Освятити храм

170

 
 
Роман Лубківський
 

МІЖ КЛАДОВИЩАМИ

Старі кладовища? Давно не страшні.
Які там страхи! Депортовано привиди
Ще перед війною. Два кроки мені
До засвітів. Близько! Чіткі умовиводи…
 
А що ж молоді? Молоді цвинтарі –
Суцільне, безкрає, нове цвинтарище
Постало на давніх. Ведуть трунарі
Жахне катакомбне видовище-грище!
 
То цвіт України в гробах! Мертв’яки-
Чужинці вбивають і душу, і тіло.
Все роблять із точністю до навпаки, –
Щоб жити  майданами нам не кортіло!
 
Криваву війну іменуєм АТО,
Вже й слово агресор звучить як професор!
Хто з нас ще живий?! Мало бачити, хто,
Бо кожен проффесор новітній – агресор!
 
Їх діти-агресори штурмом беруть
Мов дзота, трибуну Верховної Ради,
Захланні нащадки і землю жеруть
Немов шоколад, і нема на те ради!
 
Горлає агресор – який патріот!!! –
До рідного натовпу: „Слава!” і „Слава!”
Окрім похоронних, не знаючи нот,
Мертвець, він радіє: – Не вмерла Держава…
 
Найліпша для нього. Зручненька така,
Що не вимагає ні коштів, ні крові, –
Пристанище райське нового совка:
Можливості єсть, перспективи чудові!
 
Реформи планують між свіжих могил,
Щасливі, завзяті, майбутні префекти,
Що кожен із них – то орел-сизокрил,
Чудово з-під хмар виглядають проекти!
 
 
Повстань, Україно! Воскресни в живих,
Воскресни і в мертвих, що впали синами!
На всіх кладовищах – старих і нових –
Безсмертіє їхнє над нами, із нами!
                                                             1.07.2015
 

***

Не буває жаданої смерті –
Несподівана, отже, страшна…
Фальшування, такі щиросерді,
Все одно демаскує вона.
 
Це брехня, що людина звикає
До вмирання. Кінця. Небуття.
Наймужніший, і той нарікає
На дочасний відхід із життя.
 
Нарікає і той, наймудріший,
Найщиріший, святого щиріш,
Нарікає і кінний, і піший,
Непідкупний. Продажний за гріш.
 
Не дозволю себе обманути
Жодним терміном, – роком чи днем.
Бистрим поїздом не обминути
Не об’їхати добрим конем,
 
І не вийти з розбитого авта
Без ушкоджень: виводив Господь…
Хай розгрішення дасть мені Правда,
А тоді вже, паньматко, приходь.
                                              грудень 2014
 
НЕ – «ЕНГАРМОНІЙНЕ»
…Нехай Європа кумкає…
Павло Тичина
Розходження з Тичиною?
Одне тому причиною:
 
Сиджу собі та й думаю,
Збагніть і ви журбу мою;
 
Вождята, патріотики,
Порозкривали ротики:
 
„Гряде пора чудесная
Манна впаде небесная
 
Поживою жаданою…»
Не тіштеся оманою
 
У мріянні совковому
На лежбищі шовковому,
 
Забудьте про веселощі,
В пустельному пустелищі,
 
Де щось коли й трапляється,
Усіх нудьга чіпляється!
 
Поки Європа кумкає,
Росія нами хрумкає!
 
А ми ж – геройська нація,
У нас одна турбація –
 
Новісінька новація –
Активна імітація!
      18.07. – 21.04.2015
 

МІСЦЕ В ЛІТЕРАТУРІ

Друзі-браття мої, шістдесятники,
Де ви нині? Спочили в томах.
Хижі критики, наче стерв’ятники
Вас докльовують. Горе – в умах!
 
Та на людях немовби з’ясовують
Роль,  і місце, і вибрану путь…
Щось кудись там переадресовують,
Слинять марки, печаті кладуть!
 
Мабуть, досі, і я непомічений
(А коли ж бо помітять таки?)
Кимось заздрістю-ревністю мічений
Чи засвічений, чи – навпаки…
 
Щось середнє між франтом і франтиком
В павутині піарних мереж.
… В тім столітті був ніжним романтиком;
В цім – твердим реалістом помреш…
                                                  2014–5.06.2015
 

***

Ошуйцю тиха старість. Одесную –
Ти, молодосте, буйна, що велиш
Любити! Отже, восени весную.
Та не для себе, а для Тебе лиш…
 
„Облиш, облиш…” – нашіптує хтось справа.
„Коли ж, коли ж…” – нерівний серця стук.
То що – виходить, безнадійна справа?
Мовчить душа, затиснута в п’ястук.
                                          29.03.2015–30.03.2015
 

ТРИ ПРИСВЯТИ

РОМАНТИЧНІСТЬ

                      Марині – з повагою і ніжністю

1.

