“Українська літературна газета”, ч. 2 (382), лютий 2026
тепер коли справді
вперше як вперше
барвою правого берега день і вода
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
в обрисах гір незворушньо тутешніх
які над вино
і над завжди безшумну ходу
володарів спраги
князів і посланців біди
із вулиць тоді занімілих
до змієвих прощ щекавиці й подолу
до всіх гончарів- кожум’яків
таких як завжди як у дні
коли так почалося
із груддям старої землі
під розкраяним небом
тривог і облоги
непевних чуток
голосів з потойбіч і чекання
у стертому попелі
часу відбитків розмов
надламаних речень та слів
між розкопи сторічної мли
безберегі і довгі
як сон чи розкрите мов рана життя
стиглу осінь чи зиму
бо скажуть мандрівки вогонь
шелест крил передвістя
та все повертається знову
безжурною втечею тіней і зваб
що обернуться спаленим ранком
так ніби лише тільки ці письмена
у згорнутім неба сувої
і відстань як докір
і просто повторюєш знов
ніби читанку з перших рядків
що її ти не в змозі закрити
…соляні стовпи києва
глевка глина донеччини…
вперше як вперше
трисвічник в долоні
мосяжний трисвічник війни
всі три роки навспак
і над кожною свічкою вік
мов пустеля і проща
де вкотре побачена кров
що на білій сторінці розлитого дня
завжди й знову єдина прикмета
серпнем 2025 – го, Донеччина
І
я повернусь
щоб забрати титла твоєї печалі
такі угорі відчайдушно легкі
бо печаль тільки небо і в небі
згортають вітрами
важкі килими нерозгойданих хмар
білих вогнистих та синіх
скляною погордою світла з країв
які гострі на дотик
мов скло і шорсткі
і запечена рана на тілі
лише для птахів
бо вони тільки осінь
і їм це під силу
жити з вітрами всі дні
збирати поживу земну
залишатись під небом
де віки торкаються часу
з його вітряками
пересохлими постатями
зламаними печатями
слідами усіх пришесть
минулих і прийдешніх роками
загорнутими в студену розлуку
і знову як вперше
титлами твоєї печалі у небі
де пливуть вітрильники
з нами і без нас
летять янголи і гуркочуть шахеди
шестикрилі серафими з очима
повними сліз і балістичні ракети
під цю осінь
вона знову повертає усе
усі чотири осени війни
вони стоять побіч тебе кохана
як чотири євангелісти
у смуткові золотого сяйва
на мозаїках стародавніх соборів
бо люди шукають
люди читають книги
люди граються в піджмурки
з богом і з ближніми своїми
я просто нічого не знаю
зовсім нічого
запитайте мене про вічність
я нічого не скажу вам у відповідь
я лише знаю що ти
і просто ці чотири осени
і всього так не було
рядками надірваних днів
чи словами що їх засипають піском
але ти лише ти і поглядом твоїм
і імені твого ради
зійдуться кінці і ствердяться начала
ми всі і я теж тут
ми всі заколисані війною
як діти у безсонних казках
нам безпритульно і весело
ми знайшли собі пригоду
і нарешті знаємо відповідь
ми щасливі хоча ніхто не почув
яким було запитання
а ти й зараз раніше за всіх
як тоді раннім ранком
двадцять четвертого лютого дня
кілька тисячоліть тому
стоїш і дивишся
на мене і крізь мене
людина з крилами лев віл та орел
їм було затісно там і тоді
у тій кімнаті тим ранком
діти ще спали
та сходило сонце
роздвоєне сонце над попелом рік
і титла твоєї печалі
були над тобою
такі невагомі й легкі
як німби над соняхом
в жовтій короні чекання…
…я повернусь щоб згадати
усе що було поміж днями
де кожен прихід передвістям
того хто прийде
того що прийде
бо за тиберія кесаря
коли прокуратором був
а в галілеї тетрархом був ірод
і приходила людина з пустелі
на ім’я іван
а ще людина на ім’я петро
і люди на ім’я василь і сергій
і микола і григорій
і всі вони говорили що буде війна
і сокира вже при дереві лежить
бо тим хто не має срібла
про дерево краще
говорити вранці
тоді прірви стануть висотами
ліс у вогні червоними
і морська вода
солоніщою за нашу
І ти кохана кохана говорила мені
тріщина в світі
вже завбільшки з долоню
треба збирати воду
бо буде війна може не бути води
і я збирав її і ми її ховали
десь у закамарках нашого дому
збирали із семи річок
із семи криниць
адже про поживу не турбуйтеся
і камені стануть хлібами
а вода витікатиме з днів
куди подихом прийде пісок
і попіл
і та вода була і було її досить
та ніхто не торкався її
коли сповнилося сказане
коли палахкотіла заграва
там за рікою де буча й ірпінь
які враз закотилися
кривавою таріллю
на інший край землі
де рвалися міни там де ти
так любила свої квіти
коли ти із донечками
ховалась у тому підвалі
він потім згорів вщент
ви вже пішли звідти
треба було швидко
бо волонтерська машина
і до неї поміж секундами
допоки чорти що у нас вже
за рікою в гостомелі перезаряджаються
і та ріка тече в забуття
і я збирав воду у ті дні
а в цих днях збираю
спогади як хвилини
ті які з тобою
я зробив із них вервицю.
