НАТЮРМОРТ
Всесвіт вдихає і видихає –
Приплив-відплив,
Що буде далі – ніхто не знає:
Компот зі слив,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сонце в цукатах, вино у гронах,
Грушевий джем,
З хлібом у хатах, з дітьми у лонах,
В душі з вогнем.
Легше не буде, важче не стане –
Тримай удар!
Родяться люди, гояться рани,
Гірчить нектар,
Варить бабуся пряне варення –
Вже слоїків ряд.
Просить у Бога душа знамення…
Зітхає сад…
Стигне повидло, лягає рівно,
Парує час.
З горіха-зерня смакує хмільно
Осінній вальс…
ПІҐУЛКИ ВІД ХАНДРИ
Коли будуть іти восени затяжні дощі,
І хандра випрядатиме кужіль нудьги /
й туману –
Нагадай мені, Боже, знайди у моїй душі
Цей заквітчаний рай – весняну у саду нірвану.
Хай між вишнями стану, вдихну молодий аромат,
Намагнічусь теплом і подамся щаслива далі,
І додасть мені сили той спогад, де квітне сад,
Де з весною удвох ми згубили в траві сандалі.
Коли мокрі сніги налипатимуть аж до вій,
І високі підбори підуть болотистим шляхом –
Віднайди в мені, Боже, кульбабову заметіль,
Відігрій мене спогадом тут –
під травневим дахом.
І коли на вітрах, наче гілочка та тонка,
Затріпоче душа і не матиме сили встати –
Заряди батарейки мої на ланах ріпака,
Вклавши тихо на сонячну хвилю щасливу спати.
Від осінньої втоми, депресії і нудьги,
Так, я знаю рецепт, в мене є чудодійні ліки:
Коли бракне натхнення, міліють джерела снаги,
Я в душі маю файли, де сонця і щастя – ріки!
КАРАВАН
Є дні, неначе вітряки – черкають небо:
Легкі несуть мене думки, і крил не треба,
Є дні – натруджені джмелі в лугах пахучих,
А є – що стелять по землі пирій повзучий.
Бувають дні, як полини, гіркі й гарячі,
Бувають, наче жебраки – брудні й ледачі,
Бувають, наче кораблі – нові й красиві,
І наче мудрі кобзарі – сумні і сиві.
Я з ними йду, як мандрівник за караваном,
То наче з нелюбом у шлюб, а то –
з коханим.
Буває, зграя злих собак поділ хапає,
Та караван собі пливе – життя триває!
ГАЛАКТИКИ
А жінки вам – не зорі,
Їх сузір‘ями не збереш,
Так як хвилю не зв‘яжеш у морі,
Так як вітер снопами – теж.
Бо жінки – це галактики,
Де у кожної свій закон,
Тож і пазлів квадратики
Викладаються в лики ікон…
Допіка гравітація,
Бо на кожній по три кути:
У колисках гойдаються
Неповторні нові світи,
Манить ласкою ложе,
Манять душу вітри вітрил,
І здаватися може,
Що забракне снаги і сил.
Та як трапиться раптом –
Десь у справах з Адамом Бог,
Тоді жінка, як фатум,
Світ підтримає за обох.
Ще й граційно стоятиме –
На підборах. Ясне лице,
Що їй Всесвіт укотре
Припасе золоте райце:
Вічні зорі можливостей
Упадуть до тендітних ніг,
А Різдвяного ранку
На всі рани – пречистий сніг…
А коли вже галактики
Поміж себе зведуть мости –
То нема неможливого –
Зацвітають старі хрести,
Навіть дощ з метеорів –
То для них лиш космічний пил,
Бо у кожної завжди
У запасі є пара крил!
МОЛИТВА ПРО СИЛУ ДУХУ
Вилий мене зі сталі,
Виточи із заліза,
Виплави із металу,
Викреши із вогню –
Хай у щоденних ралі,
Всупереч горлорізам,
Не побоюся шквалу
Жодної з авеню.
Дай мені меч у слово,
Гострого леза в думку –
Ними зміцню рамена,
Стегна підпережу.
Дай мені силу духу –
Кращого з обладунків,
Аби між світло-тінню
Чітко вести межу.
Дай мені легкість шовку,
Дай мені м’якість плюшу,
Щоб не схолола ніжність,
Не запеклась печаль,
Щоб не зростити вовка,
Не загасити душу,
Не загубити вічність
І віднайти причал.
На рубіконах рішень
Дай мені мудрість візій –
Пазли зібрати в ціле,
Сфокусувати ціль,
Аби твій промінь вічний
В серці очистив лінзу,
Щоб не загасло світло
І не звітріла сіль.
ДО…
Коли Бог іще був молодий,
Майстрував у захопленні Всесвіт,
Не посивілий, не блідий,
Не померлий і не воскреслий,
Ще Йому не молилися ниць,
Він, натхненний улюбленим ділом,
Засинав до зірок горілиць –
Вдвох зі Словом, що станеться тілом…
Не гірчили гріха полини,
Не труїли небесної сфери –
Ані змія ще, ні сатани,
Навіть ангела – Люцифера.
