Платон із Фрейдом обнялися

 
Микола БІДЕНКО
 
я дивлюся на скельця своїх окулярів
там є очі чиїсь бачу лиш блиск
чому я не знаю що люблю себе?
 
завжди думав що я половинка
і прагнув дива єднання
поки мої клітини ділились і от
зупинились а я лиш частинка якоїсь
частинки своєї половинки
 
я метелик з котрого знову зробили гусінь
богоносці з умислом рогоносців але
хто спробував амброзії
не буде жерти собі подібних
я тихо вимовлю до тих
хто серед вибуху галактик вродив себе
–  люблю вас
навіть не знаючи котре за любов’ю ім’я стоїть
хочете можете поставити своє
і я мов вперше прошепочу
я люблю вас гусінь…
 
***
любов це букет фіалок
розсипаних пагорбами
вони сплітаються мов пальці
на вік
на цілий вік
і розсипаються мов коси на плечах вітру
ледь тримається пелюстка – мить
і ніхто вам не поможе
не поможе не поможе
 
але очі бачать тільки очі
і немає іншого світу –
ультрафіолет
 
я розгадую сни
зашифровані в кольорах
мов листя опале здаються вони
 
***
сніг пахне озимою пшеницею
чи то озимина
ледь пригадує сніг далиною
як деруть полотно довгими нотами
на утробні звуки генітальних призивів
лиш торкнешся подихом гілки
заволожиться листя в бруньках
а любов боїться що її заріжуть
і очей не зводить
зі своєї приреченості
ніч
а в тобі несподівана ярість постала
почуй як відлунюють небеса
коти прилетіли
весна
 
скільки скільки у дівчини
пелюсток цвіте?
 
***
коли зустрічні погляди
починають бачити обличчя
зачинає творитися нова мова
котра хоч квіткою чи жовтим листям
просвітлює чоловіка і жінку
 
фари лімузинів пригасають
у сяйві істин на узбіччі
магічна сила краси
магнітить смужку окружної
 
коли чорнява скрипка фрік
істерично роздерши плаття
покаже своїх тихих чортів….
 
платон із фрейдом обнялися
 
***
червоні туфельки
червоний капелюшок
і така безборонна
дарма запитав куди йдеш
і подумав навздогін – обжену її
і голод був швидшим за ноги
і спрага солоніша за кров
та зустріли мене великі окуляри
чепчик і ліжко старе
і щось повільно як розум у дерево
наздоганяло мене –
а не чіпав би ти вовче
незнайомих дівчаток у кам’яному лісі
 
***
що є задзеркалля
коли в рамах не бачиш себе
щось звідти розказують кола
очі чиїсь тут побачили дно
вже й згадки минулись
лиш ця недоречна сльоза
нізвідки
мов із заміжжя вийшла
 
тобі завжди важко було
підбирати вираз обличчя
до наших стосунків
 
воно було найпрекраснішим
з того що я не міг бачити
 
але повітря малювало
чи далина сама прийшла
 
я пам’ятник без пам’яті –
викинувся зів’ялим букетом
до підніжжя дівчини з веслом
 
***
розширення точки G до 3G
якщо чужу шизофренію
описати своїми словами
може виявитись що це ваша любов
 
***
вітер – скоропис повітря
демон моєї печалі
не буде дерево гнутися
я лиш листям тріпочу
 
сухенька рибко і пиво
мій штивний секс останніх послуг
уповільнений як сіль
з котрої вивітрилися сльози
 
і десь по тому що було
кішка з ангельськими крильцями
в зубах майнула
старою фоткою юності
 
коли в згадки зійшла розлука
не вернулася жодна сльоза
лиш та цівка менструальна
 
все пам’ятаю лиш звати не так
ніхто не дав мені менше
нікому я не був настільки вдячний
 
***
sms чеширського смайлик «smile»
 
коли вас не попередили що люблять
ви почуваєтесь ніби вас ґвалтують
 
cтверджувати що немає любові
варто лише переконавшись що вона є
бо умовно неіснуюче
не допущене до свідомого
здатне появлятися у здивованому
як вітрянка в дорослому віці
такий собі
тренінговий варіант смерті
 
любов
це прохідний двір типу незаймана
вона не вертає але приходить
і забирає
 
***
а розкажу я вам сон
o
була в попа собака
була собі курочка ряба
а в мене були гроші
я широко тримав обійми
і це була любов
точніше сказати і віра і надія
і мама їхня спала
аж крилами відчув
що руки розв’язані
і тут приходить сон
з якоюсь курвою
а сни я дивлюсь неуважно
більше курви інтересні
і гроші збуджені ходили і літали
і пропадали не прощаючись
не одягаючись
перформанс дурнішого
і наяву не придумаєш
і на останок білий день
як зла година
все видно а нема нічого
куди ховається ображена любов
коли весь світ
як клаптик казначейства?
а віра десь… а може тут?..
чи чорт її туди…
надія як завжди лежить в гарячці
і мама їхня спала…
коли множення робиться діленням
це не правильно
але дякувати богу лише грип
а як же звуть кого не звали
котрі приходять як одна
а ділять пам’ять ніби стадо мозку
пам’ятаю
мені треба було зробити аборт
допоможіть грошима
щоб я не родився
 
