Ольга Кушнір. «Голосінням сирен переповнена чаша Грааля»

434

***

Ритуальний аїд за межею майбутнього раю

Лицемірство плете на куфайці ординського зла,

А вкраїнський порив розбиває північні сараї,

З пересохлих гармат, з поржавілого звуку ствола.

 

Голосінням сирен переповнена чаша Грааля,

Бо дитяча сльоза потекла в бомбосховише мрій.

Колискових пісень не почують Сергійки і Галі

Їхні душі летять до іскристого співу зорі…

 

Чує спів у труні з кагебішно-загарбним талантом

Токсикозний брехун, що стріляти в дітей наказав.

Рубіконовий міст перейде закривавленим лаптем

В ритуальний аїд, в український жупельний казан…

 

ПЕТЛЯ (диптих)

І

Совковий фляк

Не знає, як

Ганьбу здолати,

Тому й краде

З квартир біде

В свої палати.

Верта взамін

Торпедність мін

І лють Горгони.

В загарбних паль

Мотив пропав

На перегогах –

Кому прибій,

Кого в Сибір –

«Братку» видніше.

Точився рій

Із комарів

В совковій ніші…

ІІ

Скажено-похилий

Психозний порив
Для бідної схими

Війну сотворив.

Кривава фаланга,

І жовчна петля,

З підірваним благом

На струпі кремля…

 

***

Заблокувавши «крапка. ком.»

Ув Інстаграмі,

Сховався морок під балкон,

Бо вже – на грані.

Бо не насититься нічим

Тупий курдупель,

Його імперія з личин

В кремлівських дуплах

Чекає жирного шматка,

Дістане – чвирку

І корозійного кілка

Для черевика!…

 

І вражою, злою кровю волю окропіте…

                                             Т. Г Шевченко

               ***

У стаді московитів

Назрів переполох,

Чорти несамовито

Втішаються бухлом.

 

В шматованому рам’ї,

У лаптях без шнурка…

Не військо це, а зграя

«Сільодкі і півка».

 

Сльозливо хоче мами

Заляканий мордва,

Та підлими умами

Стріляє і вбива.

 

У заростях кропиви

«Пустишка» – не бульйон,

Що волю окропила

Пожмяканим «рубльом»!…

 

***

Дам тобі пряника, враже,

Чи позивного кнута.

Лізе в сторінку увражу

Твій кочівний аватар –

Карлик, сполоханий зайцем,

Як гнійниковий нарив.

Тяма його – під ерзацом

Тлінних очей дітвори

І пустолобої рашки

З попелом, з мором війни…

Боже, у дворику райськім,

Щиро дітей пригорни.

 

Кинувши ржаві осколки

В мокшо-зомбований світ,

Кнут передвірусним коком

Пряник пече в голові…

 

***

Її стремління – для слабких,

Для мушкарні без апеляцій.

Смертельна твань у переляці

Гаптує траурні вінки

Свободі. Хай дуріє цар

В футлярі бункеру, як воша.

Його мізки – плішивість ворсу

З удатним говором – кацап.

Своє стремління борони

Для волелюбства. Загримуйся

Під креатив – «Бандера-смузі»,

Спаливши кодло сатани!

 

***

Північні самодури

І їх злочинні бздури –

З епохи кайнозою.

Психічна потороча

Націлена пророче

Вмиватися сльозою.

 

Купатися в обмані,

Та чвакотіти манну,

Поцуплену з полиці.

Безчинство мародера,

Хмільніше від «Мадери» –

У нафтовій наливці.

 

Не вміє ж воювати

Московець біснуватий,

Стріля в живі мішені –

В людей, тварин, по дітях,

Щоб матом не триндіти

Обірваній кишені…

 

 

***

Слід пера на тривожній валізі

Бомбобійні серця захистив.

Снився рай на підковах залізних

І безводні квітучі мости.

 

Ті сонливі екслібриси марень

Забуваю. Зустріла ж тебе,

Як мещерсько-іжорські примари

Катували окрилля небес.

 

Як родинна світлиця горіла

Від сирен, бетеерів і бомб,

Перейшла в укриття ще не зріла

Наша перша й остання любов.

 

З молитвами весела і строга,

Під нашестями куль – у журбі.

Їй приснились тернисті дороги

І Господнє веління тобі:

 

– Сміливіше берися до зброї –

Переможе сплюндровану плоть,

Щоб не бути рабом, стань героєм,

Привітавши кремлівський поклон!

