І… Ось Він… Вірш про… Осінь…
У нас із осінню ніколи не було взаємного кохання.
Нам не вдалося розділити романтику дощу.
Датованого листопадом листування
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я в пам’яті своїй не припущу.
Я не вдягала з оксамиту суконь у негоду,
Багряним не вкривалася плащем.
Панчох шовкових у свою осінню моду
Не допускала інтервенцій. За плечем
Мій Темний Янгол шепотів молитви,
Не тими мовами, на жаль, які мені відомі.
І їхні смисли зараз лиш відкрито –
Коли в Твоїх руках мої долоні.
* * *
«Закохані»
…З’являється необхідність вибору з двох взаємовиключних варіантів: конфлікт між почуттями та глуздом, духом і тілом. Це означає неминучість вибору, який необхідно зробити, керуючись радше інтуїцією, ніж розумом. У реальному житті означає емоційний сердечний зв’язок, Любов, а також появу в житті когось, хто стане вашим доповненням («Закохані». ТАРО).
Занадто близько. Шармове вторгнення в мій особистий простір.
В цейтноті ми з ним. Що один з одним робити не знаємо досі.
На бій без свідків прийшли обладунки знявши.
Зігрілись пальці, хоча, вкриті льодом завжди.
Ховаю погляд, і в очі його не дивлюся навмисно.
Бо небезпека поряд – очима все видати променисто.
Зібрала немов в намисто думки – його і свої.
Запитую в Всесвіту щиро і чисто: як крила йому відростити нові?
* * *
Коли ти закриватимеш очі.
Коли сон обійме твій стан.
Я тебе цілувати захочу.
І захочу, щоб ти про це знав.
Я торкнуся очей поцілунком
Біля серця відчуєш тепло.
Малюватиму подихом дивні малюнки,
І в долонях твоїх хай моє спочиває чоло.
* * *
Не пустота тепер Вона
Немов прикраси, приміряєм ролі –
Елементарний камуфляж..
Проте, погодитись із «пустотою»-
У серці заважав вантаж..
Стоїш в кінці – а я початком стану,
Тримаєш вічність – цей розвію міф.
Основу життєдайних сил шукаєш?
Тож ось я. Муз лілейний спів
Авторитарно захопив твій розум;
Ти – сосни вікові, я – вередливі лози.
Енергій, хуртовин, стихій хитросплетіння
Поєднано у трунок. Додаю ще Лід..
Ефект – передбачає не спасіння,
Розкупорив – до дна миттєво пити слід.
Відчуєш знову біль.. Моя шалена зброя
Обрала підсвідомо ціль,
Напевно, біль і насолода з болю –
Анатомічний відхил всіх митців..
* * *
Екзистенційно-ціннісна наповненість
Процеси етнічної самоідентифікації оголошені єрессю.
Гносеологічні потуги нації – пройшли з 1-м вересня.
Хоч, менший відсоток спротив духовно показує,
Проте, ці кульбіти минають в конвульсії і оказії.
Бунтар у середині думає, як зробити із бунту нову революцію.
Та гайки підкручують швидше, ніж людство свій страх підкручує.
Ми ж тут народилися з ціллю великою, з доленосною,
Чого ж бути сильними так непросто нам?
* * *
Твої дарунки прийняті із шаною,
Вони усі живуть у позачассі,
Сплетаються із спогадами шармово,
Що день – то більше митей щасних.
Чарівний келих із солодкої отрути,
Відьомськими благословенний замовляннями,
Я допила, щоб істинним дорогам – бути,
Усладам надчуттєвим, і коханням, і
Прекрасним нашим Всесвітам рясніти
Всіма дарами, світло-тіні чарівною грою,
І келих за твоїх й моїх людей допито –
Хай на орбітах наших споглядають Геніальність Світу, як ми двоє.
* * *
ІНТРОСПЕКЦІЇ
Я немов Кассандра на руїнах Трої…
Але наш власний вибір нас визначає.
Розправляю Оранжеві вітрила у Чорне море,
La Leticia si convertia… Щось прекрасне нам Всесвіт передбачає.
Pensando … День стікає в пісок інтроспекцій,
Поглинаний теплом геніальних й порочних хитросплетінь:
Запах крапель холодних дощу й запальних, пряних спецій,
Ти – мій Імператор. Я схиляю крила. Я – Твоя тінь.
* * *
Late Love…
Прекрасний Київ серцем чистий й вольний,
За чистих серцем двічі Бога молить,
За диких серцем зв’язує нитки до пари,
Щоб один одного пізнавши вийти із Сансари.
Коханий Київ вшанував каштани рясно,
Й у древі золотому, що в Зими сни лине,
Благословення квітами розлились щасно.
Прийдешнє зберігав він у тремтливім Нині.
* * *
Константинопольські храми,
Махрові білі фрезії …
Що більша драма –
То кращі поезії…
Вершник відірвався від чорної своєї тіні,
Скаче степами, встромляє у землю аромат полину.
Хною в долоні його врізались дивні малюнки,
То замовляння, просякнуті трунком отруйним.
Вершник палаш притискає до тіла тремтливо.
Сталь у щілинах прикрашена кров’ю вабливо.
Вершник прекрасний. І очі його як у Смерті холодні.
Вершнику хто ти? Слова не опишуть жодні.
Шармовий шурхіт страху під шкірою
Вершник пише картину рапірою.
Долає моря, кордони, сам себе прирік на вигнання.
Навіщо все це? Звісно заради кохання…