Олександр Хоменко. Ходять над краєм світу

898

коли як рукопис дощі перед днями

коли не побачити в темному оці

свічада обличчя свого та чужого

так гарно було й одиноко

неначе в дитинстві яке тепла осінь під дахом

віддавши борги ізрання та ізвечора

бути з собою у тиші розмов початкових

терпкого вина натщесерце запилених глеків господніх

що скрізь на столах полишили дбайливо

що майже як квіти барвисті й прозорі

 

***

та кожного просили лишатися

тілом прозорим тепер без нічного тендітного світла

може для них це важливо одначе

завжди й тепер де полями проходиш

гілкою деревом темним шитвом

числами може чолом чи звичайною білою сіллю

бо вже сам ти собі не належиш

можеш сказати скажи

пересунувши час там де брами залізні

можеш з’єднати тоді поспішай

в инших світах вже слова відчайдушно тутешні

 

***

подих старих забудов перегорнутим сонцем

коли подивившись угору побачиш

що сходить так рясно як шитво рівнин

земля і вали переддень підмурівок

сіючи зерно добірне на горло розбитого шкла

сівши до столу до чаші і хліб розділивши

 

***

у тихому плетиві вікон вогнів межиріччя своєї країни

що там казали усі те мине мов туман мов поваба пощезне

шепіт сторіччя ламкого призначений нам

разом окремо чи завжди усім поодинці

в літньому дні коли ти підійдеш

як розлита вода обережно до пальців до тіла

сіллю в суглобах нашестя і вогонь і земля

і надземні повітряні прощі

де ми зітхали під небом легким і суворим

холод і літепло разом такі як колись

у простому знанні коло вишень і хліба

 

***

врядивши бенкети шумливі

над сьому годину по дневі дзиґар засторогу

у купелі пахощі в любощах правда

в цупкому повітрі розрада

вола і ягняти дбайливця чий погляд уважний

з шитвом понад смуток гравюр старожитніх

з розбитою кригою гостро і зимно на дотик

 

***

услід за вітрилом крізь море пройшовши

там брата зустріли

і кожен сувій передчасний

зібрати офіри

і вчителя тьмяні сліди над краями безодні

з пустельних історій

коли й звірина покорилась

 

***

побитом різні приєднані миром

порухом віст і насланням легкої одежі

всьому що сталось у дні рівнобічні

міра і відданість мудрість знання

що ніколи не прийде завчасно

тільки під вечір знічев’я і лунко

станеш писати торкнувшись долонею криги

 

***

потвердивши там тестамент вечоровий

спустившись по линві

у темінь відкриту де шепіт і віск

і здобутки неквапних баталій

розкритими биндами ран

на проточному світлі

 

***

дводенні сніги той дарунок

лисицям і вершникам

валкам з-за моря

чиї не злічити дива

де розгойдують німби світлин

і дороги сповиті важкими чутками

відчинені горла криниць ген за обрій

масною землею стискаючи темінь повітря

 

***

долиною сну і доріг опівнічних

біжіть передуйте що слово то втіха

зникають дари та віск змінює царства й обличчя

рядок за рядком у повільному плетиві мови

колишнього вже не повернеш і віра минуща

їй досить гірчичного зерна та будуть сповиті

чи подихом взяті під небо немов колісниці пророчі

усі що прийшли із полів що на шклі урочисто постали

 

***

пройшовши день прилеглими снігами

легкий крізь шибу шкло старим півколом

робітня перемети тихий спів

рядками щільними із поспіхом торішнім

 

***

повітряні кулі стовпи заморожені ріки

наосліп торкатись заліза непевних родинних історій

лягає між книг між сторінок де темні гравюри

м’які й сороміцькі щоб їх від панянок ховати

сурмою стерном супротивною силою свічки

отой що сказав що ходив із напнутим вітрилом

всередині кулі скляної тонкого волосся скляного

завбачливо попіл тримають

і холод приносять в кишені

 

***

кригою рік і розкритими пальцями течій

трунок під вечір а зранку війна

стежку знайдеш припорошені книги звитяжних царів

завжди як докір між нами холодною кров’ю

вчасно готуючи втечу в камінній хурдизі тесленка

 

***

біля степів біля гирла ріки біля моря

теплого дня і сухої верби і цямрини міцної

кожному що при столі

що при кварті чи назирцем ходить за часом

весь у вікні чоловік

і весь овид у полум’ї стрімко

 

***

сходи руків’я прозора зима

зовсім забута як врода птахів

та розцвічена повінь свободи

хто буде мудрим коли він не місяць

коли не підносять його понад тими всіма

хто був ворог чи друг хто тримає дари осяйні

схрещені бинди життя дзиґарі

вниз по схилу земного розкопу

 

***

може просто отак із водою

коли ближче підійдеш холодна вона чи пекуча

над краєм горбів сім сторіч пересварені завжди

листя трава та мечі у залізному сховку безодні

звідки ж принесли вони ті знанні чи ті книги розкриті

вранішнім димом зшиваючи небо та землю

справжнім словам офіруючи тих

хто назустріч простує

 

***

ні смерть ні життя ні янголи ні влади

вогник ще теплиться разом розкрили

коштовне каміння царів та апостолів

паморозь вікон згасає

і спів горловий не відверне зими

де звістують про тебе

прозору й легку порцеляновий січень

довгою тінню у вікнах

де усі на чотири шляхи розійшлися

 

***

тримаючи руками дерево

співали пісні про вітер

залишені піраміди степу

на чорному полотні дороги

у шати вбралися риболови

звабливих панянок запрошуючи

туди

де згасає вечір

де ходять

над краєм світу

 

***

тугою твердю солоних степів

між царствами колісничих і воїнів

битви ворожого війська

вирішують долю фортеці

гончарі і троїсті музики

обранці старовинних гравюр

 

***

спізнавши світло для світу

оксамитових доторків

скляних вітрил

безборонні виправдання слова

перечекають тисячолітній сніг

явлений на полотні повстання

перекреслять стародавню мову

археологію крови і сну

 

***

справіку важкими барвами

оминають простір міжгір’я

жінки для вітрів та мосяжні прикраси

пеленою безкінечного віку

для рослин і звірят сьогобічних

перекази безмежного моря

правда про сина людського

 

***

царі і відьми

семибрамних міст віщуни

колом і доторком

хутора, скарбу й полину

гілками спраги в підсонні

солоних вуст

марнота вітрів до безмежжя

поверхні прадавніх морів

 

***

усіма віками звеличення

порожнини країв що із вітром у хованку

відрухи паперового птаха в підсонні

означують доторки мистців

знищеної держави, завойованої країни

ріками молока камінням нагір’я

обрисами вежі од початку часів

календарний цикл часописів

написання метафор води

 

***

корінням шипшини до безміру ясно й прозоро

справіку заквітчаних стріл у розкопах двосічної мальви

у влади вояцьких спільнот у споруду безжурної втечі

розкритих смарагдів посвяти пустель межиріччя

краплини води в піднебінні забутої мови

святкують свою таємницю святкують звитягу

коли вона подзвоном досі статечним

коли для прикмет гончарів

 

***

полишивши темну вежу

слово по слову у білім камінні

де відстань дорівнює знаку

полем життям путівцем

перегорнутим кроком сновиди

десь попри кров та війну

шелест крил і тендітна долоня

твій недовершений рай

твоя кривда легка і безжурна

 

“Українська літературна газета”, ч. 5 (297), 12.03.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!