Олександр Хоменко. Іменники з іменем

134

 

до вас тут ходили і пасмами світлими стали

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Долучайтесь до УЛГ у Telegram!

самі звіздарі придорожні у січні так гостро і зимно

похукаєш пальці притулиш до шиби

трава теракота колеса палаючі крокви

в святому письмі всі уривки наосліп знайшовши

на південь і захід і схід та лише не на північ

коли озирнуться в тім краї півсвіту зіщулиться в кризі

 

***

столи простелили круг дому все міцно й статечно

виходять беруть що належить пливуть до камінного сонця

жінки із сувоїв їх сукні вогнисті на дотик

пучечками зілля так часто принаджують вечір

який їм спадав ще на ріках коли у вигнанні

 

***

сухим сухим деревом

холод увійде ладнаючи кетяги ярі

що міді що срібла

розкритим горбам і квітчастим вітрилам

забарно плавбою втішатись

часи перемішано слідці й мисливці

коли на узліссі вони то весь світ заколисує мрія

лишатись як було вдягнувши тугу багряницю

 

***

короткого плину

в подвійнім об’явленні чисел у серпні

надія і втіха як завжди приходять служниці

до всіх хто чекає кому б дарувати

життя у коштовній оправі і вдосвіта знов порожнеча

так солодко в звабі тривають лиш обрані часом

старим і пустельним покутником дому

 

***

всюди з вами вали і люди

змієві і людські

трохи неба в земному колі

трохи дощу завжди теплого вдень

 

***

знайдені вірші

теплі на дотик ранкові прикраси

сон той що вчора продовжать тендітна оздоба

дзеркало чи то свічадо чи ще як назвати

подвоєння житла строгого між кам’яниць

і ласкавого плескотом моря

ти завжди будеш

тебе омиватимуть роки і зустрічі й втома

завжди шляхетна і посмішка що все пробачить

на перехрестях де осінь волога і тепла

спинить ходу і здивовано стане навшпиньки

 

***

ніколи вам не скажуть

що поспіхом слід віддавали прийдешнє

справжнім дощам замальовкам предтечам

справжній корі випадкових дерев

згадати це визнати що найпевніше почути

сіть і рибалок і пальці тонкі у позичених титлах сторіччя

всіх при одному потоці

нехай би пішли всі чотири вітри їм назустріч

подихом кроком твердою крижиною віри

просто прийти перед світом

посипавши сіллю долоні і книг сторінки велемовні

вік затуливши   своїм листоношам назустріч

 

***

степи занімілі прозорим шитвом що на день на сторіччя

ладнають роки доки ранок і доки вапно ще не біле

далекі чужинці і пильні брати що побачать крізь простір

розгойданих стін котрі жодні слова не наповнять

а буде вино молоде і ласкаве п’янке і безтямне

його наливатимуть всім хто пішов в дике поле

у хмари  низькі у низьку чорноту і високу обітницю жнива

яке вас покличе забуте земне і минуще

поділить ріку силоміць перейшовши на захід і південь

 

***

раптом зима озерам

твердий відбиток розкутої мальви

вечір у вогнищах вік переддень

що сорочкою просто збігає додолу

мирного часу раптових світлин

десь недоречних

та все ж попри пам’ять розкішно безжурних

щоб залишитись але не піти підійти і віддати

ще поки прихисток

ще поки все не покотиться

торбою з горба із гуркотом блиском і громом

так ніби став ти на тіло шляхів

біле-пребіле мов болю позичений клапоть

в чистому кольорі серпня

що раз на сторіччя спиняє зачаєну старість

зводиш колиску немов оборонні вали проти ночі

 

***

колір полив’яних чаш перед світом

день понеділок кінці і начала і сутінь подвійна

глиною ставши незмінно вапном

покотом вклавшись

як щільні рядки у закличнім сувої

ті кому порох полів і чотири

нарозтіж всі вікна

позначили путь передчасну

ті чиї шати тонкі

захололими пальцями шили

 

***

і як вас порятує цей розумака

що завжди приносить надію

як схований жмуток сухої трави

певно він бачив і знає

щось всім відоме з початку часів

знайдене в книгах

тонких мов пір’їна

і книгах мов тесаний камінь

колами слів що присмачать знання

і на відстані дотику згадка

десь вже було це в краях біля теплих морів

коло південного неба розкритого подихом вітру

 

***

коли б не звеличення віри

забути засвідчити

стати собі прохачем у камінних бурсацтвах

ковтнувши смоли і повітря на плечі поклавши

подихом міста у співах гортанних дощу

де скрізь притча про блудного сина

і жінка обраниця долі

додасть невсипущого тіла

щоб віттям дорога прослалась

і смерть не здалася легкою

 

