“Українська літературна газета”, ч. 11 (379), листопад 2025
(катрени)
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
1
Бог на небі, на Землі – божки,
Які збирають із життя вершки,
І смертний гріх на тому,
хто посмів би
Розбити їм назбирані горшки.
2
Такий-от властивий недолік поету:
Сприймає світ білий
за чисту монету;
Для нього людська доброта –Найвища ідея свята.
3
Є на життєвій шахівниці
І королі, і пішаки,
Шляхетні перші, другі ниці,
Але частіше – навпаки.
4
Кажуть, є десь правда, та не мож Віднайти її серед вельмож;
Ба й бідняки,
себе щоб підхвалити,
Часто нею нехтують також.
5
В’юном звивайся, каменем сиди, Все по тобі зостануться сліди,
Які грядущим поколінням будуть Розповідати про твої труди.
6
В кожного в житті свій оберіг (Хто який придбав чи приберіг), Одначе найміцніша сила духу –
То родинний батьківський поріг.
7
Візьмеш собі за ідеал
Найвищий пік чи перевал, Гадаючи, що то твій порятунок,
А виявиться, він і є провал.
8
У небі лебедина реґата,
Мов кожен там лебідь
у чині леґата*
Комусь, поспішаючи, вістку несе, Але чи правдиву,
відверто про все…
*леґат – папський посол
9
Доки патріоти по Європах Сльози ллють по рідному народу,
Оборонці-ангели в окопах Умирають за нашу свободу.
10
Анумо, спробуй, хто з них, відгадай,
Господнього творіння брак –
Чи мільйонер, а чи жебрак, –
Якщо обидва знають лише дай.
11
Зеленню замаяна неділя,
Гордо розбуялося тройзілля, Пелюстки розкрити поспіша.
То моя трояндова душа.
12
Хтось у Карпатах якір відкопав, Який мільйони років
там проспав.
То це ж які були труди Господні – Підняти гори з моря преісподні!
13
Хто в дзвін з утіхи, хто у клепало, Нещастя всяке зателепало:
Таки спіткнувся наш мучитель –
Учитель!..
14
Я на тій віковій висоті,
Із якої і грішні, й святі –
Всі здаються дрібними, смішними.
А що я? –
Найсмішніший між ними.
15
Спалили Яна Гуса,
Немовби за Ісуса,
А сатана регоче:
– То як моя спокуса?..
16
Мерехтять у храмі вітражі,
А на них святі як сторожі,
Що стоять між Небом і Землею На для нас невидимій межі.
17
Власне горе топить цей в горілці, Той – у грі на скрипці чи сопілці, Я ж пірну в трояндові сади,
Там собі сховаюсь від біди.
18
Бувають душі, ніби арматури
З іржавого залізного прута,
Тож ними нагороджені натури
На гнучкість не хворіють – прямота.
19
Впав чоловік, немов та алича
Дозріла у травичку росянисту,
Під музику вітрів і шепіт листу.
Мого не стало читача.
20
Хизують комерційні комірці:
Що гроші черні – нам то – папірці!
Хоча можливо дуже: їхнє завтра –
У жебрака простягнутій руці.
21
В хитросплетених плавнях словець
Хитромудрий –
найперший плавець.
А на чисту його виведь воду –
Його мудрощам тут же кінець.
22
Ми пройдем,
а спогади залишаться,
Ніби диво-казка наяву,
Срібляним туманом заколишуться,
В росяну лягаючи траву
23
І по царю, й по жебраку
Ударить дзвін у мить гірку,
Та важко сильним світу цього
Сприймати істину таку.
24
Вік пройдемо, та не всі парадом:
Хтось протопче стежку гусаком,
Інший прокрадеться конокрадом,
Працьовитий – той трудівником.
25
Сильний світу єси чи приблуда,
Не вагаючись ані на грам,
Поцілунок не дам, яко Юда,
А от руку в біді – таки дам.
26
Сусід повернувся учора
із фронту.
Жартує: – Як бачите,
я із «ремонту».
Зоставив навіки в окопові ногу.
Ба хоч не «двохсотий».
За що й слава Богу.
27
Пришли мені віщого ангела, Боже,
Який подолати гріхи допоможе,
Вкладе мені в душу такі молитви,
Які порятують від злої братви.
28
У небі зграя лебедина.
Ти в тім строю, моя єдина.
