Ольга Кушнір. «В порожнім конверті посіяні крихти»

844

***

Цей вірш не вдався. Рвуться на шматки

Артерії думок і вени літер.

А світ летить не в такт, а навпаки

Й чомусь ніяк не може відгоріти

Від стогонів, плачів. Бо молитов

Замало для спустошеної віри.

Цей вірш не вдався. Тішиться Плутон –

Нутро душі розсипав по клавіру…

 

***

Сливка в городі нарешті доспіла,

Буде варення й повидло…

Хто вона, хто вона – пані у білому?

Не зрозуміло. Не видно

Ані лиця її вельми вродливого,

Ані сухої постави,

Лиш гарцювання коня норовливе,

Як в театральній виставі.

Хвацько гарцює він по вечоровому,

Вмитім росою подвір’ї.

Хто вона, хто вона, пані у чорному?

Ані надії, ні віри

Не залишилося. Лиш замасковані

Коник і сливи доспілі…

Довго кружляли з птахами казковими

Мантії чорна і біла…

 

***

Емоції і люстрації –

В люстро не глянь!…

Паяци і декорації

Ніяк не пасують для

Світанку зеленого,

Нефритно-чистого,

Який перед кленом

Присів одпочити…

Його дуже ніжний

Смуток пройняв,

Наче зламало ніжку

Сонячне зайченя…

 

***

Заблоковані входи і виходи,

Навіть суть до мовчання приречена.

Телефонний рінгтон слово вихопив

Одинокою гамою речення.

 

Воно мляве. Нема гомінкого,

Тільки зміст недолгої повісті.

І тікає кудись – не від когось

Шира заповідь – жити по совісті.

 

Місто гасить вогні одурманені

Діамантно-плоскими тарифами.

І ошукані сірими мандрами

Всі слова посварилися з римами…

 

***

Зацвітають волошки

На спаплюженім полі.

А бешкетника Локі

Примостили тополі.

Він готує для бестій

Волошкові фігури

Із гірського азбесту,

І за вченнями гуру.

Бідолашні волошки

Тріпотіли на вітрі

Без виделки і ложки

У розбитій макітрі…

 

***

Розчісує лев’ячу гриву

У сірому кабаті  Львів,

Тиха, сумна, без гриму

Осені срібна вісь…

Бузьки – завжди у парі,

Будень зів’яло вщух,

Звуки мелодії парку

Грають на струнах дощу.

Між проминанням років

Затишно нам обом.

Тільки життя ненароком

Пересилилось в альбом…

 

 

***

Скупі привілеї

Ранкового сну

Я спогадом клею

На ранню весну.

Кидаю на кали

Розп’яття думок.

На тім радикалі –

Мотив Адамо.

Про зиму бентежну

Про що не збулось…

І «томбе ля нежьо»

Пісенно текло

По стомлених вітах

Весняних сіянь,

По цілому світу

Від а і до я…

Скупим привілеям

Тепер не до сну.

Штовхають алеї

У ранню весну…

 

 

***

Цей світ в підвішеному стані,

Як з бійні туша.

У черзі – перші і останні

Продажні душі.

За копійки, горох, метали,

Чи за валюту?…

Горлянка дихає метаном

У звіра й люду.

Серцям й легеням не поможе

Злотистий кисень.

Гріхи печуть…О, милий Боже!

Спимо і киснем.

Серед князьків і яничарів

По лівім боці,

На бархатистому тапчані

З більмом на оці…

 

***

Все звично і просто

В буденнім кіно,

Посіяла просо

Йому на сукно,

А сльози конвалій –

В долоню руки.

Там без аномалій

Минули роки.

 

На срібнім віконці

Березовий прах,

В моїй заліковці

Нарешті – «зарах»,

Та сходи жоржини,

Сходили «на пси».

Чужими-чужими

Вже стали плюси…

 

Із мінусом вкупі

Написаний вірш,

Точився у ступі

Зароблений гріш.

Жебрацькі монети –

Сльози волограй…

Тікала планета

В потрощений рай…

 

***

І тут війна. Початку і кінця,

В душі, де позомбовані герої

В уборах несезонного покрою

Без участі паперу й олівця.

