Олександр Стусенко. «…Обпалені сонцем війни»

307

ПЕКУЧА ТОЧКА

 

Це підрив цього світу, хоч іще не кінець.

Це борня без перерви на сон.

Це молитва десятків мільйонів сердець,

Які б’ються тепер в унісон.

Утворилася прірва між «проти» і «за»,

Розвела Благодать і Закон.

Це не бомба, це просто дитяча сльоза,

Яка важить п’ятсот мегатонн.

 

 

 

 

ШКОЛА СМЕРТІ

 

Психолог до них приходить,

Розпитує їх про війну.

Це щось на зразок пригоди?

Щось типу жахливого сну?

Рогалик в цукровій пудрі,

Підморгує в чашці чай.

А очі в них мудрі-мудрі,

А там – глибина-печаль…

Без сонечка всі малюнки,

Про нього і спогад зник.

Малюють маленькі мунки

Лиш спільний для всіх них крик.

Їх знову навчать радіти,

Втішатись промінням весни.

Та вміють мовчати діти,

Обпалені сонцем війни.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!