Романтико, де ти? Послати листа
До Неї, де в місті ні пошти, ні влади,
Із буднів рутинних творити святá,
Із жартиків милих – трагічні балади!
 
Та що я вигадую! Місто Твоє –
Історія! Міф! Феодальна античність!
(Два „фф” – це фонтан. У Софіївці б’є,
У Львові – зі серця сплива)… Романтичність…
 
Чи був там коли, себто був чи не був?
Вивчав «Гайдамаки», біліючи з жаху,
Читав Бажана – і надовго забув,
На землю звернути з Чумацького шляху…
 
…Кучманський  – у мальвах, зірках степових,
В перекотиполя колючих кружалах.
І тут катастрофа: чи вивих чи звих, –
Душа скам’яніла, побачивши спалах!
 
А Жінка, що дивом постала з вогню,
Промінням торкалась небесної сині.
Мене осінило, – отож і бриню,
І вірю: хоч цим прислужусь Україні.
 
Се ж образ її, і натхнення, і суть,
Се доня її первородна безгрішна.
Я з тих пастухів, що отари пасуть
В лугах, де молилися Будда і Крішна,
 
В пустельних пісках, де блукав Магомет,
Де буйно цвіла Соломонова „Пісня”…
Мій Боже, я, мабуть, останній поет,
Якому любов усміхнулася пізня.
 
То що ж воно діється в світі, коли
Життя прагматичне, аморфне, статичне?
Веди ж мене, Доле, веди і вели
Повірити в чудо своє романтичне.
 
В душі один голос говорить: – Не йди.
Заклякни. Побійся ікони живої!
А другий: – Не бійся напитись води,
З долоні мадонни, води дзвонкової!
 
Проблема, здається, немовби проста,
Поводься природно (хоч маєстатично)!
…Про всяке я знову вкидаю листа
У скриньку обшарпану. Як романтично!
                                                          28.06.2015
 

2.

Сповідатись перед Тобою –
Се потреба свята душі душі…
Не пов’язані ми судьбою
Ніби друзі-товариші.
Яснозора княгине! Пані
Мрій, і помислів, і думок!
Я, даруй, у такому стані:
І затерп, і закляк, і змок
(А на Тебе десь у тумані
Кременецький чигає смок).
Я на нього вимірив зброю;
Він личину вдягнув мою;
Не пасує мені, герою,
Самовбивство! От і стою,
І чекаю: осіння повідь
Схлине, сплине та віднесе
Гріх, що я приберіг на сповідь…
Може, прощено буде все, –
Все, в чім винен і в чім не винен,
Анікому, лиш Їй, Одній…
Тінь Її цілувать повинен,
Зрозумій мене, зрозумій!
Подаруй мені хоч краплину
Хоч одробиночку тепла, –
Я нікуди вже не полину
Без одламаного крила,
Тугу людську, не журавлину,
Допиватиму спрокволá
Чи спроквóла… Яка різниця,
Що там наголос, чи акцент…
Підлий поголос, як годиться,
В нас, мене розтерзає вмент,
Золота моя таємниця
Не зійде в Сузір’ї Легенд…
…Лиш не темно мені, а зірко,
Мені зóряно-зорянó…
Пролітай, недосяжна зірко,
Чи проходь, – мені все одно!
Постривай: ох, не все одно!
  6–7.09.2015

3.

Твоє ім’я несу на височінь
Легенди – вище неї тільки небо
Над більмами сторожових бійниць
Старезного замчища.
Славна Бона
Навряд чи полюбляла висоту,
Бо власної високості стачало
На всю Європу. Та однак на дах
Малої вежі піднялась: убити
Якогось диво-птаха; був старий
Викрикував незрозумілі звуки
І не давав спокою ні вночі,
Ані за дня – на ловах, при забаві!
 
