(диптих)
1
Сирена розкраює світ на «до» та «після»…
А ми й не знали, що були щасливі…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Біжить мати з дитиною на руках,
А у дитини в руках лялька…
Діти будують бомбосховище:
Ось ці цеглини – дах, а це – вхід.
Але ведмедик не вміщається…
Ряст у лісі, блакитному від пролісок
І жовтому від калюжниць.
І на цьому розмаїтті –
Відірвана нога у новенькому берці…
Бузок вибухнув бруньками,
Але віти ще не можуть приховати
Розбитий танк з літерою «Z»…
На краю воронки від снаряда
Розквітнув тюльпан…
Хоч пів світу спали,
Не станеш вище зростом,
В тебе не стане довшим
Твій мерзенний цурпалок.
Купити – можеш,
Примусити – можеш,
Але запалити справжню жінку
Ти не в змозі.
І ти це знаєш, миршавий виблядку,
І тому так ненавидиш
Високих чорнобрових красенів,
Яких до безтями кохають
Пишногруді красуні-жінки…
2
Боже, збережи моє нікчемне життя –
Не для любові, не для щастя.
Я хочу побачити, як проростуть зуби дракона,
Посіяні на одній шостій світу,
Як новітній Язон у жовто-блакитному хітоні
Шпурне камінь у саму гущу натовпу,
І як вони переб’ють один одного,
Бо все має межі:
Моря і океани, материки і планети.
Всесвіт має межі.
І тільки дурість людська безмежна…
Тож нехай вітер розвіє
Радіоактивний пил Рудого лісу,
Який підняли дебіли, копаючи окопи,
І понесе його туди,
Де новітні орки волають «Смерть бендерівцям!»,
Бо ті люди вмерли для мене,
А серед них і ті,
З ким знайома з дитинства…
Життя поділене
На «до» і «після»…
Над моєю країною лунає сирена
На ноті «соль-дієз»…