І хто, скажімо, з нас невдаха? –
Я ще людина, Ти – вже птаха…
29
Ішли діди, поважні та амбітні,
Немовби мудреці старозавітні;
Прислухався до їх розмов,
а в тих –
Діди, що хлопчаки неповнолітні.
30
Не дай мені, Боже,
поганих думок.
Наклавши на них
заборони замок,
Дай Слово, високе,
врочисте, барвисте,
Яке б уплелось
у святковий вінок.
31
Ледь-ледве не зірветься із осі
Колесо історії, та всі –
Царі, вельможі, мудреці
й не дуже –
Мчать до корита зранку по росі.
32
Збираю обтрушені бурею груші,
Немов ті невинно погублені душі
На бранному полі
страшної війни.
О, Боже мій, віттю оливки війни.
33
Під вітром скрипить,
аж тріщить, сухостій,
Упевнений в істині
власній простій:
Чим ти голосніше скрипиш
на вітрах,
Тим більший від тебе
навкруг буде страх.
34
– Таки Іскаріот продешивив,–
Рієлтор мені вчора заявив, –
Якби-то я тоді продав Христа,
Зірвав би куш у тисяч десь до ста.
35
Фальшива душа –
що фальшива монета,
Заманює світ у неправди тенета.
Фальшивомонетника, звісно,
що судять,
А душу фальшиву –
хіба лиш огудять.
36
Хоча мавпа нікчема з нікчем,
Але звуть її всі павичем,
Незважаючи на її вроду,
Бо вона не з м’ячем, а з мечем.
37
Лечу, лечу собі в астралі,
А вишень крапові коралі
Із України мені навздогін
Крапають через мільярди гін.
38
Давно мої вже тато й мама
В раю на лоні Авраама,
Не знаючи, що в Україні
Пекельна відчинилась брама.
39
Сію думки – пожинаю слова,
Правда, не кожне із них пахлава.
Але й за це у буремному світі
Богу, як мовиться, слава й хвала.
40
Як та грайлива зґрая хлопчаків,
Промчалися роки з усіх підків;
Хтось їх услід зітханнями проводив.
Я ж – думами написаних рядків.
41
Летимо у комічному циклі
Ми, до ритму вселенського звиклі,
Не задумуючись: а куди
Цивілізації ділися зниклі?..
42
Минула влада комуністів,
Настав час ілюзіоністів:
Тепер щоденно, що не локус –
Нікому не збагненний фокус.
43
Як часто для розваги
Кидаємо на ваги
Недоліки чужі, гріхи,
Свої ж – лиш переваги.
44
Наші союзники моляться Богу: –
Дай ні поразку, ані перемогу,
Дай Україні, ну дай щось таке…
Ні слабке, ні тривке.
45
Душею й тілом віддані державі,
Правителі (старі і моложаві),
У крові щодня бредучи
по коліна,
Гадають, що купаються у славі.
46
І благодії, й лицедії
Втручаються у наші дії:
З них поки кожен мислю тче,
Кров України ріками тече.
47
Буває, крапочка-іржа
Чеснотам жити заважа,
А ті, хто геть суціль іржаві,
Очолюють верхи в державі.
48
Уповні місяць срібною монетою
Завис над нашою планетою,
І між боями так міркують люди:
Чи цей срібняк
не із тридцятки Юди?
49
Під першим снігом безпорадна
Лоза прогнулась виноградна.
Кажу собі: – Уважно придивись –
Під злом нахабним не прогнись.
50
Є постаті у кожній справі
Невимовно бурхливі та яскраві,
А спробуй доторкнутися, вони –
Гірчичне зерно
у солодкій страві.
51
Удає немудрий мудреця,
Хрестячись при тім
«В ім’я Отця…»
А почне небога говорити –
Опаде вся машкара з лиця.
52
Я навесні травневих трав
Собі на ліки назбирав,
І вийшли чари ніби справні,
Та старість – справи непоправні.
53
Зняла вже осінь ризи золоті,
Бо опинилась у глухім куті:
Закінчилась її свята відправа,
Й зима ступа-гряде на видноті.
54
Посеред літа в крутежі вітрів
Я ангела в її особі стрів,
Немов для мене даного богами.
Та з’ясувалось: ангел той –
з рогами.
55
І у верхах, і у низах
Балансує люд на терезах,
Хвилюючися споконвік:
На чий вони схибнуться бік?..
56
Вже Третя світова палає, кажуть,
Бо злих проблем
поназбирався стос,
Яких всі сильні світу
не розв’яжуть,
Аж поки знову не прийде Христос.
м.Чернівці
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.