку мастерить
себе…

 

 

Станіслав ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ

 

Теплота родинного
інтиму.

Ще на шибах досвіток
не скрес.

Встала мати.
Мотузочком диму

Хату прив’язала до
небес.

 

Весело і з ляском
серед печі

Полум’я гуляє по
гіллю.

Ковдрою закутуючи
плечі,

Мати не пита, чому
не сплю.

 

Вже, однак, зникає
гіркотина,

Не катує серце
печія.

Знову я –
малесенька дитина,

Мати знає більше,
аніж я.

 

Матері розказувать
не треба,

Як душа світліє
перед днем

В хаті, що
прив’язана до неба

Світанковим
маминим вогнем.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!