“Українська літературна газета”, ч. 10 (378), жовтень 2025
ГЛИБИНИ Й ТАЇНИ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На вулиці валують цвіркуни,
А в хаті стогне із нуля каліка!
(Микола Боровко,
«Українська літературна газета»
№ 10, жовтень 2024 р.)
На вулиці валують цвіркуни,
А в хаті стогне, мов з «нуля» каліка,
Поет, бо в нього загадка велика:
Як раптом стали псами всі вони?
ДОВКОЛА ТИШІ
Та запалали грона – горобини,
Танцює вітер жовтим листом твіст.
Все далі в ніч ховаються години,
Все довшає її похмурий хвіст.
В принишклий спокій
Голосіївських околиць
Костенко пастораль вплітає Богомолець.
(Надія Чорноморець, антологія
«Літературні джерела Київщини»)
Враз запалали скроні, мов жарини,
Танцює на папері ручка твіст.
У темряву сховалися години,
Вже підтягнула ніч до носа хвіст,
А в безгомінні своїх гвоздівських околиць
Чортбатьказна-що виплітає Чорноморець.
БІЛЬ І МУХИ
Але в кульбабі дощ забутий
І зуби білі, мов Різдво…
(Микола Вінграновський,
«Вибрані твори у трьох томах», т. 1)
І Крим, і Рим, і мідні труби,
І сніп, і схлип, і борщ, і хвощ…
А хто в кульбабі забув зуби,
Про те не знає навіть дощ.
ГРАМАТИЧНИЙ ПРИВІТ
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
(Тарас Шевченко)
Ще почуття хлюпочуться, мов цвіт.
Париж цвіте,
хлюпочеться бузками!
(Микола Сингаївський, із книжки
«Заповітний хліб»)
Париж цвіте, хлюпочеться бузками
І почуття хлюпочуться, мов цвіт.
А в Україні між очеретами
Хлюпочуться качата. Їм привіт!
СИТУАШКА
Що навіть чуть, як тьохнулося слово
І в серці тане м’ятним холодком.
(Михайло Масло, з книжки
«Гроно»)
Цвілись дерева. Все було чудово.
Я тупцювався в тебе під вікном.
Та тут під ноги тьохнулося слово,
Аж в серці відгукнулось холодком.
До горла щось гаряче підкотило,
Завмерся шлунок, з носа – течія.
Ще й мізки в голові перекрутило…
Не певний: слово тьохнулось чи я…
ПЕРЕСМИК ПОКОЛІНЬ
Мамина хата, в кутках образи,
Лебеді в вікнах на ваті…
Пам’ять стікає намистом сльози
В рідній матусиній хаті.
Стежкою довгою йду у село,
Пташкою легкою лину.
Скільки води вже в ріці утекло,
А мати чекає дитину…
(Алла Боровська,
газ. «Літературна Україна»
№ 8-9, липень 2022 р.)
Рідне село, перелаз, верболіз,
Гавкають псиська кудлаті.
Мамина хата, намисто зі сліз,
Лебеді в вікнах на ваті.
Бачу старий килимок на стіні,
На телевізорі – вазу,
А на підлогах – постілки рясні
Око вбирають одразу.
Добре ж вертатись до прядок і стріх,
Бачити звичну картину.
Тільки в картині новий нині штрих:
Мати… чекає дитину!
Так викликала я світлу печаль,
Душу порвавши на хрестик,
А ностальгійна моя пастораль
Має фінал гуморески.
САМОКЛЕП
Та знайте, невідомі і славетні…
І занедбана закутина,
І столиця нехай зна…
Кацапе дрімучий, не знаєш – то знай…
Я нагадаю факти, любі друзі…
Та хай би знали діти та дорослі…
(Олександр Стусенко,
газ. «Літературна Україна»
від 30 червня 2025 р.)
Досвідчений сатирик мав би знати:
Не слід у вірші всім відоме пхати.
А знав би міру й мав несхибну мірку –
Не впер би стільки «знань» в одну добірку.
А ОЙ!
Це ніби і нелюте перше люте
В двадцять четверте люте нас веде.
. . . . . .
Якщо не в гроб, то мордами у грязь!
Хвор важка у нього, він страждає…
Оброзумлювать марно їх…
А чи старий кремлівський хрен?
Смоль протестної дороги…
Але попри всі роздраї…
(Михайло Пасічник,
«Українська літературна газета»
№ 12, грудень 2024 р.)
Цей хрен уміє віршами мочити,
Він лупить ворогів прицільно в лоб.
…Так пише за освітою учитель?!
Ну, тут уже не в грязь, а зразу в гроб…
ПЕЧАТКА ПРИНЦИПОВОСТІ
Немов немає сліз та ран…
Хочу вірити у когось
І щоб в мене вірив хтось.
Таврійський степ – привольна паша,
А Чорномор’є в струни б’є…
Це українське все, це – наше,
Це з діда-прадіда моє.
Щоб чулося, кажу помалу,
До серця правду притулю:
Не маю права на поталу
Віддать красу цю москалю.
Чи хтів би все почать спочатку,
Щоб вправно клалося весло?
– Ні! – Слово ставлю як печатку:
Хай зостається, як було.
(Вадим Крищенко,
«Українська літературна газета»
№ 5, травень 2025 р.)
Вкраїнський степ – Пегасу паша,
А муза в струни ліри б’є.
Ох, милозвучна мова наша!
Зі сліз та ран вона встає.
Хай чується, як я тараню,
Щоб в мене вірили, ваш слух.
Сльозу солону, як тараню,
Я витискаю з ваших вух.
За поле, ліс, сади вишневі
Вклоняюсь прадідам-дідам.
Віддать красу цю москалеві?
Моя красуця! Не віддам!
А може, обточити слово,
Щоб вправно клалося в рядки?
Ні! Залишаю принципово
Я в віршах задирки й сучки.
ПРИПИНІТЕ ВИТІЄ!
…А сатанинська людяність поснула.
(С. 118)
Плачуть Рахилі, стікають молоками.
Вставтесь за нами святі із пророками!
В кожному серці – скорбота незгоєна.
Встався, Маріє, за кожного воїна!
(С. 119)
(Ольга Кіс, з антології «Весна озброєна»)
Суне війна із кров’ями й мороками.
Плачуть Рахилі, стікають молоками.
Повниться простір сиренами прикрими.
Мучаться Сари та Рози із ікрами.
В пеклі війни хіба мертвий не плаче,
Бо й милосердя заснуло чортяче!
Храми розбомблені осьде і тамечки…
Вставтесь, святі із пророками, в рамочки!
Встався, Маріє, за нашого воїна!
В кожному вірші якась… сміхобоїна.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.