(психологічна
поема-кліп)
Життя цього втаємниченого магната насправді
змінила жінка, чимось схожа на Лілю Брик…
Це дивує, бо він виходець не просто з
бандитів,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
а, як кажуть, із таємних органів…
Із приватного листа
ТИРЕ
Милий мій мільярдере,
невже такі
безпорадні, що потрібно порад?
Знаєте, все одно в
фіналі – лише тире
поміж дат на
пам’ятнику, тере-дере…
Хоч стократно
виведіть на парад
полки цих смажених
поросят
й батареї текіли –
лише тире
в залишку,
невідворотне, як „сталінград”*
у преферансі, де
неодмінно
доводиться грати
втемну
й можна програть
на шести піках яхту
чи півзаводу…
Краще не братися й за
холодну воду.
Чи кортить вам до
кінця тире (чи життя)
підгострить, як
олівці, почуття,
а не гроші живить чи
товарну масу?
Боюсь, на це вже
немає спасу…
Чи вас цікавлю як
пошуковець правд?
Може, знадобився як
поет чи „пірат”?
Чи хотіли про Фромма
почути слово,
суть філософії „Бути
чи мати?”?..
Ну, вип’єм текілу
слова, лиш поступово,
щоб нічого тендітного
не зім’яти.
Чи кортить довести,
що мільярдер
здатен безоглядно
любити жінку
і ні з кого сім шкур
не здер?..
Що ж, ковтну цю
загадкову наживку.
І якщо вже ваших
усмішок тане крига,
тут присутня
справжня-таки інтрига…
В нас магнат і поет
плачуть різними мовами:
чи є й спільні слова?
Чи щось є невтамоване?..
_____
* У преферансі „сталінградом” називається гра, метою якої є
шість взяток пікової масті, вона грається тільки втемну.
СПРОБА ПРОЯСНЕННЯ ЕТНОГЕНЕЗУ
Чим більше перетворюємося
в надлюдей, тим більшими нелюдами
ми стаємо.
Альберт Швейцер
У вашого етносу –
фітнес.
У нашого етносу –
хронос.
У вашого – вілли
розквітли,
у нашого – нищені
схрони.
У вас – заофшорені
схови.
У нас – нашорошена
пам’ять.
І скроні посріблює
совість…
Буває, вона до
нестями
в дім вашої совісті
стука –
так, ніби шукає
братання
чи хоче вас вивести з
туги:
ті звуки на віллі чи
в бані
лиш ваша сек’юриті
слуха
і глушить – щоб жити
в нірвані.
У ТАРАСОВІМ ПАРКУ З МАГНАТОМ
Тут нашу юність і
студентство
давно закатано в
асфальти.
Та Час – буває –
робить сальто
й вертається після
фальстарту.
…Значки на серці в
однокурсниць…
І груди щойно
налилися,
і зирить Фройд,
щоб… бути в курсі,
з кущів на розпашілі
лиця.
І кагебіст – з кущів
сусідніх:
в газетну дірку
споглядання…
А ми у травах – як на
сіні,
бо нам увечері –
світання.
Істмат вже здано і
латину,
а нас ще й разу не
здавали:
довкруж Тарасового
тину
стають слабкіші всі навали.
…Іще зв’язок часів
не рветься,
І є Дасcен і
Магомаєв…
Ще Дніпр широкий
нареветься –
зате і фальшу ще
немає!
Невже то Бог біля
Тараса
постав на чатах,
бачиш, там ось?
О, дівчинко – Таbula
rasa!..*
І, Господи,
Ga-u-de-a-mus!..**
_____
*Чиста дошка (лат.),
так кажуть і про людину, яка ще не знайшла внутрішнього змісту.
** Gaudeamus (букв.
возрадуємося, лат.) – перше слово студентського гімну (ХIII ст.).
ЗАДУШЕВНА БЕСІДА З МАГНАТОМ
Вперше в історії фізичне виживання
людського роду
залежить від радикальної
зміни людського серця.
Еріх Фромм
Ви вважаєте, є
потреба
знать, що ваша ніжна
Амеба
нібито майже не
бачить неба?
