Олександр Гунько. «Поклик до Спасу»

451

ВІЙНА. ХЕРСОНЩИНА

Точка розподілу снів

Майже нечутна для мене.

Вже у мені заряснів

Подих чужого домена.

 

І у просторах душі

В день окупації тиші

Я кам’янів у глуші,

Щоб не вмирати ще більше.

 

Сонми зажурених лиць

Я затуляю собою.

А по мені пронеслись

Орди пекучого болю…

 

КАТІВНЯ

Прикутий кайданками часу

До злого безмежжя пітьми,

Ти знав, що за поклик до Спасу

Лягти тебе змусять кістьми.

 

І в надрах катівні лункої

Учепляться в душу притьма,

Щоб жодної думки не скоїв,

Щоб жодного слова не мав.

 

І шилом царевого ока

Вже цілять у кожну із муз…

Та руки у кожного орка

При цьому трясуться чомусь.

ТИША

Коли ти звикаєш до вибухів,

То тиша стає полохкою…

І скільки лічити ще видихів,

Щоб туга не стала гіркою?

 

Шматують вечір’я zіґzаґами

Й ракети жбурляють світаннями.

Й ночами глухими і наглими

Збиткуються над сподіваннями.

 

Жахливих руїн інсталяції

В химери сплітаються тінями…

І тиша така в окупації,

Що стогне в тобі безгоміннями.

 

ДІТИ

Діточки наші! Небесні ангелики!

Ось ви у вирій злетіли над Бучами.

Ми ваші мороки світлом застелимо,

Ми ваші муки в скорботах озвучимо.

 

Сльози мовчання впадуть над могилами

Рясно і тужно дощами осінніми.

Будуть усі метрономи безсилими

Перед розп’яттями і воскресіннями.

 

Кожен відліт стане долі пір’їною.

Від приголомшень ми станемо дужчими.

У благовістях понад Україною

Линуть усі ваші душі відмучені…

 

ТЬМА

По вулицях нашого світла

Шугає проявлена тьма.

Вона із печер непомітно

Ось виповзла гадом сама.

 

І лізе у жили нестерпно.

І стука у мізки притьма

Й шепоче: «Немає безсмертя…

Є тільки довічна тюрма».

 

І тьму цю ми духу велінням

Ударим під дих і у пах.

І світлом на всі покоління

Розвієм по наших степах.

 

МАМА

Мою маму убито

На дорозі життя.

Наче помахом бритви,

Ніби лезом нестям.

 

Усміхнулася сонцю:

«Все зі мною гаразд…»

Я подумав, що сон це.

Але зір її згас.

 

А сестричка і братик

Все питали мене,

Чи я зміг врятувати

Її світло земне…

 

І вітри голосили

У просторах німих.

Боже, дай всім нам сили

Врятуватись від лих.

 

…Все ж нам випала милість –

Ми втекли від війни

Але мама лишилась

На початку весни.

 

КОРОЛЕВИ

Тіла на стомлених деревах

В роздертих платтячках весни…

Висять дівчатка… Королеви,

Убиті буйством сатани.

 

Це упирі і вовкулаки

Їх ґвалтували із виттям.

Вони народжені з клоаки,

Яку несуть у пащах нам.

 

Впадають у звірячий рейвах

Й свою жахну кривавлять путь.

Висять дівчатка… Королеви,

Які ще в Судний день прийдуть.

 

БІЛЬ

В усіх куточках неба – ступор.

А на Землі – кривавий бій.

Гостомель, Буча, Маріуполь –

Ви наш один пекучий біль.

 

Кругом – понівечені трупи.

А у душі – одвічний дзвін.

Гостомель, Буча, Маріуполь –

Волають жертви з-під руїн.

 

А орки вишкірились тупо

Звірячим вивертом гарчань…

Гостомель, Буча, Маріуполь –

Ви грізна пам’ять і печаль.

 

МІСТО

На вулицях слів і очей,

На площах розлук і пробачень

Це місто крізь небо тече,

Хоча ми цього і не бачим.

 

Це місто крізь поклик летить

В платанів знетямлені крони.

І вічність втискає у мить,

І тишею зважує дзвони.

 

І в променях снів золотих

Застигне печаттю молитви.

…Це місто не мертвих, а тих,

Кому ще належить ожити.

м. Нова Каховка

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!