ВОСТАННЄ
Все бува колись востаннє:
Поцілунок, зустріч, погляд…
Ми простились на світанні,
Я забрав з собою спогад.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Про твою чорняву косу
І твої вишневі губи,
Про останню нашу осінь…
Іншої у нас не буде.
Там, куди від тебе йду,
Смерть на все живе полює.
Я іду не в добру путь –
На мене чекають кулі.
Дякую, що відпустила,
Хоч не хтіла відпускати.
Дякую тобі за крила,
Без яких не міг літати.
Я узяв з собою небо
У твоїх очах-криницях,
Голос, що лунає степом,
І мене до себе кличе.
Я узяв з собою подих –
Тим, що дихатиму поки,
Не погаснуть наші зорі,
І накриє землю попіл.
Доки моє серце б’ється,
В ньому житиме кохання,
Що ім’ям твоїм озветься…
Моє перше і останнє.
Вибач мені твої сльози
І одне на двох мовчання…
Вибач, люба, дуже прошу,
Якщо бачились востаннє.
МАРЕВО
Може справді… може марево,
Наяву чи в забутті
Раптом, я побачив сяйво,
А у ньому – була ти.
Мабуть, ти прийшла на стогін
Чи гукнув твоє ім’я…
Одне одного ми спомин,
Одне одного луна.
Я відчув твій ніжний дотик
На скривавленім чолі.
Ти – розрада і мій спокій,
Моє небо на землі.
Твої руки притлумили
Мій пекучий в грудях біль.
Бачиш, як мене накрило –
Ворог влучив прямо в ціль.
Застилає мені очі
Чорна кіптява і дим.
Обійняти тебе хочу,
Та немає більше сил.
Як же мені пощастило
Знов побачити тебе.
Моя люба, моя мила…
В мене кров з грудей тече.
Вітер на вухо шепоче,
Що прощатися вже час.
Моє серце кровоточить,
Доля розлучає нас.
У згасаючому світлі
Тануть обриси твої…
Нехай маки в полі квітнуть –
Проросту одним із них.
Я ІШОВ
Так багато побратимів
Повернулось на щиті.
Я один із тих, хто вцілив –
Винуватий без вини.
Скільки в мене не летіло
Зусібіч смертельних стріл,
Все одно мене не вбило…
Сам не знаю, чом живий.
На моїх раменах попіл,
Бо крізь пекло я ішов:
Досі когось чую стогін,
Досі бачу чиюсь кров.
Наді мною гуло небо,
Трясло землю під ногами.
Йшов долиною і степом,
Був від втоми, наче п’яний.
Я знаходив в собі сили,
Попри біль і рвані рани.
Вовком обертався сірим,
Соколом летів крізь хмари.
Скільки вистачало куль –
Стільки ворога двохсотив.
Сам у пащі смерті був,
Але доля була проти.
Я зробив усе, що зміг
І прийшов додому…
Люба, я тобі приніс
Своє серце у долонях.
НОМЕР У СМАРТФОНІ
Твій номер у моїм смартфоні,
Ім’я твоє у викликах, в контактах…
Ніколи більше не подзвониш,
Тепер твій номер – лише згадка.
Мені так важко бути сильною,
Нічим не втамувати болю.
Душі моїй не стати вільною
Від пострілом убитої любові.
Про тебе не сказали у новинах
І в мережі не написали,
Коли ти у бою загинув,
Коли тебе умить не стало.
А ти для мене – цілий всесвіт
Моє кохання яснозоре…
Я плачу, падаю у бескид!
Я – птах без неба, я – зміліле море.
Мій світ ущент зруйновано,
І мрії всі внівець розбиті.
Разом з тобою їх поховано,
З тобою разом вони вбиті.
Твій номер у моїм смартфоні
Нагадує про тебе знову…
Не скористатися уже ніколи –
У серці збережу до скону.
НЕБО ЦВИНТАРЯ
Прапори над нашими могилами –
Лан пшениці і небес блакить…
За країну у боях загинули,
Душу й тіло віддали.
Не болять уже смертельні рани,
Не тривожать постріли гармат.
Ми були міцніші сталі,
Військо встояло… Але зазнало втрат.
Хай пливуть над нами сірі хмари,
І летять лелеки вдалечінь.
Хай до нас приходять мами,
Щоб оплакати своїх синів.
Хоч не бачите вже більше
І не чуєте ви нас,
Наші голоси – у тиші,
Наші тіні – серед вас.
Небо цвинтаря високе,
Важке небо… мовчазне.
Ми знайшли тут вічний спокій.
Біль пройде… А пам’ять – хай ніколи не мине!
ГУЧНО
Сьогодні знову в місті гучно,
То не гроза, не грім гримить –
Це вибухи… один за одним чутно,
Трясуться вікна… і душа тремтить.
У закутку між стінами сховались
Матусі з дітьми на руках:
Так міцно, ніжно обійнялись,
Слова даремні – все в очах.
У них тривога, смуток, відчай,
Не відпуска з лабетів страх.
Іще один лунає вибух…
Чи чути їх на Небесах?
А молитви, які шепочуть
Вуста бентежних матерів?
Маленькі серденька тріпочуть…
І знову вибух прогримів!
У небі чорний дим клубочить,
Швидких сирени за вікном –
Велике місто кровоточить,
Що височіє над Дніпром.
А між двох стін любов волає,
Веде з ракетами нерівний бій.
Біду відвести Господа благає…
Тривога вщухла? Добре. Все… Відбій.
ВОНИ ІДУТЬ…
Вони ідуть – на полі битви павші,
В далеку путь… І молоді, і значно старші.
Бійців не спиниш, не вернеш назад,
Їх проводжає сяйвом зорепад.
Вони ідуть, лишаючи нам спогад
Про теплу усмішку і світлий погляд.
Про очі лагідні й хоробре серце
З гарячою жагою до звитяги в герці.
Ідуть за обрії повільною ходою –
Не склали зброю, а взяли з собою.
Пропахлі порохом і димом,
Освячені вогневим чином.
Небесне воїнство поповнило ряди –
Війною втомлене, але готове до війни.
В бою запеклому наклавши головою,
Готове стати знов до бою.