Бо зайнята тим, що
ді-лить-ся,
ділиться тілом з
вами, як треба,
і все на світі їй до
лиця?
Її вже підвищив хтось до Медузи,
трохи злякавшись ролі
знавця:
„У этой медузы
крепкие узы”, –
бо обійме й острів, і
молодця?..
Зізн?юсь вам – не
задля компліменту:
пісня про тих, ну,
„кто был ничем”
і „станет всем” – за
вас аргументи,
а не за пролетарів з
бичем.
Мабуть, у спілці
нью-мільярдерів
теж нині є свій
пролетар’ят?
Політбюро і уряд з
прем’єрів?
Видно, ви в члени вже
кандидат?
Чи менші про крупних
там кажуть „гідра
капіталізму” – як та
шпана?..
Вас би могла
врятувати підра –
річ оздоровча і запашна.
Що ваш хімпром із
банком і налом?..
Бахчисарай – не сарай
бахчі,
як плутають ваші
телеканали…
Вам би до підри
знайти ключі!
Ні, це не зв’язано зі
статтею,
в котрій „Ківалов –
пі… підрахуй”.*
Підра – для сіна дім,
панацея –
бажано, щоб з дірочками
в даху.
Дірка для чого? –
щоб… бачить зорі,
Фромма вчитавши й
Сковороду:
там, якщо небо вам
заговорить,
жистюха вернеться до
ладу.
_____
*„Кивалов – пидрахуй”
– так називалася відома стаття в „Комсомольськой правде”, яку було опубліковано
перед початком Помаранчевої революції. Йшлося про голову ЦВК.
ФАБУЛА
Там, де ресторанчик
вашого кореша,
бувшого члена
комсівського ЦК,
колись було мені теж
так хороше:
трава росла – висока
і говірка.
Й дівчинка там
наскрізно всміхалася –
через рік лиш органам
вся здалась.
До початку ж допитів,
здач і хаосу
там рікою радість
тоді лилась.
Потім двадцять літ я
ту rasу Таbulу
від образи мав собі
за вражину,
бо звивалась життєва
фабула
у змію чи страшну
пружину.
Не скажу, щоб тут
усього мене
закатали у тім
асфальті –
знали ж мудрі, що все
мине…
Батьку гірш було в
Бухенвальді!
Скільки трав-років
наросло з тих днів?..
Де та жінка, що вона
сіє?
Може, Юда в платті, а
може, й ні:
та й без Юд не було б
Месії!
Я роками плавився у
вогні,
думав: дрянь вона,
доннер веттер*.
Таж цікавий іспит
діставсь мені:
щоб, як виживу, то –
поетом.
…Не хотів казати
слова гучні
про дива у нашій
сторонці:
той, що мене
„викрив”, майор гебні
виріс в шефа ваших
от… охоронців!
Жаль, що бізнес в цій
стороні
то ментівський, а то
гебістський.
Із яких ви саме – із
тих, чи ні? –
нині байдуже, тож не
бійтесь…
* Буря грозова (нім.)
НЕСПОДІВАНИЙ ОСТРІВ ОДКРОВЕННЯ
Якось її губи так
сокровенно,
як склодув, з
натхненням видули мрію,
видули у скроню чи
просто в мене,
як, напевне, тільки
вона уміє:
мрієчку про острів
свій і Гогена
видули вуста її
обережно.
Хто б те їй міг дать
– я дививсь вогненно:
островів не мав тоді
навіть Брєжнєв!..
– Заспокою вас як
людина статку:
має вона острів,
пейзаж Гогена,
а на тому острові й
місту стати…
І її саму вже взнає
богема…
Там вона писала й
ваші портрети…
Визнайте, сприяв я
здійсненню мрій:
ви от стали гарним
тепер поетом,
а я маю Жінку і
бізнес мій…
– ???
– Здивував?..
– Найбільше за всіх
на світі
у новім столітті й
тисячолітті.
І як діти кажуть, „це просто вав”!..
