Олександр Стусенко. Весняні віршини

 

Смичок гарцює

На струні…

…………………..

Маха зеленими

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Вогнями

В тумані берег

Кораблю…

А я кохаюся

Словами:

«Я вас не бачив,

А люблю…»

(Микола Возіянов,

газ. «Літературна Україна»

від 18 січня 2020 р.)

Усе неначе

У гарячці,

Усе радіє

Навесні:

Танцює песик

На собачці,

Смичок гарцює

На струні.

Моряк відважний

До морячки

Пливе за тридев’ять

Земель, –

У морі рачки

Чи не рачки

Махає хвилю

Корабель.

Не бачив я

Своєї дами,

Та все ж зазнав

Любовних мук.

Тому кохаюся

Словами,

Хоча й не без

Підмоги рук.

 

ВЕРБОВАЯ ГРУШЕЧКА

А поет – мов яблуко на груші,

Що воскресно вміє умирать.

(Ігор Павлюк,

«Українська літературна газета»

від 1 березня 2019 р.)

Дякуючи творчій своїй долі,

Я збагнув у впертій боротьбі,

Що прозаїк – мов картопля в полі,

А поет – мов груша на вербі.

І тому до дурки чи до Раю

Йду відкрито, не крадусь, як тать.

Я у прозі часом помираю,

Бо умію в віршах воскресать.

 

ДОЩІ ДУШІ

…В наших хатах давно уже осінь,

Як лишились вони матерів.

………………………………………

І ще хлібниця пахне тим хлібом,

Що в дитинстві мене годував.

Іду з хати, бо в’яжеться болем

Знову спогад на серці вузлом.

………………………………………

При дорозі зірвав подорожник,

Як до рани, приклав до душі.

(Микола Будлянський,

газ. «Літературна Україна»

від 28 березня 2020 р.)

Рік як мами лишилась хатина,

Але спомин повік не мине,

Як мене годувала хлібина,

Молоко напувало мене.

Йду городом я, садом чи полем,

А чи просто блукаю селом,

В горлі пам’ять стає мені колом,

Болем в’яжеться спогад вузлом.

Тож такого я в вірші намлоїв,

Наче попри ліричні дощі

На спирту подорожник настояв

І до бутля приклавсь від душі.

 

ЛЮБОВНИЙ НЕ-РОНДЕЛЬ

Закохуюсь я в тебе – кожен рік…

Пелюстко рідна, вихоплена з маю,

Коли ти поруч мене – не втихаю,

Як той карпатський гомінкий потік!

Любив, люблю, любитиму повік.

 (Віктор Женченко,

«Українська літературна газета»

від 22 травня 2020 р.)

 

Люблю тебе стабільно – з року в рік,

Моя пелюстко з маю, гаю, раю!

Чи поруч ти, чи ні – я не втихаю,

Поставивши кохання на потік:

Молов, мелю, молотиму повік.

 

УСТОКРАЩ

Хотів я написати повість,

Та не знайшов часу на це…

………………………………………

Хотів зібрать сміхи і сльози

Своїх життєвих бурь і тиш…

Та, замість вдумливої прози,

Надряпав цей скромненький вірш.

(Вадим Крищенко,

газ. «Літературна Україна»

від 23 листопада 2019 р.)

Мене замучувала совість:

Тобі ж не вісімнадцять літ!

Та сядь і напиши вже повість

Про сміх і сльози, кров і піт,

І про світання та смеркання,

Про квіти віршів та сміття,

І про кохання та конання…

Та ти ж прожив таке життя!..

Я своїй совісті повірив.

Я всівся й вжарив би незгірш!

Та бачите… Я вжався й всірив

Цей більше ніж скромненький вірш.

 

ІРРЕАЛЬНІСТЬ І РЕАЛЬНІСТЬ

Я не помру

І вічно жить не буду.

Я пташкою у небі промайну.

(Ганна Чубач, із книжки

«Листя в криниці»)

 

Промине і слава, і неслава…

Але я ніколи не помру,

 

Лиш полину – білим пароплавом,

Білим пароплавом по Дніпру…

 (Дмитро Кремінь,

газ. «Літературна Україна»

від 13 березня 2003 р.)

 

Бо у кращому випадку станеш вербою в лузі,

А у гіршому диким кущем,

Під яким хтось з прийдешніх

Стане посцяти…

(Микола Романюк,

«Українська літературна газета»

від 19 липня 2019 р.)

 

Але навіки я засну в траві

Й травою стану,

Яку з’їсть корова.

(Ігор Павлюк,

«Українська літературна газета»

від 1 березня 2019 р.)

 

А у тебе на могилі

Виросте трава.

Ту траву якась корова

Злиже язиком.

Був ти темним чоловіком,

Станеш кізяком.

(Павло Глазовий, із книжки

«Веселий світ і Чорна книга»)

У палкому прагненні до слави

До Страшного Суду не засну.

Я полину білим пароплавом,

Пташкою у небі промайну.

Стану я вербою під горою

Чи біля кафе зручним кущем:

Вкриюся сріблястою росою,

Золотим умиюся дощем…

А ще краще – втілюся у трави,

Нащо ті кущі і ті дощі.

Хай мене корова перетравить!

Вірші перетравлять читачі.

 

КРЕПАТУРА МОЗКУ

Я забула, як це писати вірша.

І шалена сьогодні, і темна, й безумна моя голова!

І слова вже якісь не мої, не мої, а неначе всевишні,

Наче Бог тут проходив і медом мій шлях поливав.

 (Світлана Короненко,

газ. «Літературна Україна»

від 12 жовтня 2019 р.)

Я забула, ЩО це – в голові тиша.

Але попри безумство, і крики, і хлипи, і хрип,

Не забула я, ні, як торочаться до-о-овгі віршища,

Наче дідько скакав тут і в патоці слова залип.

 

ГУЛЬТІПАН

Серце радісно тріпоче,

Пісні чуються слова.

Променіють щастям очі,

В гордій позі голова.

……………………………

Ще не вмерла Україна

І ніколи не помре!

(Ігор Топоровський,

газ. «Літературна Україна»

від 28 вересня 2019 р.)

Серце лізе поміж очі,

З рота чуються слова.

І на шиї в чуба клоччі –

Гордим раком голова.

Синусоїдою спина,

В животі співа первак…

Ще не вмерла Україна,

Якщо я гуляю так!

 

ВИДАТНЮЩИЙ

Чоловік він надзвичайний,

Всюдисущий марципан.

У поезії він – Зайвий,

А у критиці – Баран.

Не глузуйте з чоловіка,

Він не гірший із людей,

Хоч у прозі він – Каліка,

А у ліриці він – Гей.

 

“Українська літературна газета”, ч. 21 (287), 23.10.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.