Олександр Стусенко. Пародії

462

ПЕРФЕКТОСКОП

Хоч багатьох жінок я зустрічаю,

Та все не ті, не ті, не ті, не ті.

(Анатолій Лаврінчук,

«Мені не спиться…»)

Але ти не та, але ти не та, ти не та.

(Богдан Ільницький,

«Але ти не та»)

 

Ще посилають сто мені привітів

Всі молоді, всі гарні, та… не ті.

(Марія Матіос, із книжки

«З трави і листя»)

Були мужчини, та усе не ті…

(Олег Здорик, із книжки

«Передчуття»)

Так, я така, така, така, така!

(Лілія Золотоноша, з книжки

«Тепер або ніколи»)

Поети у банальності зрівнялись,

Знай строчать (і не втомиться ж рука!):

Мовляв, не ті, не ті мені траплялись,

Не ті й не ті до мене женихались,

А я – така, така, така, така!

 

АБОРИГЕНІЇ

Прапор нашої країни

Має колір жовто-синій.

(Ганна Чубач, із книжки

«Українчики ідуть!»)

Я – українець. Щирий в дружнім колі,

Але скажу сусідським недорікам,

Що мій державний синьо-жовтий колір

В історію вже вписаний навіки.

(Вадим Крищенко,

газ. «Літературна Україна»

від 14 серпня 2021 р.)

В літературу вписаний навіки,

Поет у слові пафосно вогненний.

І хай мовчать критичні недоріки,

Що синьо-жовтий колір – це зелений.

 

ДЗЕРКАЛЬНЕ ВІДМОРОЖЕННЯ

Березень мій, непокірний марець,

Як я на тебе іноді схожа!

Стор. 187

Я схожа дуже на замерзлий Случ,

Що вже себе не чує під льодами.

Стор. 201

 

Стою, така свята, така гріховна,

Що вже й сама себе не впізнаю.

Стор. 288

(Ніна Гнатюк, із книжки

«Вересневі багаття»)

А найчастіше я нагадую

підйомний кран

або крокуючий екскаватор.

(Ніна Гнатюк, із книжки

«Поміж небес і трав»)

Вдивляюся у себе. Що сказати?

Знайти б до розуміння себе ключ.

На кран я схожа чи на екскаватор?

На березень чи на замерзлий Случ?

На що я схожа – це таки питання.

 

Свята й гріховна перед дзеркалом стою.

Бо коли я сідаю до писання,

То вже й сама себе не впізнаю.

 

РВАНОДУШНО

Гриби з-під буків викидають трюки –

І жаль у кошик той талант нести.

……………………………………………

Та ще грибочок під очима скрикнув.

Взяла його у кошик відігріть.

(Марія Матіос, із книжки

«З трави і листя»)

 

…Ні, я не злий. Не бійся – ніжно зріжу,

і не відчуєш – гострий маю ніж.

Та годі вже!

Люблю я свіжу їжу!

Грибом назвався – то й залазь у кіш.

(Петро Скунць, із книжки

 «Сейсмічна зона»)

 

Між буків я без трюків помандрую.

А як знайду грибочок – боже ж мій!

Його лизну, погладжу, обцілую

І відігрію в пазусі своїй.

Без зла грибочки ножиком чикрижу,

Варю і шкварю, сповнившись жалю.

А потім цю смачну й поживну їжу

Я в риму на зубах перемелю.

 

ТРАХІКОМЕДІЯ

Налий мені зваби, кохана, налий…

…………………………………………..

Знов перса – два яблука Білий налив –

бубнявіють від поцілунку…

Ти руки, жадана, мов крила, розстав

й мани у політ моє серце…

…………………………………………..

А я тобі ласки й любові наллю…

(Ярослав Ткачівський,

газ. «Літературна Україна»

від 14 серпня 2021 р.)

Налий мені, мила, із вуст у вуста

солодкого трунку кохання.

Ти ноги… ні, руки, мов крила, розстав,

щоб серце зайшлось від бажання.

Я Білий налив твоїх перс так люблю,

коли він тремтить від цілунку…

Я теж тобі, мила, чогось та наллю

в пупка розхвильовану лунку.

 

НЕСПОДІВАНО

Тимчасові усі, тимчасові.

Не було іще винятку в цім.

Тимчасові і люди, і сови,

тимчасові і куля, і ціль.

(Григорій Гдаль, із книжки

«Метроном»)

 

Усе тимчасове – епохи і влади.

……………………………………

І ми у цім світі усі тимчасові,

усі проминуть – жебраки і царі.

(Сергій Цушко,

«Українська літературна газета»

від 17 липня 2020 р.)

 

Все йде, все минає: в зажурі й в ажурі,

Все суще – минуще: і в яві, і в сні.

Отож і в натурі, і в літературі

Усе тимчасове. Банальнощі – ні.

 

“Українська літературна газета”, ч. 22 (314), 5.11.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!