 

 

***

Не дрімає, а млявістю човга

Білий день. З ним повік не засне

У Попасній – елегія чорна,

В Маріуполі – слізний сонет.

 

Сіра мла, чортизна колотнечі

Ірпінів, Бородянок і Буч.

Як же тне оркостанківську нечисть

Волелюбний народний табун!

 

Глупоті на агресорських скулах

Не зламати вкраїнський ривок

До життя без ординської кулі

І совкового статусу кво…

 

***

Острахом долизують совки

Іскандерські виверти прокислі

З думкою: врятуть повзунки

Від страху до путлера «на килим».

Не врятує, дурні! Він – це ж ви –

Брехуни й служителі васалу,

Що любитель кулі і халви

З клаптем відшматованого сала.

Тож драпцюйте, викрутивши хвіст,

Із гармат – в язичницьку острогу.

Демон за безчинсва відповість,

Зрозумівши раптом, що безрогий…

 

***

Міць на булатнім олові

Переживе пістоль,

Як московитські голови

Зникнуть з усіх частот.

З тями, сердець нескорених,

Де український бард

Ріже прогнилі корені

В їх кульових зубах.

Кволий і ледве човгає

Оркобісівський нерв,

Як не піде «за човником»,

То у смолу пірне…

 

***

Так мовчатиме дощ без правдивої ролі

В кінозалі розваг і плачу.

Не змовкає снаряд, помінявши паролі,

Чорнозему, ріллі й калачу.

Ждуть поживи кати. «Почастуємо» перцем,

З елементом хмільної сурми,

Нестійкі паралелі ворожих трапецій

Вибива непокора грудьми.

Не мовчатиме дощ, бо тримає за клямку

Буфонаду рашистського дна.

Закривавлена рать без плачу й переляку,

Україна, братове, – одна!

 

 

***

Переможний салют ще під гнотами,

Лабузиння виорюєм нотами,

Агресивного облизня – перами

В новорощених дебрях імперії.

 

Московитів частуєм некрозами,

Їх пихатість – брутальною прозою,

Щоб русню найболючіше вжалити

Українською супер-державою.

 

Большевитська злоякісна партія

Хай глумиться в жебрацькій апатії.

Нам творити своє, ставши стопором,

З блискавичними залпапи опору…

 

***

На дронах – кіл і шпиця

Кремлівських клоунад.

Тяжіє до петицій

Мордорська сарана,

Формуючи на сонмах

Гарматний паритет,

З надією, що сонях

Вкраїнський одцвіте.

 

В північного вар’ята –

Лінивство і обман,

Й конаючий за святом

Совковий хараман

Під крахом сподівання,

Тому й трафляє шляк,

Бо в нашого Івана

Є визначений шлях –

До миру на планеті,

Без «рускава» шатра

І трухлого багнета

На струменях Дніпра!

 

***

Скеруй Інтернет на війну,

Бо мучить поранену мантру,

Скріпивши до скронь сивину,

Стилетом ворожого мату.

 

До школи, мабуть, не ходив,

Навіщо? Громити – це ж круто,

Гвалтуючи дух…А сліди

Ховати під ложе Прокруста.

 

Розбійницький хват і режим

Московець відкушує ласо,

А ти під прицілом держи

Його неминучість колапсу.

 

Хай ділиться клятий мордор

На кілька належних кавалків,

Лишивши орді коридор

З параш і смердючої «свалки»…

 

***

Мені б написати про темінь міських ліхтарів,

Про місячний крик з піднебесся від зоряних нужд,

Бо місця замало зіркам, як травинам дворів.

Мені б написати, хто бідну земельку зігнув

У соту погибель. Війна загартує уми

Під гул канонади і брязкіт булатних мечів

На поросі плоті планшетом зневаги, щоб ми

Тримали планету на хворому ревмоплечі.

 

Прокинься, перо! І папером, і клаптем снаги,

Вороною крякни в чужий задурманений стан,

Там лють палача підстригає мої береги,

Втопившись в пекельному штормі повстань!…

 

***

Росте на ракетах

Руїна і пустка,

Ціна етикету

Гріхів не відпустить.

 

Чекатиме вирок

Пропасницю зомбі

І ядерну видру

В паханському дзьобі.

 

Облізла сутана

Без пір’я і пуху,

В понурому стані

Кремлівська ропуха.

 

Їй знищено крила

Сегментами крові.

Русня не закрила

Видіння Покрови.

 

Є захист, офіра

І мужності ключик.

Ординська рапіра

У волю не влучить!…

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!