і кожна краплина води на ній
твердним до блиску зерням
я торкаюся зерня торкаюся часу
що він за межею
на тому березі річки
торкаюся днів які передвістя
літепла того літа тієї осени
вони впадали притоками
в бездонну широчінь лютої зими
якої ще не було а було передвістя
а тоді біля нашого дому
достигав сонях ти казала
поглянь який великий виросте
скільки зерня там
у його короні
і ми ходили дивитися
і діти дивилися
І сонях повертався своїм
плескатим вже темнавим щитом
на чотири боки
до всіх чотирьох сонць
жовтих- жовтих аж чорних
і кожне сонце було
зовсім не з нашого світу…
ІІ
…я повернусь щоб забути все
щоб віддати забуте
бездонній ріці забуття
води її студені
течуть крізь замерзле життя
і камені з дна ріки дивляться в небо
розкритими навстіж очима
повернусь щоб забути назавжди
те що було бо його не мало бути
те що без мене і тому
знаю про нього як знаю
твій голос на віддалях кілометрів
земель і космічних років
знаю дорогу доведення доторк
знаю як більше не знає ніхто
до пульсацій підшкірних артерій
під туго накладеним
турнікетом знаю
і те…
наша старша коли вдарили ракетою
по телевежі там на сирці…
І те…
а середульша казала
коли ми ховалися
від мінометного обстрілу
на цвинтарі там де твої сашко
дід і батько лежать
казала побачили б мене зараз
мої однокласники
і те…
а найменшенька така розумна
вона зовсім не плакала
у тому вагоні
і я бачив його бачив потяг
із вами тими хто втікав тоді
із києва до єгипту
і на вокзалі у тебе кохана
не перевіряли квитки
бо квитки лишилися тільки
до євангелія від матвія
і потяг той летів крізь ніч
крізь балістику в небі
крізь моря вогню і печери з левами
а тетрархом тоді був ірод
і йшли у сльотаву зиму
три царіє йшли тим вагоном
темним як ніч і гуркотіли тамбури три царіє переступали
через людей на підлозі
і розносили дари пляшки з водою
бо все те що було тут зі мною
всі оті…
вночі буде квадрик
виносимо 200-го
бери в ногах там легше
все оте…
дивися під ноги історик
під гілками хвостовик
зараз би всіх рознесло
то просто сниво млоїсте сниво
бо війна це не важко
війна це не страшно
війна це просто
відпочинок від життя
і вірші пишуть темні обличчя
і те що маю забути
те має забутися
піти в забуття зовсім зовсім назавжди
бо забуття це домівка
і в цій домівці ми тут
і тільки ми як удома
у часі який
перша хвилина по дев’ятій
у просторі де поле соняхів
достиглих соняхів чорних
із чорним зерням
соняхів які назавжди
поглядом на схід
бо квітки їхні достиглі й важкі
від осени від війни
від чотирьох сонць
стали зовсім нерухомі
соняхів які
ніколи не повертаються
жовтнем 2025 – го, Донеччина
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.