Пагін свободи

163

Альгірдас АЛЬОНІС

ЛИТВА ПИШЕ КНИГУ СВОБОДИ

За легкими фіранками – твої руки,
твої чари, красуне Європо, цвітуть…
Не дають знов гармати пришельців заснути,
що рубати вікно у Європу ідуть.
 
Їм здається – не можуть їх тут дочекатись, –
вже нащадки отих, що топтали колись,
попід вікнами в мороці будуть тинятись,
зазирати, настирно шкребтись.
 
Що знайти після нас ви отут сподівались? –
Крові воїнів низку замерзлих краплин:
нею ми за свободу усі розписались –
ти яких ще чекаєш новин?..
 
Крові спечений згусток я подихом грію
і притисну до серця, гамуючи стук.
Нашу ненависть вітер, мов пил, не розвіє,
в нашій книзі не згубиться жодна із букв.
 
Йонас АЙСТІС
Море крові і сліз – де межа цій стихії?
Де твій човен упертий, вітчизно моя,
що у вирі пекельнім шукає маяк
і пливе з незнищенним вітрилом надії?..
 
Хвилі бісяться в несамовитім ревінні…
Злісна блискавка з мороку вирве на мить:
човен напівзатоплений в пеклі летить
і до неба здіймаються руки в молінні.
 
Та невдовзі затихнуть розбурхані води
і осяяний берег постане з імли,
й буде саме такий, до якого ішли,
наш розквітлий, омріяний травень свободи.
 
Йозас НЯКРОШЮС

ПАГІН СВОБОДИ

Свободи пагін грієш? Між долонь
Що носиш? Чи добро йому, чи холод?
У попелі ще жевріє вогонь
Тих предків, що не загасав ніколи.
 
Росте свободи пагін? Чи юрба
У поспіху, в екстазі розтоптала?
Тривожним птахом вість летить: «Хіба
Вітчизна на розпутті не упала?!.»
 
Його ти захищаєш? У серцях
Неспокій, біль, із острахом боріння,
Коли старі дуби шумлять в гаях,
З віків лунає часу відгоміння.
 
Свободи пагін любиш? У очах
Байдужості туман, бува, стрічаю.
Та з вірою в Литву веду свій шлях
Й до сонця пригорщ ґрунту піднімаю.
 
В землі тій вже проснулись корінці,
Їх наші кров і сльози живлять, гріють.
Й терпляче, тихо-тихо в грудці цій
Міцніє брунька радості й надії.
 
Бярнардас БРАЗДЖОНІС
Подякуймо Богу, чорта хвалити не варто,
За все, що минуло, що є і що зрине між днів,
За битву – не війську – історикові біля карти,
Кумирам – за пута, а часу за те, що кумирів звалив.
 
 
Подякуймо небу, а землю хвалити даремно,
Нам небо за “дякую” надто багато дало –
Війну остогидлу і мрії про мир нескінченні…
Земля ж за “спасибі” не дасть і зернини –
одвіку цього не було.
 
Подякуймо дневі, ночі ж нічим не завдячим.
Чим день догодив нам? А тим, що наш сон розігнав!..
Зажди, моя люба, зажди –
ще у снах ми побачим,
Що ти молода, ніби Єва, а я, мов Адам, юний став.
 
Саломея НЯРІС

Із картин М. К. Чюрльоніса

ВЕСНА

Напровесні
Бузок почне свій спів,
Струмок вібрує – знов ожив.
По Німану небес вітрець прудкий
Крижинами жене хмарки.
 
Напровесні
Тече з гілок берізки й клена
Кров їхня – і моя – зелена.
А подих волі сум’ятний
Із вітром продува лани.
 
На білу хмарку опустився,
Вербою до води схилився,
То облетить, мов стриж, лани
Цей подих волі сум’ятний.
 
А дзвін гучний несе стократ вість –
Любов і радість все, любов і радість.
Щасливий будь, земний мій брате!
 
Мов коник, серце ну стрибати
Без шляху, стежки – крізь лани –
Це подих волі сум’ятний!
 
Альфонсас МАЛДОНІС
Гнівніше й довше, перед тим як впасти
З дерев, шумлять листки – біда, біда…
Сплив час. Вони прощаються з тим щастям,
Що їм давали сонце і вода.
 
Мов на майданах натовпи лавинні,
За сонце, і повітря, й світ живий,
За право бути в ньому швидкоплинне
Вони шумлять-гудуть в лісах Литви.
 
Прощайте, стіни віддані зелені,
Які громів і вітру знали лють,
Крихкі рослинні душі всепрощенні,
Що за дерева молоді помруть.
 
Впадете ви, та сонця і води
Нам лишите блаженство назавжди.
 
Антанас ДРИЛІНГА
Це століття!
Стільки над нами знущалось –
Війни і бідності гусінь
в земнім плоду зачаїлась.
Та однак я кажу: дісталось
Нам побачить мрії живої тіло.
 
Я кажу однак: хай сонце
в очі дивитись уника
Й даремно шукаю в безмежжі я,
Та все-таки в небесах,
нас очікують світло й музика,
Музика і поезія.
Переклав з литовської Сергій Цушко
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!