 

Це страшно…Не відчути, як пече

Огруддя слів і дотиків миттєвих.

Будує час посмертно й пожиттєво

Свою заангажовану мечеть.

 

І тут війна. Безжалісно горить

Пречиста мить без докору сумління.

Ми сидимо на Божому коліні,

Не впасти би ногами догори…

 

***

Читаю чужі листи,

Не втямлю, чиє  послання…

В кутку «брехунець» затих –

Забув цигаркову славу.

 

В пенатах обліз диван –

На ньому сиділи жар-птиці…

Збагни -ти простий  дивак –

Попий святої водиці…

 

У пахві старі гріхи

Волають під крик тифозі…

Залий сургучем страхи,

Я навіть зрихтую форму!

 

***

Чи нарікаємо на долю –

Себе спитаймо для добра,

Як ворог штрикне нашу волю

Кривавим розчерком пера?

 

Вже ті тривоги забобонні

Із мислі вигнати пора,

З великобожою любов’ю,

Притислим розчерком пера.

 

Бо не звикати нам до болю

І до чужинського двора.

Ми за свободу йдем до бою

Єдиним розчерком пера…

 

***

Брудні голуби у подертих ризах,

Як сиві старці забутого скиту,

Ведуть суперечку на хатніх карнизах,

Клюють безпардонно сіті москитні.

 

Зганяємо птиць, пригощаємо хлібом,

Летять, як сміття, недрібні кавалки.

Погода їх вигріє спеками літніми,

Замучить сльота сирими підвалами.

 

По хлібі товчуться птахи і кроки,

Крихти асфальтні збирають губами.

Креслить ескізи й не вчить уроків

Місто, спаскуджене голубами…

 

***

Біжать секунди, бояться впасти,

Бояться влізти в борги тривалі.

Мою тривогу гризуть напасті

На чорно-білому покривалі

Світанку. В ньому гарцюють коні

Гніді – то наші, а чорні – вражі.

Отава свіжа гаї доконує

Охристо-витонченим пейзажем.

Загиблі душі вона не тішить,

Для них на небі – дорога чиста…

Повідай, Господи, суть правішу,

Коли ж та клята війна скінчиться?…

 

***

Це двадцять перше століття

В хащах війни і недуги.

Ні біднота, ні еліта

Не називається другом.

 

Що ж говорити про «брата»?…

Старшого нам вже доволі.

Вічно бажає забрати

Землю, наснагу і волю.

 

Той спантеличний небіж

Сплутав корови і коні.

В хмари ховається небо

З Богом сумним на іконі…

 

***

Змучені руки,

Серце в безумстві.

Сіяла трунки,

Маю капусту.

 

Рожі садила,

Мальви заквили.

Диво? Не диво –

Знищені вила…

 

Будуть без сіна

Вівці, корови.

Вродить насіння

Для…Для корони!

 

З вірусом? Де там!

Це королівська!

Експериментом

Зламана ліска.

 

Мабуть, не влізе

В неї карета,

З цільним залізом

Без трафарету.

 

Ох, мої ручки

Стерті до крові.

Взула онучі,

Вділа корону…

 

***

В порожнім конверті посіяні крихти

Забутих обіймів, холодних очей.

Сторінка листа сновидінню відкрита,

Хай маренням сушить вологу печер,

Набрякла дорога, мости відсиріли,

Синиця – у небі, в руці – журавель.

Дурнице, не снись! Видноколо зоріє,

Моря повертають порив каравел.

Та сни переповнені градом емоцій,

Снігами бажання і зливою слів.

В порожнім конверті є тисяча порцій

Весняної пряжі, що вітер наплів.

 

***

Купити шкарпетки,

Помити кросівки,

Посіяти кріп…

В сумнівних аспектах,

В порожніх засіках –

Тривоги окріп.

Буденщини тяжба,

Як мудра Феміда,

І кат, і суддя.

Розвідати тяжко

Невдач піраміду

В квадраті подяк.

Шкарпетки – у кошик,

Кросівки помила,

А кріпчик зійшов.

