Олесь Ємельянов-Шилович (Білорусь). На третій світовій поезії

287

Олесь Ємельянов-Шилович (народився 1987 року в Кричеві Могильовської області) – білоруський поет, прозаїк, перекладач. Пише також різножанрові твори для дітей.

Закінчив біологічний факультет Білоруського державного університету.

Автор поетичної збірки «Парасолярність» («Парасонечнасць», 2013) і перекладач книжки вибраних віршів Галини Посвятовської.

Фіналіст конкурсів Білоруського ПЕН-центру, переможець конкурсу «Экслібрыс імя Францыска Скарыны» (2017), «Экслібрыс імя Рыгора Барадуліна» (2015) Спілки білоруських письменників, а також міжнародного конкурсу на найкращий переклад поезії Віслави Шимборської білоруською мовою (2015). Учасник міжнародного семінару перекладачів «Tłumacze bez granic» (Республіка Польща, 2016) і поетичного фестивалю «Вершы на асфальце» (Республіка Білорусь).

         Член Спілки білоруських письменників і Білоруського ПЕН-центру.

         Перекладає з англійської, польської, російської, української мов.       

         Водночас вірші Олеся Ємельянова-Шиловича перекладалися польською, російською, сербською, українською мовами.

           

 

Парасолярність

 

Л. Рублевській

 

парасоля

яку власник залишив

у вітальні чужої оселі

на святковій вечірці

прагне бути

застосованою належно

розкритися від дотиків дощу

та вбирати прозоре чорнило

яким пише вірші

непокірливий вітер

а потім сидіти на підлозі

виправляти помилки

що їх поприпускався незримий автор

удаватися до справжнісінької редактури

 

 

Місто

 

У місті, названому на честь

чи то міфічної річки,

чи то чарівної риби,

що в ній водилася,

чи то на честь велета,

що, замість зерна, молов камені;

отже, саме в цьому місті

ліхтарі літньої ночі

медвяне світло розливають,

вітер полоще

шовковисто-чорну сукенку Свіслочі,

а я – ніби камінь,

випущений колись із Твоєї Руки

та змелений

на млинах Менескових[1].

 

***

 

… калюжа у формі серця

– вигадай ліпше щось інше! –

де ти бачив таке?!

– їй-богу, після зливи

я помітив її на асфальті

у сітці з єдвабно-сонячних ниток.

асфальт, закоханий у хмару,

дочекався взаємної приязні.

 

так само чекаю,

поки ти малюєш.

 

Образ

 

починати цей вірш

із листопаду

банально

щороку

о такій же порі

дерева скидають сукні

що підбурює

кожнісінького вітчизняного орфея

видати черговий шедевр

про втрачене кохання

про тугу за ним

у всьому звинувачуючи

це горопашне листя

і таких віршів

постає стільки

скільки зів’ялого кленового листя

 

налий мені в келих серця

вина з барвою шаленої жаги

вдихни в мої груди

вогкого осіннього повітря

з трунком померлого

листя

 

лист Фіоні[2]

 

dear Fiona

радше корона

з голови EIIR[3] упаде

ніж у нас у країні де

лівою пʼяткою пишуть закони

й урядовцям кидають вічні прокльони

де в пошані примхи та забобони

де розчинились і перша і пʼята колона

знайти їх навіть із ліхтарем пусте

на парадах які скликатимуться знічевʼя

адмірал салютує певному шмаркачеві

генерали виструнчуються на рівняйсь

де щоліта ведеться

битва не на життя а за урожай

де під домом кістки хрускотять

підняли б веселковий стяг

 

04.06.18

 

бабуся калькулятор

 

все життя

якщо скористатись мірилом дантовим

проробила бабуся бухгалтеркою-калькулятором

у другому житті не охота спиняться їй

що не день утривалює калькуляцію

 

бабуся вже багато років нічого не бачить

але щомісяця 17-го числа

вона довго стоїть коло вікна крутить

у руках купюри які принесла поштарка

бабуся рахує

довго обмацуючи кожний папірець

практикується щоб руками бачити

на девʼятому десятку

бабуся рахує

скільки днів їй відведено

каже що надокучило

бабуся рахує

кожну болячку й судому

але таблетки ненавидить

бабуся рахує

кожний крок по квартирі

але щоразу ступає

дедалі обережніше

аби крий Боже не згубити шлях

 

