***
Квартирні люди потребують парків.
У них повітря вкрай розріджене вгорі,
Брускетно-кавові швидкі сніданки,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Спортивні зали, графіки, календарі.
А десь існують тихі і туманні ранки,
Багряне сонце, що встає з межі.
І м’ята ніжно пахне з філіжанки,
Вода зі стріхи поспіхом біжить.
Потягується пес у теплій буді,
Поважно кіт мишей приносить на поріг.
А діти у садку будують халабуди,
Несе бабуся спечений в печі пиріг.
Там небо сипле теплими дощами,
І грім гучніш розходиться довкіл.
А зорі стеляться ясними килимами,
Садами ллється солов’їний спів.
Квартирні люди потребують парків
Зі штучних туй і жовтих ліхтарів.
А десь існують тихі і туманні ранки,
Багряне сонце, що встає з межі.
***
Вона любила чай і теплі светри.
Несла тепло і магію в серця.
Розходилась любов на кілометри
Від щирого її серцебиття.
Вона розводила в саду багаття,
Плела шкарпетки теплі, вовняні.
І чорнобривців сіяла багато,
Горів ними город, як у вогні.
Вона любила осінь і багряне листя,
Шарілась від краси своїх яскравих клумб.
Плела з горобини улюблене намисто
І так хотіла поруч сильних і дбайливих рук.
Зів’яли квіти, в домі два на метр
Життя спинилося і серця стук.
Вона любила чай і теплі светри,
Та так і не знайшла надійних рук.
***
Таке життя коротке. І роздерті
Хвилинами мовчання наші дні.
Летить за кожним жало смерті,
Сьогодні оминає, завтра – ні.
Таке життя коротке. Ні хвилини
Не можна тратити дарма.
Нехай у теплу, гарну днину
Захочеться холодного вина.
Дозволь собі усе, що зАвжди
Ти відкладала в темне небуття.
Букет, концерт чи дальні мандри…
Таке коротке це життя.
***
Залишся там, де хочеш бути,
Не йди в безодню навмання,
Нехай у теплі чоботи ти взутий,
І маєш найпрестижніше звання.
Залишся там, де ти почутий,
Де можна зняти все взуття,
Собою можна де побути
І не ховати справжні почуття.
Залишся там, де грає вітер
Її волоссям по плечах,
Де народились теплі миті
У вогниках душі – свічах.
Визнання, гроші, незалежність
Пройдуть транзитом крізь життя.
Її очей живих безмежність
Навіки вписана в твоє буття.
***
Коли потраплять сонця промені
У зморщок глибину м’яку,
І зродяться на світ знедолені
Підсніжники в тіні кущів бузку,
Тоді засяє небо радісно
В блискучих і живих очах.
Не можуть існувати нарізно
Два серця у розстріляних ночах.
Коли розтане сніжне марево
На вкритих вирвами полях,
Любов’ю вічною ми вдаримо
По всіх незгодах, що рождають страх.
Коли зеленими ланами
Укриє рани нашої землі,
Постануть ангели над нами
В святій небесній вишині.