***
щось пройшло по блискавиці
ти читаєш сліди грому?
 
я невчасно? але запитаю
бо мурашки
залишають під шкірою лапки
що ти будеш відчувати після сексу
коли ти любиш а тебе на….ть
 
і вже в покинутих стражданнях
раптом ворухнеться
тінь твоїх втрат
жінка – ще одна спроба темряви
в країні щасливих людей
 
***
і в Бога я не наймудріший
і не вродливіший від хлопців на селі
чому ж мене ніхто не любить?
 
***
надрив самотності
знаки глюки
перша секунда зупинки
 
наповнення роздвоєння…
якою юшкою ти вмиєшся
таким буде колір солоності
 
рівно пусто холодно
нечутним голосом торкають кроки
оглянувшись я ловлю
лише пам’ять в щезноті обличчя
 
небо кривилось кривавилось блідло
вітер плач
вимерли птахи до самого дна легень
душі спливали у залишки чорного
 
я віршик вертикально аж до п’ят
у м’ятному плащі
як той світанок загубився в сутінках
 
ви не помітили мене
 
ДЕ ВІРА БІЛЬША НІЖ БОГ
як колібрі за квітками
падам падам падамс… по моїм сліду
ви тут не знаєте а я можу
своїм дерев’яним серцем…
я втомився від часу
 
терплю а тримаю
любов Бога серед людей…
 
якесь горе дурне…
якесь щастя чиєсь…
 
ось благають – мить зупинися
кому пощастило
навряд чи встигне зрозуміти
що то і було життя
 
господи мій нещасних
прийми від мене все що тобі треба
все найкраще що я створив
мене
і ще трохи часу
для когось
 
ми всі як непотрібне дитя
перед абортом…
за мить до смерті
перед дивом народження
 
***
змінюю порядок кольорів
властивості інші
 
поки не приходить чистота вражень
по лінії між чорним і/або білим
сповільнююсь в артеріях
засинаю
виринають не з минулого
з перестрічного часу
різних рук різних губ
 
недотикальна ласка
ніжність теплим видихом
 
учився я жити а снилася смерть
прийшла а не може торкнутись
занадто юна
не знає що станеться
коли її пустка знайде тут кінець
аж стане початком зачаття
чи воскресіння
коли з мене прокинеться
вщерть наповнена жінка
душею і/або життям
 
мені хоч розірвись між вами
 
***
то виходять то заходять
ходять-ходять-ходять
червоним пунктиром
плямки і цьомки
хтось світить мною стіну
хтось дивиться крізь мене
мені нічого ховати крім очей
я стою біля готелю заміж
 
додай собі іще сто років
той самий вечір той самий сум…
 
у жінки найбільші проблеми
через жінок
 
***
люблю жіночу наївність дівочок малих
куди іти коли вас посилають?
that is the question– думав гамлет
а одна краса (із тих що хотіли би
врятувати світ)
задумливо сказала ну от
чоловіки завжди пропонують нам
найприємніші речі коли
(ми в клопотах невирішальних –
ну хто нарешті тут приб’є поличку?)
вони нас ненавидять
куди іти? …
 
***
господи наш mudry.pro
а тепер уяви
що Адам і Єва послухали тебе
але дійшло лише тепер
сад вирубаний змій поплатився шкурою
добро і зло десь в шоколаді
пізнання отрута не ввійшла до голови…
господи ми знову невинні
(чуєш? – вибери мене вибери мене)
забери й нас назад усіх
змій поплатився шкурою
а ми придумали condom
 
***
віримо щасливим
хто кричить від болю
завжди бреше
 
***
ламані меблі і кішка
коробки з під взуття за ними кішка
в’язанки книг і кішка
старий кожух і в ньому кішка
 
все на місці на старому горищі
лиш розбита іграшка десь сховалась
мов кошеня плаче
 
***
мій сум як туман скраплюється в слова
я їх вислуховую
але вони проходять важко
от же ж б…..во нам
ніхто не думав а придумав
любов проти вічного злочин
похвалений богом після покарання
 
я тут сміюсь
а чийсь туман по мені капає тече
пам’ятаю як вона тоді сказала:
я ж не знала…
і видих розбитий об скло
мов втеча смертника від помилування
 
і знову тільки ніч ніч ніч
і не розвидниться мені…
 
***
не посилайте спраглого до моря
бо не спасе обіцяна вода
а біль кохання глибший від ножа