– Визнайте, що кожен
з нас не програв…
НІЧНІ РОЗДУМИ В ЗАМКУ
Якщо ви зустріли хорошого чоловіка, то
чи має значення, якого кольору в нього літак!
Із жіночого роману
З?мок – вікнами в
сад, що взимку не в’яне.
Чому ж я стирчу отут
у чужій нірвані?
Нащо кочую між
золотої рвані,
де
товарець-гроші-товар, а вже з нього money?..
Як серед людства аж
із семи мільярдів
двоє попались в грі
на тій самій карті?
Двоє вхопили з різних
боків наживку.
Треба ж: поет,
майбутній магнат і… жінка.
Хто він, цей статний,
добродушний, як нецке,
ця невловима досі
душа лохнеська?
Цей загадковий, як
брати Карамазови,
нащо йому ще й я –
щоб імідж підмазував?
Тут лиш прослушка в
спальні чи є й проглядка?
Сонне сек’юриті
криється для порядку.
Нащо покликав цей
бізнесюк-марксист?
В нім меценат
прокинувсь чи мазохіст?
Чи захотів
прибрати?.. Пізно з усіх позицій –
пізно, щоб ревнувати.
Пізно для інквізицій.
…З чого ж він
починав і на чім піднявся:
зброя? Ракети? Й
„слався отє’цтво”? Слався?
Треба спитати:
скільки вбив конкурентів,
скільки надбав рабів
і скільки на ренті?..
Темні ці варіації тем
минулого –
це як шукати перстень
у торішніх намулах…
НІЧНИЙ ТАНЕЦЬ ПРОЩАННЯ
Звідки тиха музика –
з неба? З ґанку.
Перед садом з
травами. Третя ранку…
Ллється щемно-тиха,
як пісня Сольвейг.
Як над лихом диха –
окрема – совість…
Жінка в руслі
місячної доріжки
в’ється ніжно в
танці, як… миє ніжки.
Звідки ця вмираюча
тут лебідка –
чи для себе танець
той, чи для свідка?
Так вона впивається,
як для себе,
як для серця
власного. Для потреби.
З гордістю Медеї ця
Терпсіхора –
може, божевільна? Чи
п’яна, хвора?
Десь поставу бачив ти
цю естетську –
цю мистецьку грацію,
цю Плисецьку*.
Скількись літ тому ти
її вже бачив,
та не зауважив і не
завдячив…
Танцівниця з викликом
стан свій держе…
Це вона?.. Моя – його
– мільярдерша?
Склалась орхідеєю ця
Медея –
чи вмирає в раї цім
орхідея?
Начебто прощається
тут зі мною.
Слово так прощається
із луною…
Так неслась голубка в
ковчег до Ноя
з головною – в
дзьобику – новиною…
О, без сил осіла. Їй
ніби слизько –
тій, що вдень
ховалася зовсім близько…
ЧУДОТВОРНА БЕРЕЗА НА ОКРУЖНІЙ
Жовтнем нафарбована
береза –
схоже, візажист її
сам Бог –
так бере за душу. Ще
й бере за
руку, позбавляючи
тривог.
Біля Окружної, де
дівчата
навперейми просяться
в авто,
білим тілом виросла
на чатах
ця березова Бріжіт
Бардо.
Всіх жаліє, не повча
нікого,
пробача путанок і
прочан.
Й мільярдера проведе
в дорогу,
і – з таким же
виразом – путан…
В ній насправді,
мабуть, більше Бога,
ніж в поетах –
родичах циган.
АСФАЛЬТ В ОБІЙМАХ ТРАВ,
або Зустріч на прохання
магната
Ви справді виграли,
мільярдере,
й не лише у мене – в
нашої ери.
Перемога ваша, ну,
майже чиста:
і це робить з мене
десь оптиміста.
Бо мені не варто вже
і питати:
як це перетворюються
дівчата,
що ішли з тобою до
того ж вузу,
потім у амебу чи то
медузу?
Й ви вже десь… на
півдорозі до постригу…
Хай хоч на окремо
взятому острові
і хоча б одній
дорогій людині
ви створили щастя, як
на картині.