Замріяний дощик

Без соди і мила,

І без підошов…

 

***

Так тихо. Лиш родовище проблем,

З дощем в обнімку.

З червоним перламутром Божоле

В альбомі знімки.

І вицвілі, й потерті…Це було,

Здається, вчора?

Майнуло многоліттям. Загуло,

Як лід Печори.

Так тихо. А проблемовий гамбіт,

Як друг фантомний,

Жирує, надсилаючи тобі

Лузги півтонни.

Навіщо, друже, пам’яті сурмиш

Старим альбомом?

Закралася у ньому чорна миш

З сердечним болем.

Терпець урвавсь! Родовище проблем

Вже над вулканом…

З червоним перламутром Божоле

Лиш погляд карий…

 

***
В дзигарях закована мить

Із неба тече і гримить

Під звуки валторни.

Шукаєш незриме десь там –

У лоні вітрівки й пальта

Щоразу повторно.

 

Шукай-не шукай, та борись,

Бо хижі пантера і рись –

Не кролик на ложі…

В тонких капілярах душі

Три цифри з ознакою «шість»…

О, змилуйся, Боже!

 

Не дай продавати без цін

Осоння в твоїм кулаці

І небо кристальне.

Північний, презлий печеніг

Збирає калоші і сніг

З совкових останків…

 

Планету руйнує шодня…

Його солодкава бридня,

Як щур в балагані.

В дзигарях закована мить,

Вже реквієм в небі гримить

Під звуки органу.

 

***

Позбувся човен із веслом

Морської пінної бравади.

Любов з розвітлої лаванди

Перетворилась в ремесло,

В сухий фарбований газон

Без бутафорної пелюстки.

Чуття сховалися у люстро,

Щоб свій знайти діапазон

Звучанням арфи…Та скупе

Життя в прихованих бажаннях,

Їх повноводдя із моржами,

Трясеться в людному купе…

 

***

У пекельну безодню пірнати,

Як в парне молоко.

Там нашестя мальків і піратів

Під зеленим замком.

З абрикосовим плетеним рифом

Ламінарних принад

Вже міняються дні, як тарифи,

На гіркий маринад.

Чи пірнати? Навіщо здалося

Це безумство? Але

Хай поволі заводяться млості

У молочнім суфле!…

 

***

Ніч лягла у своє кубло,

На полотен трухляве тло

І малює там сині роси.

А на лінії, на прямій

Залишила світанок мій –

Його осінь до себе просить.

 

Не піду, пережду, зловлю

За поділ усе, що люблю,

І ніщо не зупинить скрипку…

Хай зіграє мою печаль,

Хай поставить на ній печать

І залишить постскриптум…

 

І залишить мене саму

У пустелі,  де той самум,

Мов піщана змія повзуча.

Я здолаю такий суходіл,

Я зараджу чужій біді,

І хто скаже, що я невезуча?!

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

                                                                                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Пустий холодильник – нечитана книжка.

До біса нав’язливі бонусні знижки

Й кишень обіднілі підвали.

Сніданок незвично почнеться з різотто,

Метанням зірок під паркан горизонту

І шелестом рун Калевали.

 

Під наглядом – тиша дерев бутафорних,

Розмитих ілюзій без запаху й форми,

На чатах – нудьга без десерту.

Сніданок за звичкою стане обідом,

Бо всі забобони, прикмети і біди –

Нащадки минулого сету.

 

Вчорашні провини вирують каскадом…

Миттєвості думки блискуча кокарда,

Як стимул для присмаку істин.

Сніданок звичайно почнеться з гарбати.

Збіднілі кишені й думки кострубаті –

У спалаху сонця над містом…

 

 

 

 

 

 

***

П’янким колоритом

Змивають бальзами

Круті лабіринти

Висого Замку.

І чистять обцаси

Газонним бордюрам –

Від часу до часу

Така авантюра.

У доброму смислі,

У слові незлому.

В палаючих мислях –

Вогонь еталону

Горить у маршрутках,

Трамваях півсонних,

Де запах прошуто

І ложі масонів…

Газонів бордюрних,

Солодких, як вата,

Думки у фритюрі

Ідуть поливати…

 

м. Львів

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!