Женуть у владу
челяді отари –
Лизнуть із
панських ложок позолоти…
Не рви обчас на
ярмарок марноти,
Щоб не тримать
одвіту «за базари».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
UA – «Ю-ЕЙ»
Затоптана рілля,
Столочена
Говерла.
Сум’яття окриля
Одвічне «Ще не
вмерла…»
Де предковічний
храм
Омили Дніпр і
Либідь,
Булавоносний хам
Братів «братвою»
гидить.
Пересит, перебір,
Не в лад, не
слава Богу –
Геть очманілий
Пір
Піарить перемогу.
А наказні дяки
«Осаннують» Іудам
Та сіють срібняки
Облудливим
приблудам.
І ріжуть без ножа
Чужоголосі хори…
Запродана душа
Збещещує собори.
Оздобою сльота,
Фальшовані
апсиди:
Атланти без
хребта…
Ліпні каріатиди…
Золочений букет…
Закам’янілі коні…
Адреса на
фронтоні:
«Ю-Ей, собака,
НЕТ».
2011
Нікчеми
короновані
рятуються в
екзотиках
Заморського
перебір’я
ідей, давно
засалених.
І, тужачися,
тягнуться
до хмар по вутлих
ґнотиках,
У позику
ізсуканих
і за борги
підпалених
Глита у кендюх,
як у прірви-ями,
Все, що
впірветься, невситимий жлоб.
Ковтає скибами,
нарізами, паями,
Садибами,
масивами, краями.
Жере і трощить
довгими роками
Пропасніше од
пошестей-хвороб.
Вже й храми хами
зниджують на крами,
За гріш братів
зіштовхують лобами.
Лише потуга
цвинтарної брами
Спиня неситих
тельбухів галоп.
…О, якби труни
та були з льохами, –
Давно півсвіту в
землю загуло б.
СУДІЇ
І
Коли варнацтво
повива Закон –
Творець життя
руїною карає.
Де Зло – суддя,
там вічний Родіон
Сокири сталь у
мантію ховає.
Дрож у руках,
зрадливий лячний піт,
Шакала зир –
жадоби сизий лід
І крик німотний
лютого одчаю:
«Чи воша я, чи
вбити право маю?»
ІІ
Не видко мантій –
сіряки
На тінях стайної
колони:
Ручні кастровані
вовки,
Пітнявоблуді
родіони.
Калитки відданці,
її
Мідякоокі судії.
III
Порадіймо при
нашій біді –
Гомерично,
стоїчно, на кутні.
Ми ж усі до чужих
– судії,
Ми усі –
потенційні підсудні
***
Живемо – наче
затяли самі себе карати:
Хто дармове
наобіця – в отамани і край;
Не впріємо «на
шармака» стонадцять маток ссати
Чи хоч у чорта на
хвості заїхати у рай.
Чиє б весілля не
було,
а нам на нім
гуляти,
Ще й, як
годиться,
прихопить
законний коровай…
Вже й друга оком
важимо:
«А що б із нього
взяти?»
І похапки
прощаємося, мимрячи:
«Давай!»
***
Гойдасимо: від
личака до лички,
То хам, то пан,
то вила, а то вілли…
А гойдь узад –
«Не тратьте, куме, сили!»
І бляклий зир
покірної телички…
Не мульмо звичай
баговинням звички:
Втече вода з
прадавньої кринички –
Дихне колодязь
холодом могили.
м.Київ