“Українська літературна газета”, ч. 3 (359), березень 2024
***
На стіні в холодному підвалі
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
українські діти малюють
усміхнених Янголів.
Але коли ніхто не бачить,
Янголи плачуть.
ТРИВОЖНА НІЧ
Роздерта ніч
Щемким плачем сирени.
Неспокій в серці.
Знову не до сну.
Здається, від напруги
Лопнуть вени.
Заплаче небо:
«Зупиніть війну!»
В ракет немає
Ні ночей, ні рання.
Мчать навіжені
В задану їм ціль –
І байдуже,
Що принесуть
Страждання,
Руїни, смерть,
Потоки сліз і біль.
Вони летять
В міста, що потопають
У барвах квітів,
Соковитих трав.
Де вільні люди
Мріють і кохають.
Де їх ніхто
Не кликав, не чекав.
Вони летять
В будинок,
Де родина
Лягла спочити.
Й бачить теплі сни.
Висить в кімнаті
На стіні картина.
У вазі – квіти.
Аромат весни…
…Десь вибухи.
Це ППО працює.
То наші янголи
Ракет ворожих літ
Спиняють в небі.
Мережа пульсує.
Чекає на відбій
І миру світ…
БРОНЕЖИЛЕТ ДЛЯ УКРАЇНИ
Де можна бронік такий відшукати,
Щоб в нього сховати родину,
Місто улюблене, вулицю й хату,
Всеньку мою Україну?
Воїна кожного і волонтерів,
Школу та бібліотеку?
Книги й рояль, і алею у сквері,
Лельку в гнізді та лелеку?
Рідних і друзів, сусідів, знайомих,
Добрих людей і не дуже,
Вікна затемнені щільно удома,
Вишні квітучі та груші?
Пахнуть тюльпани і гіацинти.
Сніжно біліють фіранки.
Як їх сховати від куль і ракети,
Як вберегти їх від танків?
Де можна бронік такий відшукати,
Щоб зберегти світ від згину?
Може, в молитву нам все одягати,
Щоб врятувать Україну?
ВОНА
Вона слухає Kalush, KozakSystem.
Носить в сумці турнікет із помадою.
Смутки всі здмухує, щастя вигадує,
Коли з ліхтарем прямує
містом.
Вона в сірих краплях дощів зимових
Веселку співає-малює-танцює.
Щось таке в ній шалено й стрімко пульсує,
Що в інших перехоплює подих.
Вона складає птахів оригамі.
На душі в неї кров’ю вишито хрестик.
Вона може всі болі стерпіть і знести,
Усміхатися навіть на зламі.
Вона знає, що дім – там, де чекають,
Що гріють не лиш батареї, каміни,
Зігрівають не метри квадратні й стіни –
Люди інших людей зігрівають.
У неї єство – це суцільне серце.
Вона в людях бачить лишень хороше.
Така звичайна – й ні на кого не схожа.
Як сіль із цукром і мед із перцем.
Коли вже не вірять – вона не здасться.
Іти проти вітру – для неї звично.
Вона буде вірна і віддана вічно.
Її любити – це вирок й щастя…
КОЛИСКОВА
Люлі, люлі, спи, моя дитино,
Хай тобі насниться Україна
В квітах, із лелеками, з весною –
Теплою, у травах, в супокою.
Без сирен, без вибухів, тривоги,
У долонях всміхненого Бога.
З гірками і гойдалками в парку.
З грою в «класики». З м’ячем, в скакалку.
…Твої очка огорнула втома.
Іграшки лишилися удома,
Книжечки і зошити, малюнки,
Ліжечко м’якеньке, подарунки.
Підземелля стало за домівку…
Спи, дитино, прихили голівку.
А я помолюся тихо,
Щоб скінчилось це жахливе лихо,
Щоб спинились танки всі і «гради»!
За всіх тих, хто бореться завзято –
За дітей, за мир, за Україну –
Молиться Усесвіт без упину.
Люлі, люлі, спи, моє серденько.
Янголи чатують – геть близенько.
Буде сонце, добра, світла днина,
І незламна мирна Батьківщина!
***
Вслухаюсь до кожного звуку:
До серця свого стуку.
Гуде холодильник, мопеди…
А може, то вже шахеди?
Собаки гарчать спросоння,
Метелик на підвіконні
Тріпоче крильми. Тривога
Гнітюча така і довга.