А не острівна оця
Україна
все частіш римується
із „руїною”…
– Я теж хотів історії,
щоб… „без брому”*
й життя хотів десь за
вашим Фроммом…
Та скажу по правді,
хоч, може, й не те:
я можу дать мільйон
вам, а ви не мо-же-те…
Хочете його від
Шведської академії.
Інтереси ваші я знаю.
А знаєте, де мої?..
– Ви праві: лисиця більше знає про вовка…
Я просто вам подарую от скоромовку:
Мільярдери лавреатам
роздавали лаври ада –
як по-нашому, то – пекла.
Лавреати, як там – спека?..
Ви переможець, скажу
вам прозою,
та усі ми, й ви
навіть – під загрозою.
Хоч, як накопичили
вже мільярди,
не попадете до
рідного скотланд-ярду:
може, це і втіха, та
мало чого міняє,
бо для спасу шансів
скоріш немає.
Мене, можливо, врятує
слово (і то відносно),
якщо не кожна зима
буде з високосних,
а вас – хіба що
Сковорода і Фромм
з духмяною підрою над
Дніпром.
Ось вам нитка, що
приведе до Фромма:
він наводить приклад
віршів про квітку,
що описали в різні
віки японець Басьо,
потім Ґете, а ще
англієць Теннісон.
Так от: Басьо
просвітлено дивувався,
„побачивши, як
первоцвіт квітне під тином”.
Теннісон, коли набрів
на схожу, зірвав
та й пише: „Я тримаю тебе з коренем у руці,
маленька квітко, якби
я міг зрозуміти
тебе, твій корінь і
все,
тоді б я пізнав
сутність Бога й людини”.
Зважте: він знищив її
живу, а спізнати не зміг.
От життєлюб Ґете
Європу і в цьому виручив,
бо написав: „Хотів я
зірвати її, але почув тихе:
„Нащо ламати мене, я
ж бо зів’яну…”.
Я її витяг з
корінням, поніс у сад біля гарного дому
і знов посадив її в
тихому місці.
Тепер розрослась вона
й квітне далі”.
В’їжджаєте,
мільярдере?.. В системі Фромма
ви сильно не
дотягуєте й до Теннісона.
Бо вловив філософ ваш
сенс зривати
не лише квітки – ви
давите їх бульдозером
й зак?туєте в
асфальти разом з… людьми
більш масово, ніж
колись закат?ли
діти секретарів ЦК
бідних своїх корешів –
у свіжий асфальт під
Києвом.
Не знаю, чи ви з тії
„золотої молоді”,
чи просто з якихось
там комсомольців,
та хочу вам
сповістити, що
не буває прийнятним
розрив у річних доходах
громадян однієї
країни в два-три мільярди,
як є між вами й
дояркою чи кращим слюсарем
або й мною. Ще й
питаєте, що там після тире?..
…МАТИ – то ви
маєте, але от щоб… БУТИ,
то за Фроммом – досі
вас не було.
Хоч вживаєте
найвишуканіші фрукти,
кажете „адью” й
тактовне „алло”, –
в порівнянні, бачте,
з березою
ви ще навіть і не
трава,
скоріш – коліща
бульдозера нетверезого,
що наїхав на природні
права…
Ви все ж кращий з
усієї вашої „гідри”,
якщо зацікавились
Фроммом і сіном підри
(це слово – в
Грінченка на сторінці 136)…
Чи вибачатись, що був
я суворий гість?..
– Бачите, я не виграв… Знав, що програю…
І на райськім
острові, бува, помирають.
Життя триває, життя
минає…
На острові, що
називався раєм,
а тепер розрісся
пухлиною,
вона померла… от. Я
вас… не втримую —
просто воля її була
перед ирієм
передати вам останні
слова:
„Ми виграєм”…
– Ви сказали: „Ми
виграєм”?..
– Так. Можна
трактувати по-різному,
та передати велено
саме вам.
_____
* З вислову В.
Винниченка про те, що „нашу історію неможливо читати без брому”.
ЛИСТ ВІД МАГНАТА. ПОСТФАКТУМ
Хочу вам сповістити
хоч кілька правд.
