“Українська літературна газета”, ч. 6 (362), червень 2024
У кожній діві – Рут і Міріам,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Гірка сльоза невтішної Рахилі.
Свята принада знаним малярам,
Прекрасний Янгол на небеснім схилі.
І пахом молока, і матіол
Вчамріє світ, шелесне шовком степу.
Благословенний зблисне ореол
Марії, що із вічного Вертепу.
Заколихає зорі і дитя,
Віддасть любові жар без вороття,
Ліхтар запалить в білому тумані.
Хрестами болю всіяна війна.
Хрестом червоним мічена вона,
Як милосердна жінка Піросмані.
1.
У кожній діві – Рут і Міріам,
І праведності, й милості скарбівня.
Кружляє чебрецевий фіміам
Ліванським кедрам запахами рівня.
Трава росте під шкірою її,
Тріпоче пташка в грудях полохливо.
Так Бог з’єднав: з голубки і змії
Постала жінка, всміхнена щасливо.
Стоять чекань голодні табуни,
Клекочуть вина білої вини,
Човенний Бог вдивляється у хвилі.
Та визріває з нетрів прирікань,
Як дика лань, як невситима хлань
Гірка сльоза невтішної Рахилі.
2.
Гірка сльоза невтішної Рахилі
Щасливий усміх – це коли було?…
Плечей тендітних лінії похилі,
Немов підбите буслове крило.
Є різні бійні, ця – на немовлята,
Щоб хтось із них не зазіхнув на трон.
І завше Ірод у личині ката
Знайде меча, гранату чи патрон.
Не плач, Рахиле, через пекло воєн
Ідуть сини, і кожен з них достоєн
Твоїх синів уздріти біля брам,
Де в мерехтінні не уздріти лику.
Чи це про тебе – з Мункового «Крику»?
Свята принада знаним малярам.
3.
Свята принада знаним малярам.
Вони в тобі вбачатимуть Мадонну,
Убравши пишно у блакитний крам,
У ледь помітну усмішку іконну.
Годуєш сина – світишся сама
В зеніті літа, мов мадонна Літта,
Та вже у світ скрадається зима –
З юги постала срібна Афродіта.
Змигнуть примари студіні й Голготи.
Хоч оповита тінями скорботи –
Не стратиш сили на останній милі.
У барві сонця – писанка космацька,
Западина любові Маріацька,
Прекрасний Янгол на небеснім схилі.
4.
Прекрасний Янгол на небеснім схилі
Пильнує душі, зорі і моря,
Допоки злото плавиться в горнилі
І голубів несуть до вівтаря.
Достигнуть стигми вишень на зап’ясті
Старого саду. Вибухнуть громи.
І в’яже жінка – не рибальські снасті,
А маскувальні сітки для війни.
Як в позачассі – в тихім передмісті
Чекає знаку чи благої вісті
З небес отверзлих, хриплих радіол.
І добрий Янгол чинно й безпричинно
Наповнить світ, збентежений дитинно,
І пахом молока, і матіол.
5.
І пахом молока, і матіол
Огорнуті блаженні й милостиві.
Згадав старий стиляга рок-н-рол,
Своїх жінок, які були красиві
Колись давно… як марево, як сон.
І за стіною, що папірус наче,
Його думкам старечим в унісон
Тужливо і невтішно жінка плаче.
Хоч він уже не слухає новин,
Війна, говорять, а у жінки – син,
Красивий і закоханий в Евтерпу.
Старому вже не терпиться домів.
Не бачити б, як від гірких димів
Вчамріє світ, шелесне шовком степу.
6.
Вчамріє світ, шелесне шовком степу
В літа погідні, у часи цвітінь.
Та часом вітер зірветься зі цепу
І кине ворон на осоння тінь.
Здається, серце за бронежилетом –
Таке нетлінне, наче Прометей.
Озветься день гобоєм і кларнетом.
Нестримним сміхом сонячних дітей
Заграє кров. Та золотисті кулі
Рахунок спинять сивої зозулі,
Ударять пахом ладану чи смол.
Бредуть скорботи, наче полонені.
Над головою срібляною нені
Благословенний зблисне ореол.
7.
Благословенний зблисне ореол –
Ясне знамення хмурої епохи.
Ідуть сини, минаючи Шеол,
До Неба просто, втомлені пророки.
Бо де війна погине – там Едем,
Там жниво косять не вогні захланні.
