Ольга Застеба. «Незабутня весна двадцять другого року»

478

ВСЯ УКРАЇНА НА ЛІНІЇ ФРОНТУ

 

Сонце зійшло так ранісінько-рано…

Тиша? Війна вже четвертий ось день….

Світяться болем всі вибухи-рани….

Вся Україна на лінії фронту, де кожен — мішень.

 

Сну немов хліба нема в голодовку і трохи…

Ніч нас ховає в пелюшки з туману, колише…

Кожну хвилину відстукано серцем — велична епоха.

Нам обіцяють підтримати… зброєю… пишуть.

 

Щуляться люди у сховищах натовпом…

Щойно народжені в пеклі — провісники миру.

Факт: ця земля — українська і рідною матір’ю

Кожному з нас. Ми родину відіб’ємо з кров’ю і щиро!

 

НЕБО ТРИМАЮТЬ АТЛАНТИ ЗЕМНІ

 

Чорні, розбиті будинки дрімають вночі — утомились здорожені.

В наших серцях незгасима любов-Україна і ненависть ворогу.

Пахне весною і вже цілу вічність триває війна для свободи народжених.

Платимо кров’ю за тишу і кожну зернину. Так гарно і дорого.

 

Ми закриваєм гештальт від Батурина аж до сьогодні безжалісно.

Пам’ять по венах пульсує ритмічно за вбитих у скронях і грудях.

Небо тримають Атланти земні: ЗСУ, оборона і кожен, і кожна. Без галасу!

Спокій і віра — здобудемо мир і земля українська усміхнена буде.

 

РОЗМАЛЬОВУЄМ В СИНІЙ І ЖОВТИЙ ЦЕЙ СВІТ

 

Ще ніколи так люто не билася зима, не пускаючи в небо весну.

Шолоплено летіли години, мов тижні, і бились мечами здорожені.

В цю війну у мені поселилась бабуся і зранку я бачу її сивину

У своєму волоссі, ворушаться губи беззвучно, що ми переможемо.

 

Наче вперше вдихаю цю тишу солодку, пахучу, цвітасту. Розрада.

Кожен сонячний промінь примружує ворога посеред чорного поля.

Вісімнадцятий день. Не здаємо позицій. Моя Україна це світло і правда.

Розмальовуєм в синій і жовтий цей світ. Кольорами свободи і долі.

 

Віра, надія, любов, Україна — в кожному, з нами

 

Присмак війни на губах до відрази солоний.

Колір — не колір, брудна перевтома і відчай.

Фоном весна проліта, розливаючись болем у скроні.

Сіра тривога веде бухгалтерію днів покалічених.

 

Сонце пульсує, мов серце, у неба долонях.

Пахнуть розбиті будинки, як спогади, тлін-полинами.

Дихаєш. Знаєш, що ворога тиснуть і гонять.

Віра, надія, любов, Україна — в кожному, з нами.

 

ДИВО УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІЇ

 

Березень пахне війною… це час боротьби за світло.

Падає втомлений ворог в ріллю українського поля.

Ллються дощі посірілої крові з набіглих сусідів «привітних».

Стерти «гостей» на пилюку і змити з чобіт — наша доля.

 

Я тепер — сива весна. В мені сили і люті — незміряний всесвіт.

Бачите, бути — не бути — сьогодні закриєм навічно.

Тиша звучить голосами живих, ненароджених, мертвих.

Диво утвердження нації вписуєм болем в бою героїчно.

 

Творці перемоги!

 

Квітень. Ведуться бої за безцінне — життя України.

Тишу світанків ламають тривожні сирени і вибухи.

Рвати, Метати, Боротися — в кожному коді клітини.

Плавити подумки ворога — рвучко із видихом.

 

Люта весна цього року — вовік не забути.

Втома і кров — несходимі сьогодні дороги.

Глянути смерті в лице, щоб любов до свого осягнути.

Слава героям з вогнем і мечем! Ви — творці перемоги.

 

ВОВІК НЕЗАБУТНЯ ВЕСНА

 

Весна двадцять другого року — вовік незабутня.

Тривожні вітри розкидають сирени ріллею.

Зітхнути нема коли. Попіл-печаль вишиває майбутнє.

Беруться покинуті танки, як кров’ю, іржею.

 

Дощі умивають міста розпанахані, ворогом страчені.

«Все буде життя й Україна!» — щебече планета пташками.

Війни другий місяць летить стрімголов наїжачений.

Б’ємося за волю, за правду, за мальви, любов первозданну

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!