Річ не в тому, хто
кого притоптав…
Дякую за якесь
розуміння давніх подій.
Нашим новим
знайомством ви завдячуйте їй.
Власне, й тим, що
живий ви. І не на дні.
Власне, вона вас не
зрадила, зовсім ні:
Вона вам зарадила,
сидячи на вогні…
І тому не випало те,
що Стусу…
Й обійти неважко було
спокусу…
Ви прощальний бачили
той танок!
Разом з нами бачив
його лиш Бог.
Мабуть, ви не знались
на жестах, танцях.
Тим вона сказала:
любила обох…
P.S.
Все відбулось там за
її волею.
Сценарій був під
диктовку болю.
В першу чергу – болю
фізичного:
такого, що й ворогам
не зичу…
Що не наблизилась до
вас ні разу,
ви не сприйміть за
якусь образу:
мабуть, тим хотіла
вона довести
щось мені й собі…
Може, й вам тим жестом…
ДРУГИЙ ЛИСТ
Ви вже здогадалися,
мій хороший,
що вона дорожча за
всякі гроші.
Власне, я для неї
творив державу –
та моя держава тепер
іржава,
бо без королеви – на
троні пусто…
Вам те відболіло, мій
злотоустий.
А коли саджав я літак
на острів,
і назустріч бігла,
і… ноги в росах –
це й було нам щастям,
було життям,
і лише тоді так було,
лиш там.
…О, вона читала
мені сама
Рільке, Лорку,
Плужника й вас між ними
іноді… по
пам’яті… крадькома –
ви її поетом були!..
Любимим.
Найчастіш читала вона
про жінку,
що здолала – майже –
земне тяжіння*.
Хоч лякав завбачений
там закон
про невідворотне
земне чужіння –
він її лякав, наче
віщий сон…
Личить вам розкутим
буть і нахальним!
Знаю: важливіше, ніж
буть коханим,
про любов писать вам,
про муки двох…
Вам про Бога думка
цінніш, ніж Бог…
_____
* Мається на увазі
вірш „Та”, який закінчується строфою: „Боюсь я земного чужіння, // ще більше –
появи закону // чужіння земного й тужіння // в часи ці летючі, зникомі”.
ТРЕТІЙ ЛИСТ МАГНАТА
Де сиротіє
не-райський острів,
є картина. Названа
так: „Поет”.
Там, де тліє щастя
розбитий остов,
добре зберігається…
ваш портрет.
Малювала довго, як їй
велося.
На звороті його
підколото
дрібку пасма її
волосся –
дорогого, як
золото…
І літак мій до ваших
послуг.
Можна й разом, хоч
краще різно…
Бо удвох нам на тому
острові
буде надто боляче й
тісно.
О, якщо ви хоч зараз
плачете,
то насправді її
любили.
А побачити – як
пробачити…
Я вам заздрю – вам
відболіло…
P.S.
А береза та – може, й
не береза:
диво-видиво – дух?
Магніт? Аскеза?
Ніби предків
реінкарнація.
Ніби видих викошеної
нації…
ВІДПОВІДЬ. ІДЕЯ МУЗЕЇВ
Дякую вам за все – як
знавцеві болю!..
Тримаймось тії берези
і вітру в полі.
Ви, напевне, нині на
роздоріжжі –
десь між Закавказзям
і Припарижжям?
…Є музей козацтва в
нас і гетьманства –
вчора двох зустрів
там я: ханта й манса*!
Жаль, що землякам не
кортить козацтва –
може, їм створити б
музей магнатства?!
В центрі би поставить
(не за Евклідом)
вищу за Хеопсову
піраміду –
певно, що фінансову (сфінкс
– Мавроді),
хай була б окрасою
цій природі,
й діораму:
«Рейдерська бліц-атака»,
і панно: «Ментівка –
моя собака»
чи: «Суддя веде
рай-ад-міні-страцію
в справжій рай чи то
на пекельну акцію»…
…Якось, ще до
нинішнього облудства,
я почув, що створюється
музей
чи Совісті нації, чи
Совісті людства:
аж такий завбільшки,
як Колізей.
