Ольга Полевіна. «На «до» і «після»…»

 (диптих)

 

1

Сирена розкраює світ на «до» та «після»…

А ми й не знали, що були щасливі…

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Біжить мати з дитиною на руках,

А у дитини в руках лялька…

Діти будують бомбосховище:

Ось ці цеглини – дах, а це – вхід.

Але ведмедик не вміщається…

Ряст у лісі, блакитному від пролісок

І жовтому від калюжниць.

І на цьому розмаїтті –

Відірвана нога у новенькому берці…

Бузок вибухнув бруньками,

Але віти ще не можуть приховати

Розбитий танк з літерою «Z»…

На краю воронки від снаряда

Розквітнув тюльпан…

Хоч пів світу спали,

Не станеш вище зростом,

В тебе не стане довшим

Твій мерзенний цурпалок.

Купити – можеш,

Примусити – можеш,

Але запалити справжню жінку

Ти не в змозі.

І ти це знаєш, миршавий виблядку,

І тому так ненавидиш

Високих чорнобрових красенів,

Яких до безтями кохають

Пишногруді красуні-жінки…

 

2

Боже, збережи моє нікчемне життя –

Не для любові, не для щастя.

Я хочу побачити, як проростуть зуби дракона,

Посіяні на одній шостій світу,

Як новітній Язон у жовто-блакитному хітоні

Шпурне камінь у саму гущу натовпу,

І як вони переб’ють один одного,

Бо все має межі:

Моря і океани, материки і планети.

Всесвіт має межі.

І тільки дурість людська безмежна…

Тож нехай вітер розвіє

Радіоактивний пил Рудого лісу,

Який підняли дебіли, копаючи окопи,

І понесе його туди,

Де новітні орки волають «Смерть бендерівцям!»,

Бо ті люди вмерли для мене,

А серед них і ті,

З ким знайома з дитинства…

Життя поділене

На «до» і «після»…

Над моєю країною лунає сирена

На ноті «соль-дієз»…