Парнасизми

195

Женуть у владу
челяді отари –

Лизнуть із
панських ложок позолоти…

Не рви обчас на
ярмарок марноти,

Щоб не тримать
одвіту «за базари».

 

UA – «Ю-ЕЙ»

Затоптана рілля,

Столочена
Говерла.

Сум’яття окриля

Одвічне «Ще не
вмерла…»

 

Де предковічний
храм

Омили Дніпр і
Либідь,

Булавоносний хам

Братів «братвою»
гидить.

 

Пересит, перебір,

Не в лад, не
слава Богу –

Геть очманілий
Пір

Піарить перемогу.

 

А наказні дяки

«Осаннують» Іудам

Та сіють срібняки

Облудливим
приблудам.

 

І ріжуть без ножа

Чужоголосі хори…

Запродана душа

Збещещує собори.

 

Оздобою сльота,

Фальшовані
апсиди:

Атланти без
хребта…

Ліпні каріатиди…

 

Золочений букет…

Закам’янілі коні…

Адреса на
фронтоні:

«Ю-Ей, собака,
НЕТ».

 

2011

Нікчеми
короновані

рятуються в
екзотиках

Заморського
перебір’я

ідей, давно
засалених.

І, тужачися,
тягнуться

до хмар по вутлих
ґнотиках,

У позику
ізсуканих

і за борги
підпалених

 

Глита у кендюх,
як у прірви-ями,

Все, що
впірветься, невситимий жлоб.

Ковтає скибами,
нарізами, паями,

Садибами,
масивами, краями.

Жере і трощить
довгими роками

Пропасніше од
пошестей-хвороб.

 

Вже й храми хами
зниджують на крами,

За гріш братів
зіштовхують лобами.

Лише потуга
цвинтарної брами

Спиня неситих
тельбухів галоп.

 

…О, якби труни
та були з льохами, –

Давно півсвіту в
землю загуло б.

 

СУДІЇ

І

Коли варнацтво
повива Закон –

Творець життя
руїною карає.

Де Зло – суддя,
там вічний Родіон

Сокири сталь у
мантію ховає.

 

Дрож у руках,
зрадливий лячний піт,

Шакала зир –
жадоби сизий лід

І крик німотний
лютого одчаю:

«Чи воша я, чи
вбити право маю?»

 

ІІ

Не видко мантій –
сіряки

На тінях стайної
колони:

Ручні кастровані
вовки,

Пітнявоблуді
родіони.

Калитки відданці,
її

Мідякоокі судії.

 

III

Порадіймо при
нашій біді –

Гомерично,
стоїчно, на кутні.

Ми ж усі до чужих
– судії,

Ми усі –
потенційні підсудні

 

***

Живемо – наче
затяли самі себе карати:

Хто дармове
наобіця – в отамани і край;

Не впріємо «на
шармака» стонадцять маток ссати

Чи хоч у чорта на
хвості заїхати у рай.

Чиє б весілля не
було,

а нам на нім
гуляти,

Ще й, як
годиться,

прихопить
законний коровай…

Вже й друга оком
важимо:

«А що б із нього
взяти?»

І похапки
прощаємося, мимрячи:

«Давай!»

 

***

Гойдасимо: від
личака до лички,

То хам, то пан,
то вила, а то вілли…

А гойдь узад –
«Не тратьте, куме, сили!»

І бляклий зир
покірної телички…

 

Не мульмо звичай
баговинням звички:

Втече вода з
прадавньої кринички –

Дихне колодязь
холодом могили.

 

м.Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!