Підлога рипить в сусідів.
А хочеться – тиші й квітів.
До соцмереж залипаєш
Читаєш, читаєш, читаєш…
Вжевкотревночі не спиться:
Знов вибухи у столиці.
Шахеди летять ворожі
По наших містах. О Боже,
Спини їх Своєю рукою.
Дай ночі і дні спокою.
Надходить новий світанок…
Хай добрий всім буде ранок!
Тримайтесь, мої хороші,
Мине ніч! Ми – переможем!
ОБІЦЯЙ
По війні усі, звичайно, змінимось.
Стільки ж довелося бо втрачати.
Обіцяй, що знову ми зустрінемось.
Щоб життя, мов фенікс, розпочати.
Після всього, що ще буде суджене,
Нас обпалить й болем загартує,
Ми тепло і щастя надолужимо –
Ця надія нині нас рятує.
Обіцяй чекати й не здаватися,
Сльози надвечірні витирати.
Уперед іти й не озиратися,
І себе, свій страх перемагати.
Все мине, та в пам’яті залишиться
Обеліском, незагойним болем.
Обіцяй нам ще не раз зустрітися
І не розлучатися ніколи.
ВОНА НЕ ЗВИКНЕ ДО СИРЕН
Лунає ввечері Шопен.
Тужлива ніжність розквітає.
Вона не звикне до сирен,
Що в друзки серце розбивають.
Укотре сяде за рояль,
Мелодію сумну заграє,
Бездонну розіллє печаль
Про біль, що землю огортає.
Мінорні ноти линуть ввись,
Зливаючись з плачем сирени,
З дрижанням вікон, де колись
І глядачі були, і сцена.
Знов пес надворі скавучить.
Автівки в унісон завили.
Мобільний телефон дзижчить…
То чорні клавіші, то – білі
Під пальцями танцюють враз
І до крещендо йдуть рішуче.
Спиняється застигло час.
А серце молиться жагуче:
Хай лине музика життя,
Фантоми всіх тривог розтануть.
Хай буде світлим майбуття
І мирні ночі й дні настануть!
***
Криками – аж до хрипу!
З сивих іще давен
Вперті стереотипи
Глибоко вгрузли в ген.
Вже не затягують груди
Й талію у корсет.
Носять сьогодні люди
Зброю і бронежилет.
Піксельний світ усюди.
І вже дива без див.
Хтось вірить в ляльку вуду.
Хтось би життя не жив
Без Бога Яхве свого.
Хтось – вірує в зірки,
Хтось – ні у що й ні в кого.
Чеше хтось язики.
Хтось отаке патячить:
Істина – у вині…
Наче сильні – не плачуть,
Добрі – усі дурні.
Чорні коти й ікони,
Нитка червона й хрест.
Ніч споглядає сонно
Війська святих протест.
Завтра – комусь до бою.
Свічка окопна горить.
Хтось, обійнявши зброю,
Тисячу слів мовчить.
Й сильні, бува, заплачуть.
Сумніви мають й страх.
Сльози зітруть, одначе,
Вперто долають шлях.
Добрі серця – блаженні,
Завше вони болять
Зранені і стражденні,
Прагнуть світ обійнять.
Хочеться дива людям.
Миру. І щастя грам.
Хай же усе це буде!..
Хай це все буде нам!
А ЛЮТИЙ НЕ МИНАВ
А лютий – не минав.
Він рік триває.
Горить кривавий сніг.
Горять серця.
Ніхто народ повік наш
Не здолає!
Ми битимемось
До самого кінця!
Коли тріщить мороз,
Сирена виє
Та висне сірість
Втомлена і біль,
Нехай захисників
Турбота гріє,
І віра, і любов,
Що линуть звідусіль.
Спасибі, хто питав:
– Ну, як ти, друже?
Хто Богу за Вкраїну
Помоливсь.
Хто нас підтримав,
Не лишавсь байдужим,
Допомагав і щиро
Всім діливсь.
Цей лютий – не на вік.
Мине він, знаєм.
Та в пам’яті назавше
Збережем
Усіх, кого у цій війні
Втрачаєм.
І сльози наші,
Й незагойний щем…
Цей лютий – він мине,
Ми переможем.
Ми будем інші.
Далі будем жить.
Бо Україну знищити
Не можна!
Її не зможуть
Ні на мить спинить!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.