Пам’яті Ігоря Римарука

100

Два роки тому, в жовтні 2008-го,

нас покинув Ігор Римарук

 

Брутальне тіло
статуї вкрила суцільна ржа,

ти згадуєш країну,
що назавжди стала тобі чужа,

як жінка, з якою
ти був разом, а потім – її покинув,

щоб подолати кров
жил, зректись її шалу й плину.

Життя твоє ткалося
з розмов – і зі снів у старім купе,

переквітлих полів
за вікном не видко було тепер,

у потязі ти
пригадаєш той день за тривалим обідом,

у кишенях – кришки
тютюну, і як ти з виглядом

цілковитого
збайдужіння розглядаєш на вікнах мух,

рідкого димку
цигарки затишний теплий дух

чи все-таки прояв,
чи може, все-таки втеча

кудись у минуле,
де загоєна порожнеча

життя – і де сни –
важать більше за надріз і шви

на животі від
апендикса – роз’ятрений біль душі:

тиждень чи довше –
ти пробув тоді у селі,

мав якісь клопоти
з перекопуванням землі,

і нестерпно
нудотний або ж добіса неприємний

був день, що
промок до рубця – і зробився темний.

Нотка спротиву
звучала в твоєму голосі, що осів

на дно твоєї
гортані, як осад забутих слів,

і дотлівала між
пальців твоїх запашна цигарка,

яка збавляла
відстань від тебе – до Телемаха,

і пах тютюном спід
кишені вивернутого піджака,

руки лежали на
колінах, а згубна приязнь ковтка

з винного келиха –
це те, що потрібно було тобі,

сни – зробились
мовчанням закушеної губи.

Ось – механічний
млин для кави, зерна і солі,

ти ж – знехотя,
крізь дрімоту, згадував промислові

зони під Києвом і
крик у зледенілих водоймах риб,

що тягнув тебе
поковзом – поглядом – тільки вглиб

провінційних містечок,
де жерех укрив жорству

й пароплавчики на
ріках залишалися на плаву

тільки завдяки
диму над щоглами і силі тяжіння,

де кам’яніли тіла
й оживало увіч каміння,

щоб лишитися
криком чайки над плесом рік,

щоб душа зберегла
– і вчули серця той крик.

 

листопад 2010

Сімферополь

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!