***
Жупани,
земани,
бани – із хортами усі –
на Яношика,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
на Яносика,
на Яничка…
Стогне
рідна земличка.
Сохне
милої личко.
Жупани,
земани,
бани
не коло й аркан
танцюють –
на буйногривих
гарцюють,
наче скрегочуть
зубами.
У рідну
вростають
земличку
Яношик,
Яносик,
Яничко…
***
Дукат притягує магнітом
печери збійницької паща.
То золотим, то срібним мітом
душа вистрілює, мов праща.
Вітри історію молотять,
та у полоні в дивовижі
русалки мирно хороводять,
ласують жолудями миші.
***
Хтось співа
про лист зелений,
зазива
у дім багатий,
у палац той
кришталевий,
де орел
стоїть на чатах.
…А мурашка
камінь котить,
ще й обтісує
в дорозі.
Молоде вино
відбродить –
грім спіткнеться
на порозі.
***
На горі мій замок… На
горі
серця храм.
Вітрам
туди закрита путь.
Бурий ведмідь Бургундії
у винограднику спить,
як маля.
Кружеля
бджолою Земля
над квіткою.
Бурий ведмідь Бургундії
у винограднику спить,
медом альпійським
або припонтійським
сонячно снить.
…На горі мій замок-оберіг.
***
…А було,
що вершини Карпат
обживали номади,
із орлом
перемир’я уклавши
не на день,
не на ніч –
на багато сторіч,
суєту протиріч
древнім словом
заклявши.
Їх отар голоси,
ще й ведмежі баси
долинають до мене
крізь час.
Чую серця наказ:
«На вершину іди
із трисвітлим
топити льоди».
Я іду,
і номади ідуть,
мов на рать,
і баранячу шапку
несуть, мов печать
(ні трисвітле
такої немає,
ні князь,
що для цілого світу
карбує пінязь).
***
Куштує час олію з льону –
требує не води живої,
аби уникнути полону,
як легендарні древні вої,
що у Бескидах боронили
церкви і прадідів могили,
коли ікластий хор хуртеч
у груди цілив, наче меч.
О часе, часе, у набої
ти пороху не бережеш –
олію б’єш,
олію п’єш…
…а вої ждуть води живої.
***
Я хотів би там померти,
у тих горах невисоких,
де вужа ґаздиня кожна
молоком смачним частує,
ну, а вуж поклін б’є бачі,
у флояру бача дує.
Я хотів би там померти,
у тих горах невисоких,
золотим листком упасти
на осінню тиху стежку,
мати смерть таку за щастя
і за сонячну мережку.
Я хотів би там померти,
у тих горах невисоких,
та судьба ясновельможна
мені каже, що не можна, –
бо давно немає бачі,
і вужа нема, й ґаздині,
що сотали світлу казку
на зеленій Лемковині.
***
За Завадкою
за Риманівською
танцювали чардаш цигани.
Ватра світила на шатра,
родові припікаючи рани.
…До ранку мій тато молився
на дійство жагуче чаклунне.
Мені передав, ромале,
твоєї душі відлуння.
* * *
Гар?сим сой ґаздує,
як палець, сам-один.
Старий ведмідь ласує
папахами малин.
У хижі грудка цукру
в пошані у мурах.
Русинську древню букву
домашній пише птах
своїм пером барвистим,
немов якийсь мистець, –
і тішить серце хистом
цей чудо-молодець.
* * *
Був мій прадід
володарем чорних куниць,
повелителем бурих лисиць.
Поклонявся Христові
і жертвував Ладі…
Почувався, як риба в ріці,
на отецькому ґрунті
(…синицю в руці
він волів, а не славу
в камінному граді).
СКУЛЬПТУРА МИХАЙЛА ОРИСИКА
«ЛЕМКО»
Хто хоч раз його побачить,
перекинутися хоче
з ним бодай двома словами
(не одному впав до ока
цей дотепник і дивак).
Скільки літ йому від роду? –
стільки, як зірок на небі,
солі в морі чи піску…
Знав він збійників бескидських,
бачив Хмеля з козаками,
з королем був зух на «ти»…
Курить файку. Повідає
про свої пригоди славні.
Іронічно поглядає
на модерний світ.
***
На ґрунт,
на горб вівсяний,
що спокушає кіз,
трисвітле у крисані
викочує свій віз.
…Сидять на возі хлопці,
немов красноголовці,
з барила трунок п’ють
і славлять Хорса путь.
***
Овес при Дунаю – як пісня
(…їй крила оперили гушлі
і чашу із медом дали,
щоб солодко губи цвіли).
Овес при Дунаю… Не пізня
година іще надворі.
У борг ще дають крамарі.
Перлина раює у мушлі.
с. Зимна Вода
Пустомитівського району на Львівщині.