…Ударила в крило прудка стріла,
І падав птах, б’ючися об кремінні
Відлами, кров’ю сходив на землі
І клекотав од болю.
Близько себе
Угледів юну дівчину. Ягнят
Вона зганяла в білосніжний гуртик
Додому поспішаючи.
Хмарки
Нагадували в небі тих ягнят,
А дівчинка – себе та …королеву…
Старий орлан наблизився, як міг,
Близесенько, аж тінь його широка
Упала їй на личко, і дівча
Всміхнулося так приязно і щиро,
Що чорний птах подумав:
– А чому б
Мені не залишитись на лужечку
Над берегами Ікви? Висота –
Пощо мені, коли вона сумна, –
Над твержею в холодній порожнечі?
…Він підлетів ще ближче.
А дівча
Не зрозумівши намислу орлана,
Порвалося угору. Той узвіз,
Привів її у понадбрамний простір,
За мент, привчив любити висоту
І не боятись ні вітрів, ні хмарищ.
 
…Володаркою стало те дівча
І крем’яних узгірі’їв, і палацу,
І місяця, і сонця, і зірок,
Й порожнього орлиного гніздів’я.
 
До чого вся ця розповідь? Невже
В наш час реінкарнація можлива?
Я просто прагну, хочу висоти такої
Для імені Твого, Твоєї долі
Щоб слугували птах, і звір, і я –
(З обов’язку придворного поета,
Садівника та зодчого!)
Дожить
І увійти в добу благополучну
Тотального засилля Інтернету,
Коли щодня поповнюють „Фейсбук”
Твоїми фотографіями.
Щастя
Було б не в тім, що зблизька бачу я
Сяйнисте і прекрасне Твоє тіло,
А зможу заслонити від чужих
Липучо-хтивих позирків.
Кохана,
За юним віком, донечко моя,
Моя надіє, зоряна дитино,
Чиню і мислю майже так як Твій
Стражденний Тато. Прагни,
прагни,
прагни
Великої святої висоти
У кожному діянні, в кожнім слові,
У незрівнянній усмішці своїй,
Дарованій землею й небесами
Лишень Тобі, лише Тобі одній;
 
Отож нічого іншого немає
Для мене на баладній сій землі
Як возносить ім’я Твоє до Сонця.
                                            8.09.2015
 

СВЯТОТАТСТВО

До храму не протовпишся; завізно,
Як у млині. Мірошники-отці
Поглипують; „Затісно і запізно”!
Мої гріхи у них на папірці,
 
Дрібним письмом пописані. Чимало
Підкреслень, а закреслень – не видать…
„Тебе ще тут нам тільки бракувало,
Ти, хло’ не заслужив на благогдать!”
 
Я весь затерп. Вірніш, душа затерпла.
Я вимріяв і вистраждав сей храм.
З підвалин аж по купол зводив. Церква!
А в церкві – бізнес, вигода і крам.
 
Священики-святенники! Признаюсь.
Тут єсть мала капличка бокова;
В ній тільки я лиш каюсь-сповідаюсь,
Тут божество моє – мої слова.
 
Бере на віру, бо воно з любові
Сотворене! Святе його єство
Не потребує в потаємнім схові
Тримати зла на мене. Божество!
 
Вдихнув я в нього покаянну душу
Навчив прощати. І розговорив –
Шкода, – до того, аж боятись мушу,
Що сам собі кумира сотворив,
 
По-людськи підозріливого. Боже,
Кому тепер молитися, кому?
Не вислухає і не допоможе
А за крамолу зажене в тюрму!
 
Отак подумав лиш. А святотатство
Уже відчули грішники й святі…
Виносять присуд: розгубив багатство
Священне – у священній простоті!
 
Не відмолити ненавмисні злочини
Ні на Великдень, паче на Різдво…
Байдужим стало – різьблене, золочене,
До спілкування з небом заохочене, –
У паперових квітах божество!
 
Але скажіть: чи святощі убгати
В якийсь тандитний віртуальний крам?!
Прийду – не раз! – молитись та благати,
Аби воскресло, освятило храм.
1.07.2015
 

ВІРА

Віра – марево ополудні.
Де мій полудень? Був! Нема…
Напливають видива злудні.
В буднях – літо. В буднях – зима.
 
Все у владі брехні-мамони…
Чий інтéрес? Чий інтерéс?
Золоті великодні дзвони
Возвістять, що Христос воскрес?
 
А вразі його розтечуться
По чужій чи моїй землі?
Політичні здогади тчуться
Та, на жаль, не в глухім селі,
 
Де шляхи розбиті, безлюдні, –
Лиш мовчи, складай заповіт…
Та, як марево ополудні
Гріє віра! Тисячу літ…
 26.06.2015
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!