***

тоді навіть і не згадаєш

де ці заховані звірі де люди

точкою відліку нуль обертаєшся в часі ніби у колесі

фарби полотна розкрите під снігом малярство

мудрий не скаже сховавши в письмі всю повабу

дивного краю в якому що зустріч то з’ява

всього чим житимеш все що залишиш по собі

яблука тіла землі ворожби піднебесся посвяти

 

***

тоді обережно стояти під товщею неба

порух і подив на відстані щоб три сторіччя

десь  проминути шляхи бо грузькі й небезпечні

десь день у день коло вікон прикмети лишати

погляд твердий у старшини поспільства малого старчати

колом позначений простір

у хмарах розгойданих кроки

візьмуть вони понесуть і віддячать

тілом пошерхлих долонь що накличуть

силу закон милосердя пошану

човен легкий перевіреним рікам віддавши

 

***

відтоді тамувати подих

коли кожен окраєць і пісня уроча

коли всі друзі світу

і всі іменники з іменем

коли вітер віє жито половіє

коли з дому назустріч війною

 

***

щоразу не знати чого там більше

і двоє гарячим піском на путі та водою у чаші

тихим порухом пальців подвійною тінню як і все

що колись простувало землею

 

у час той вабитимуть народи рівнини безкраї

і діти насправді не страхатимуться порожнечі

мерехтливої ніби блукаюча свічка

підеш і побачиш так відразу побачиш на віддалі

ставши увесь із тілом і голосом

із книгами скарбом старою бідою

бо близько а не переступити вже

верхом і низом вітри та роки повернулись

 

***

далі у місті

прозорому ніби бите шкло

прийди поспішай подорожній

знайди свою спрагу серед вікон і стін

знайди чотири краї світу

у світлих склепіннях мурованих веж

просто колом просто знанням

просто тінню і рухом

бажане стане прийдешнім

відлуння застигнуть і зерно гірчичне спочине

коли повертаєшся з воєн

усі порохи та слова на собі залишаєш

 

***

мовиш стужа така

що її голіруч і не візьмеш

десь попід снігом зима

десь під товщею дерева

гирла річок переходом води

до сягнистого кола початку

в инші світи й узбережжя

мальованих снів де у кожної днини

на денці вогонь в кожного птаха

сторіччя стрічками

 

***

темінь що з богом на сході зоря переддень

десь поміж подихом вічністю знаком

тим в обладунках сталевих коли навпростець

офіруючи ніч забуття і звитягу

часом по вінця крізь воду подоланих міст

лютій зимі серед року як квітка вогню перестигла

 

***

поза скарбами дитинно янгелик у теплій долоні

варто завжди пам’ятати усім хто чужі чи тутешні

ранком зі світу прийти як з дощу капелюха струсивши

забавки речі розпусту розкішний реєстрик подій

їх потім знайдуть в історіях давніх про  зраду

вперто додавши поверхні холодні як мідь і росисті

крапля там перша потоком друга рікою

і прощею третя в забавці ніби і звичній

скрізь там вони передчасно в пітьмі і неславі

 

***

щось можливо і вперше  проте варто лише раз

повернутися туди де сріберне прядиво диму

притлумлює вашу ходу де господар запрошує в дім

почекати дощі і годинники літнього часу

цифри арабські і римські а ще засторога тепла

стрімко приходить розкутою спрагою

просто опівночі ранок теплий під серцем

допоки не ствердне на вітрі

 

***

може таки зайвиною

завжди лишатись на мурах при цій обороні

чаші квіток до причастя привівши м’яким суходолом

вздовж фессалонік як  ниті тонкої найперших послань

вербні неділі такі ж довжелезні як місяць як рік

цілий у січні співуча мандрівка землею

прихистком поле в розгойданій синяві неба

там коли двоє стоять віч – на – віч

і торкаються вуст незрадливих

здогад долає безсилля

а відданість часом обачна

 

***

дівча у віночку старе як мале

поваби гетьманщини в мапах крихких та урочих

попіл тютюн чи оселі для жовтого тиньку

поверхонь де відгомін там і вода

бо тепер забирають найкращих

 

поранком сурма біля вуст

невідомі батьки і вже звична схолола вечеря

а так якось раптом підійдеш до них

просто сказати

що ти повернувся і звично лишаєшся поруч

як той хто по водах ходив

той хто мусив долоні розкрити

 

***

пішовши у небо до самого краю червневе

розгорнуте синє як тиснява вод

і хмари уздовж висоти нетутешні

в добі що як жар перегорнута часом

квітками важкими від сну

де розкриті пелюстки вже бачили вічність

майже земну просто там нагорі

там забракне всім місця сьогодні

 