Як Гарлем – ночі, вибілені днем.
І брості зір – хвилюючі й рахманні.
Він вивчив міста потайну химеру,
Його він розмалює, як печеру.
Ще й незрівнянний у читанні репу.
Та ось повістка – ворог біля брами.
І світ затнувся молитвами мами,
Марії, що із вічного Вертепу.
8.
Марії, що із вічного Вертепу,
Знайомий біль вселенський матерів.
Пекельний шелест траурного крепу,
Скорботний пломінь, що не відгорів.
В цього дівчати – точена фігура,
Вона не знала смутку і невдач.
Вважай – говорить – це інтернатура.
Ми завтра виїжджаємо, не плач…
А в мами раптом побіліють скроні.
Такі тендітні рученьки у доні,
Розквітла гілка дерева життя.
Як світ вбереться в шати позолоти –
Вона в серпанку ніжності й турботи
Заколихає зорі і дитя.
9.
Заколихає зорі і дитя,
Засне сама, і снитиметься знову
Зловісне і ненависне виття,
Снарядів рій на білину зимову.
У цім бою його зреклась нога,
Металом стята, закотилась в шанець.
Ще потерпи… пов’язка затуга…
А як же наш з тобою перший танець?..
Все стало звичне в тиші й супокої,
І милиці стоять в передпокої.
Жива любов – від лиха прикриття.
Ця жінка мудра, як стара Сивілла,
Що знає про вразливість серця й тіла,
Віддасть любові жар без вороття.
10.
Віддасть любові жар без вороття,
Візьме собі осмуту і трутизну.
Розбудить грім запазушне дитя –
Хитне колиску – ясла і Вітчизну.
Із Карії смоковниці, мигдаль,
Кориця, малахіти ялівцеві –
Спливає з неба вічна пастораль,
Ведеться щасно радості співцеві.
Та біс накине пелену печалі,
Човни закам’яніють на причалі,
Поглине світло невтоленність хлані.
І вийде в ніч Юдит чи Саломія,
І прокляне болотяного змія,
Ліхтар запалить в білому тумані.
11.
Ліхтар запалить в білому тумані,
Акації до хати принесе.
Побути б у невідання омані,
Та, наче відьма, відає про все.
З тривогою замкнулася валіза.
Вогонь в каміні – пажерний Нерон.
Всміхнулася, неначе Мона Ліза,
Тривожно уявляючи перон.
Минеться, може, Господи… Минеться?
Хіба луна розлога озоветься…
Хіба на нас – непрощена вина?
Як конвоїр, ріллею ворон ходить.
І що там вродить, що там, Боже, вродить?!
Хрестами болю всіяна війна.
12.
Хрестами болю всіяна війна.
Немов міста, постали кладовища.
Є хліб і квіти, чути імена,
І вітровіння гасить попелища.
Садила мальви – а цвіте цикута.
Крадуться таті по гіркі скарби.
Та ворогами воля розіпнута
Виламується з лютої доби.
Як первоцвіти, сестри-жалібниці,
Не порох – лють з любов’ю в ладівниці.
І чаша болю, випита сповна.
Мій страстотерпний Боже, упізнай же
На полі брані ту блаженну майже.
Хрестом червоним мічена вона.
13.
Хрестом червоним мічена вона,
Молодша – одягає обладунки.
Кладе криваву заполоч війна –
Зловісна гладь, смертельні візерунки.
Несуть Марії миро для Христа,
І вибухає несмертельне: «Сину!»
Як паростки оливкові міста
Бере в облогу щем за Батьківщину.
Іде по небу України Діва.
Заграви – справа, вибухи – ізліва.
На підвіконні – зіроньки герані.
Утратив світ спокою позолоту.
Вона ж за нього молиться достоту,
Як милосердна жінка Піросмані.
14.
Як милосердна жінка Піросмані
Зцілятиме і рани, і серця.
У кожному апокрифі й писанні
З її ім’ям сходитимуть сонця.
Йде талану таємному настрічу,
Бронею зґарди зблисне оберіг.
Перетриває безпощадну січу,
Посадить ружі в теплий переліг.
Княгине України, пісне, мріє!
Пітьма пощезне, обрій заяріє
І гул гарматний скориться громам!
Допоки мак кармінно переквітне,
Зринає із віків старозавітне:
У кожній діві – Рут і Міріам.
Січень – лютий 2022
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.