Олександр Стусенко. «…Обпалені сонцем війни»

ПЕКУЧА ТОЧКА

 

Це підрив цього світу, хоч іще не кінець.

Це борня без перерви на сон.

Це молитва десятків мільйонів сердець,

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Які б’ються тепер в унісон.

Утворилася прірва між «проти» і «за»,

Розвела Благодать і Закон.

Це не бомба, це просто дитяча сльоза,

Яка важить п’ятсот мегатонн.

 

 

 

 

ШКОЛА СМЕРТІ

 

Психолог до них приходить,

Розпитує їх про війну.

Це щось на зразок пригоди?

Щось типу жахливого сну?

Рогалик в цукровій пудрі,

Підморгує в чашці чай.

А очі в них мудрі-мудрі,

А там – глибина-печаль…

Без сонечка всі малюнки,

Про нього і спогад зник.

Малюють маленькі мунки

Лиш спільний для всіх них крик.

Їх знову навчать радіти,

Втішатись промінням весни.

Та вміють мовчати діти,

Обпалені сонцем війни.