Підбирали теми і
експонати:
там… Сократ,
Сервантес і Дон Кіхот,
Миколай, Тарас,
Корчак, Стус і Данте.
Образи творців
перемог, пригод…
В ході всіх дискусій
і пропозицій
мучились специ, став
народ, як звір…
Та не вийшло з
Совістю експозицій:
образ непіддатний, як
на позір!..
Неформатний? – досі
не заспокоюсь:
смішно?! Розпинає
печаль з тих пір…
Схоже, це настільки
печальна повість,
що й Ромео здався б,
і сам Шекспір.
Я вже думав: може,
нехай ту Совість
генна інженерія нам
ростить?..
Сам не знаю: лист це,
мана чи сповідь?..
Попри все – живімо! З
води й роси!..
_____
*Північні народності,
населяють переважно Ханти-Мансійський автономний округ Росії.
ВІН. ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ ПІСЛЯ ЛИСТА
Як „плачущий
большевик” нетверезий,
бере за руку на
Окружній… березу.
Тримається за березу
й себе тримає –
ніби в світі інших
вже щасть немає.
А є лиш втрата сенсу
життя, позицій…
Інквізитор – жертва
вже інквізицій.
Ніби нашептала
береза: „Такі, як ви,
розберуть країну на
острови”…
Чи страшніш: «Це ж ви
завели закон:
хто тут мешкає, тих
тут меншає.
І, на кін не вклавши
(ваші кажуть «на кон»),
куш зривали, не Божою
йдучи стежкою»…
Ніби та береза –
точка опори.
Чи вона – твереза
точка впокори.
Маску з нього скине й
шкіру потвори?
Чи схова від нього
скриньку Пандори?
Може, це – Марія,
реінкарнована
Хлєбнікова сестра,
що жила в ХХ-ім на
цій околиці –
ще до війн, до мору й
масових страт –
тут йому шепнула (й
магнат впокорився),
що гряде Всесвітній
Уряд Творян –
суть учення вільного
Велимира
і сприйняв як шлях
для себе і тьми мирян?..
Ніби в ньому визріла
Віра…
СПОВІДЬ УЧОРАШНЬОГО МАГНАТА
Боже праведний, я не
знав,
я ж не знав, що коли
– без неї,
то бідніш за бомжа й
спудея –
поверни, чи життя
позбав!..
Врозуми мене і настав
на пожертви чи на
розтрати,
лиш позбав мене, щоб
не знав
я ні статку цього, ні
втрати!
Я з азартом
перемагав,
та позбавлю себе
ужинку.
Чи ж не Ти мені
помагав –
поверни ту єдину
жінку!
Я для неї себе
долав…
Відбивав я круті
навали:
Боже, я лиш тоді
вбивав,
як вони мене убивали.
Світ вже світом буть
перестав –
каюсь, грішний: бо
вперше жив я!
Я радітиму
безгрошів’ю.
Боже, виправи і
настав!..
ЕПІЛОГ
Чит так подіяли флюїди тії берези, чи втрата жінки привела
до того, що він став одним із небагатьох олігархів, які відмовилися від ведення
бізнесу, позбулися його. Подібне зробили Герман Стерлігов у Росії, який зажив
природним життям, чи Владислав Кириченко, який народився на Донбасі, закінчив
біофак МГУ і, заснувавши в Москві відомий «Гелікон», став мільйонером, потім
повернувся на Батьківщину й активно сприяє українській культурі, створив «Наш
формат» і допомагає проводити мистецькі фестивалі.
Все це нагадує
утопію, схожу на мрію Голови Земної Кулі Велимира Хлєбнікова про Всесвітній
Уряд Творян та інтернаціонал благородства у грядущому співтоваристві. А може,
років через 100 людство (якщо воно таким почуватиметься!) побачить у більшості
нинішніх «важливих» дій щось недостойне, а в цих проявах – дещо надважливе.
Невдовзі, мабуть,
почитаємо в книгах про нові прояви цієї тенденції, яку можна назвати потягом до
деМАГНАТизації.
_____
* Текст подається з незначними скороченнями
м. Київ