допотопні

 

час будувати ковчег наспíв

і не зі сталі не з дерева та не з гуми

ковчег

із почуттів і слів

таких як

любов

радість

розум

і неістотно

хто за стерном

і чи буде всім пара

головне –

радість

розум

любов

час надійшов

 

23.05.2017

портрет поетки

отруйно-пурпурові вітрила вуст

ледь ворушаться на озері личка

твого штиль

стиль

захований глибоко на дні

десь у калюжі

коливається кораблик із недопалка

хлопчик який тобі подобався

наступив на нього

катастрофа

після котрої ти народила

свій перший

через кілька років

на третій світовій поезії

ти зустріла його

виявилося що й він поет

саме звідтоді

– даруй – недоречно бурмоче він

– що?

– ну той кораблик памʼятаєш –

я просто хотів щоб ти звернула на мене увагу

звернула

нині його ревнуєш до рими кожної

майструєш кораблики із чернеток

і душишся від солі чорного моря своїх очей

 

27.02.17

Потяг Мінськ – Вільнюс

 

запобіжний захід

 

вони кохались в ординаторській на канапі

(із відділень тоді гриміли хропіння залпи).

кохалися у палаті, уже порожній,

у гуртожитку на совковій тахті підхожій,

у нічній електричці на лавці грубій,

в гаражі та родинній давній халупі,

на ставку та млинку, а також на сіножатці,

у зливу під деревом, навіть на атестації.

і щоразу вона зауважувала: «будь ласка,

найперше – безпека! візьми-но медичну маску!»

 

17.03.2020

 

11.04.2011

 

від минулої любові

пасма на куртці

колись між осінньої холоднечі

накинув тобі на вузенькі плечі

 

від захоплення перебулого

з дюжину повідомлень

пожбурених у Лету

в комунікаційні плетива

 

від колишньої пристрасті

інтимний триптих

тільки спомини рипнуть

ніби струхлявілі віконниці

 

звідтоді чимало води спливло

і нічого не лишилось

хіба волосся

на невипраній куртці

 

Різдвяне

 

Крізь фіранки хмар

я бачу небо розбишакувате,

подібне до скла, що потрощили

валуни збайдужіння й погорди.

Серце

рибиною

б’ється

в тенетах ребер.

Різдвяна зоря

позирає крізь ґрати,

відображаючись у люстерках

райдужної оболонки

свіччиним полум’ям в оксамиті зіниць.

У камері для політв’язнів радість (нова):

відчувається дух Різдва…

 

COVID-19

 

весна молоденька іще королівна

по вулиці плине

в іскристій короні

і спробуй ще сховок від неї знайди-но

цей вогонь застує очі

забиває від нього дух

а панянка регоче

та скидає парчеву мантію

оголюючи татуювання

COVID-19

 

25.03.2020

 

останній вірш

 

ніколи

ніколи не починай вірш із цього слова

навіть якщо вірш останній

у кожного поета трапляються такі миті

коли він міркує наївно що більше нічого не напише

я сам так думав не раз

але дякувати Богові не домізкувався нікому про це сказати

один уже написав прощальну збірку

що так і звалася останні вірші

а згодом років так за дюжину видав книжку чого б ви думали

ну звісно ж віршів!

потім іще

і ще

другий сказав що після сорока поет не поет

але ось уже двадцять років друкує свої післясороки

поети бувають хоробрими і боязкими

бідними й безробітними

сумними і шмаркатими

пʼяними й вельми пʼяними

мудрими і дурними

але кокетство не робить поета поетом

поет не просторікує про усе те

і не знає який вірш буде останнім

 

 

З білоруської переклав В’ячеслав Левицький

[1]Менеск – міфічний велет, який, за однією з версій, заснував місто Мінськ (тут і далі – примітки перекладача).

[2] Фіона – Фіона Ґібб, Посол Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Республіці Білорусь (2016–19). У вірші міститься алюзія на реальну подію – підняття веселкового прапора над відповідним Посольством у Міжнародний день боротьби з гомофобією і трансфобією у 2018 році, що спричинило негативну реакцію певних білоруських державних органів.

[3] EIIR (Elizabeth II Resgina) – Королева Єлизавета ІІ (англ.).

“Українська літературна газета”, ч. 11 (277), 5.06.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!