Два роки тому, в жовтні 2008-го,
нас покинув Ігор Римарук
Брутальне тіло
статуї вкрила суцільна ржа,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ти згадуєш країну,
що назавжди стала тобі чужа,
як жінка, з якою
ти був разом, а потім – її покинув,
щоб подолати кров
жил, зректись її шалу й плину.
Життя твоє ткалося
з розмов – і зі снів у старім купе,
переквітлих полів
за вікном не видко було тепер,
у потязі ти
пригадаєш той день за тривалим обідом,
у кишенях – кришки
тютюну, і як ти з виглядом
цілковитого
збайдужіння розглядаєш на вікнах мух,
рідкого димку
цигарки затишний теплий дух
чи все-таки прояв,
чи може, все-таки втеча
кудись у минуле,
де загоєна порожнеча
життя – і де сни –
важать більше за надріз і шви
на животі від
апендикса – роз’ятрений біль душі:
тиждень чи довше –
ти пробув тоді у селі,
мав якісь клопоти
з перекопуванням землі,
і нестерпно
нудотний або ж добіса неприємний
був день, що
промок до рубця – і зробився темний.
Нотка спротиву
звучала в твоєму голосі, що осів
на дно твоєї
гортані, як осад забутих слів,
і дотлівала між
пальців твоїх запашна цигарка,
яка збавляла
відстань від тебе – до Телемаха,
і пах тютюном спід
кишені вивернутого піджака,
руки лежали на
колінах, а згубна приязнь ковтка
з винного келиха –
це те, що потрібно було тобі,
сни – зробились
мовчанням закушеної губи.
Ось – механічний
млин для кави, зерна і солі,
ти ж – знехотя,
крізь дрімоту, згадував промислові
зони під Києвом і
крик у зледенілих водоймах риб,
що тягнув тебе
поковзом – поглядом – тільки вглиб
провінційних містечок,
де жерех укрив жорству
й пароплавчики на
ріках залишалися на плаву
тільки завдяки
диму над щоглами і силі тяжіння,
де кам’яніли тіла
й оживало увіч каміння,
щоб лишитися
криком чайки над плесом рік,
щоб душа зберегла
– і вчули серця той крик.
листопад 2010
Сімферополь