І ніяких прадавніх книг,
Ані древа ще, ані саду,
Ані добрих ще, ані злих –
Хоч без Раю, але й без аду…
Молодий і щасливий Бог,
І пізнання – не має муки,
І не треба платити борг,
І не терпнуть пробиті руки.
Світ без ліній добра і зла –
Ще ні грішного, ні святого…
Що я тільки би не віддала –
Молодим би зустріти Бога.
ПОБУДУ З БОЖИМ СИНОМ
НА ВЕЧЕРІ
Горять м‘яким вогнем пасхальні свічі,
Ягня із травами гіркими на столі,
І запитально дивляться увічі
Дванадцятеро кращих на землі…
– Месія йде на царство? Геть тривоги!
– Настав наш час не бути ліжником!
Лиш дівся десь слуга, щоб мити ноги,
І Бог підперезався рушником…
– Та ми за тебе! – ревно клявся Симон, –
Та ми лишили все – човни і снасть…
І плакав Бог вгорі над любим Сином,
І мовив Син: один із вас продасть…
І покотився горницею шепіт,
Як набирає сили течія:
– Чи то не я? – і страх, і біль, і трепет…
Питався кожен: Господи, не я?
І стало тісно в горниці просторій,
І загірчило душу з пряних трав,
І дивлячись в лице Святій Любові,
– Чи це не я? – і Юда запитав…
На ту вечерю йду, немов на сповідь,
Нехай турбує совість-печія:
Дай, Боже, перейдем війну і ковід,
Лиш вбережи, щоб зрадником – не я…
БЕРЕГ
А коли вони вийшли на землю, то бачать розложений жар, а на нім рибу й хліб.
Ісус каже до учнів: Ідіть, снідайте!»
(Біблія, Євангеліє від Івана 21:12)
Буває так: риплять старі човни,
Усі зусилля, як порожні сіті,
І ти – один, вертаєш, як з війни,
Попереду й позаду тільки вітер…
Є помилки – ятрять, печуть, болять,
І втрати є, і годі приховати,
І шлях відрізано – ні кроку вже назад,
І що попереду – ніяк не розгадати.
Є тільки смужка берега і ти,
Генісаретський шторм не зупинити,
І, може, крок, пів кроку до мети –
Та легше вмерти, ніж його зробити.
На тому березі стояла я не раз
І точно знаю, як стається диво, –
Хтось запитає у досвітній час:
– Дитино, маєш хоч якусь поживу?
– Не маю, Господи, – скажу Йому, як є, –
Безплідна ніч і болісний світанок,
І так цей шторм і вітер дістає,
І змерзла, і голодна наостанок…
– Ходімо, Я давно тебе чекав,
Розклав багаття, спік хлібець і рибу,
Закинь по праву руку і дістань
Своїх зусиль, своєї праці скибу…
Як смак тієї риби на вогні,
Я відчуваю – буде ще багато,
І повних сітей, і нових човнів –
Лиш треба смужку берега здолати.
ПЛАТА
Скільки мені заплатили?..
Доречне питання…
Знаєш, мільйони – скажу тобі без прикрас.
Сущі мільйони – отих, що пішли у вигнання,
Щоб Україна сьогодні була для нас!
Скільки мені заплатили?!
Питання на часі…
Злотом черленим, аж стоншала смерті коса –
Голодоморами, війнами, болем Донбасу,
Сотнею, що із Майдану пішла в небеса!
Скільки мені заплатили?..
Питання серйозне…
Лучить у серце, виводить за межі меж –
Сонцем сибірським схололих дітей на морозі…
Ти за Вкраїну? Тобі заплатили теж.
Не бери срібняки –
Вжалять душу, немов скорпіони.
Нам усім заплатили віки
Патріотів мільйони…
МАРШ ПАТРІОТІВ
Для мене немає ніякого значення,
В якому ти місті і з ким зустрічаєш світанки,
Готуєш сніданки,
Куди прокладаєш маршрут –
Сьогодні ти тут!
Де сонце – за купол,
Де вітер – за стіни!
Наш храм – Україна!
Для мене немає ніякого значення,
Твій сад лиш розквітнув, чи вже обважнілий плодами –
Багатий літами –
Пролог чи майстерний етюд.
Сьогодні ти тут!
Де сонце – за купол,
Де вітер – за стіни!
Наш храм – Україна!
Для мене немає ніякого значення,
Багато чи мало ти падав, на вічній дорозі,
Крізь вибір і сльози,
Свою віднаходячи суть.
Сьогодні ти тут!
Де сонце – за купол,
Де вітер – за стіни!
Наш храм – Україна!
Для мене немає ніякого значення,
Якими ти бачиш в уяві священні чертоги,
Шукаючи Бога.
Я тішуся чудом із чуд –
Сьогодні ти тут!
Де сонце – за купол,
Де вітер – за стіни!
Наш храм – Україна!
24.08.2021.
“Українська літературна газета”, ч. 23 (315), 19.11.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.