***

коли як рукопис дощі перед днями

коли не побачити в темному оці

свічада обличчя свого та чужого

так гарно було й одиноко

неначе в дитинстві яке тепла осінь під дахом

віддавши борги ізрання та ізвечора

бути з собою у тиші розмов початкових

терпкого вина натщесерце

запилених глеків господніх

що скрізь на столах полишили дбайливо

що майже як квіти барвисті й прозорі

 

****

 

у тихому плетиві вікон вогнів межиріччя своєї країни

що там казали усі те мине мов туман мов поваба пощезне

шепіт сторіччя ламкого призначений нам

разом окремо чи завжди усім поодинці

в літньому дні коли ти підійдеш

як розлита вода обережно до пальців до тіла

сіллю в суглобах нашестя і вогонь і земля

і надземні повітряні прощі

де ми зітхали під небом легким і суворим

холод і літепло разом такі як колись

у простому знанні коло вишень і хліба

 

****

та кожного просили лишатися

тілом прозорим тепер без нічного тендітного світла

може для них це важливо одначе

завжди й тепер де полями проходиш

гілкою деревом темним шитвом

числами може чолом чи звичайною білою сіллю

бо сам вже собі не належиш

можеш сказати скажи

пересунувши час там де брами залізні

можеш з’єднати тоді поспішай

в инших світах вже слова відчайдушно тутешні

 

 

****

навпомацки йшов тоді далі і далі

розкритим стеблом

та рахманним чорноземом взявши данину

саме марнославство що лячно у нім навикати

піднісши до вуст де всі жбани вино і клечання

застуджене горло і все при своїх забаганках

 

 

****

врядивши бенкети  шумливі

над сьому годину по дневі дзиґар засторогу

у купелі пахощі в любощах правда

в цупкому папері розрада

вола і ягняти дбайливця чий погляд уважний

понад шитвом понад смутком гравюр старожитніх

понад розбитою кригою гостро і зимно на дотик

 

 

 

 

 

 

****

услід за вітрилом сюди простували

щоб брата зустріти та кожен сувій передчасно

зібрати дарунки і пам’ять світлин

настрашені небом наділені скарбом

історій пустельних коли й звірина покорилась

 

 

 

****

 

побитом різні приєднані миром

знак перелитий легкої одежі

всьому що сталось у дні рівнобічні

міра і відданість згодом відновиш

тамовану звабу в часописах старших

віком і мудрістю може знанням

що ніколи не прийде завчасно

тільки під вечір знічев’я і лунко

станеш писати торкнувшись долонею криги

 

 

****

таким робом потвердивши тестамент вечоровий

спустившись по линві

у темінь поздовжню де шепіт і стяги

здобутки неквапних баталій

розкритими биндами ран

на проточному світлі

 

 

****

дводенні сніги той дарунок

лисицям і вершникам валкам з-за моря

чиї не злічити дива де розгойдують німби світлин

хутра коштовних речей і дороги сповиті важкими чутками

відчинені горла криниць ген за обрій

масною землею стискаючи темінь повітря

 

 

 

 

****

подих старих забудов перегорнутим сонцем

коли подивившись угору побачиш

що сходить так рясно як шитво рівнин

земля і вали переддень підмурівок

сіючи зерно добірне на горло розбитого шкла

сівши до столу до чаші і хліб розділивши

 

 

 

 

 

****

долиною сну і доріг опівнічних

біжіть передуйте що слово то втіха

зникають дари та віск змінює царства й обличчя

рядок за рядком у повільному плетиві мови

колишнього вже не повернеш і віра минуща

їй досить гірчичного зерна та будуть сповиті

чи подихом взяті під небо немов колісниці пророчі

усі що прийшли із полів що на шклі урочисто постали

 

 

 

 

****

пройшовши день прилеглими снігами

легкий крізь шибу шкло старим півколом

робітня перемети тихий спів

рядками щільними із поспіхом торішнім

 

 

 

****

повітряні кулі стовпи заморожені ріки

наосліп торкатись заліза непевних родинних історій

лягає між книг між сторінок де темні гравюри

м’які й сороміцькі щоб їх від панянок ховати

сурмою стерном супротивною силою свічки

отой що сказав що ходив із напнутим вітрилом

всередині кулі скляної тонкого волосся скляного

завбачливо попіл тримають

і холод приносять в кишені

 

 

 

 

****

кригою рік і холодними пальцями течій

трунок під вечір а зранку війна

стежку розгорнеш віднайдені книги звитяжних царів

завжди як докір між нами холодним шитвом

вчасно готуючи втечу в камінній хурдизі тесленка

 

 

****

біля степів біля гирла ріки біля моря

теплого дня і сухої верби і цямрини міцної

кожному що при столі

що при кварті чи назирцем ходить за часом

весь у вікні чоловік

і весь овид у полум’ї стрімко

“Українська літературна газета”, ч. 4 (270), 28.02.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у кіосках «Союздруку»,  а також у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!