“Українська літературна газета”, ч. 5 (361), травень 2024
* * *
І коли ти заснеш
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ув обіймах мовчання,
звідкись прийдуть віки.
І розгойдані мева
південних степів
знов зітхнуть ковилою,
де тебе поряснив
ніжний доторк
до щастя…
І візьмуться за руки
правічні мости,
щоб твій дух возз’єднати
з душею.
ЕКЗЮПЕРІ
Цей політ поміж зорі
Над крайнебом розлук,
Де притулок від змори
І штурвал не для рук.
Пролягли в астероїд
Первопутки тісні.
Будуть битись герої.
За причастя земні.
Скрикнуть вічності дзвони.
Стане принц королем.
З нього зірвуть корону,
Щоб приміряти шлем.
І послати у Всесвіт
Від планети людей —
У світів перехрестя,
У душі цитадель.
* * *
Чи запустити апостиль,
А чи запостити пустоти…
Цей поклик щастя непростий,
Коли нещастя вічний спротив.
А ще — вчепитися у час
І знемагати від покори.
Перекопати неба пласт,
Щоб на землі не вити в нори.
І як між проміжками тиш
Свою єдину взяти ноту,
З якою в пам’ять відлетиш
В режимі вільного польоту…
* * *
Шелест світів. Пильногір’я.
Сонце в розтоках весни.
Люди планетам не вірять —
Надто в них вимір тісний.
А у безмежжі галактик
Хто спокутує страхи
Про неминучість розплати
За непохитність трухи?
Хто сколихне наші мева
На полюсах ворожди?
Тільки зірки і дерева
Все нам прощають завжди.
* * *
Вітрами, ямбом і хореєм
Я цілий світ програмував.
І сам собе гіпербореєм
Закарбував на днів мурал.
Де голоси сплітав Кручоних,
Бурлюк очей гострив бурав,
Там їхній білих днів і чорних
Я твіт запостив за Урал.
Аж до замріяних Америк,
У океани самоти…
В шляхи спліталися химери
І розгорталися світи.
І впали зорі на алеї
Моїх зажурених садів.
Та я живу в душі Гілеї
Серед невидимих слідів.
* * *
Всі передчасності в мені
Уже засипані журбою,
Неначе муки позивні
Серед розвіяного болю.
Але втекти нема куди,
Окрім розстріляного неба,
В якому всі мої сліди
Сховає схимності потреба.
А потім зринуть кольори
У кожній райдузі вінчання —
Небесних обширів дари
Серед земних кутів мовчання.
* * *
Промивання очей —
не ранкова зарядка.
Скільки світла втекло
у зашпарини мрій…
Сивочолі гетьмани
розставляють шляхи,
над якими
трудилися змори.
Знов на згадку зими
нас посадять
на теплий
ослінчик.
Забери свої крихти
зі столу чуми.
Робін Гуд повернувся.
Зачиняйтесь, валькірії!
Буде вам тут
тісний пантеон.
* * *
Гра в таємну вечерю
Затягнулась на ніч.
У небесну печеру
Не зайти вже без свіч.
Розпинання на прощі
Стало схожим на фарс.
Будуть вкрадені мощі
І розвіяний час.
І коли у світанні
Заночують вогні,
Кинеш погляд останній
В своє небо мені.
* * *
Йди, світи погортай,
Скоро скрикнуть розлуки
І душі колонтай
Розшматує всі злуки.
Пересортиця слів,
Перетерп’я печалей…
Чи твій дух обмілів
Там, де спокій причалив?
Буде обрій струнким
І туман переливом.
І незчуєш, над ким,
Твій політ стане дивом.
* * *
Снагу найдовшого польоту
Ти сам ще не програмував.
Якщо тебе не зіб’ють з льоту,
То можуть вбити наповал.
Але куди розкинеш крила
Посеред пусток і уяв,
Коли душа ще не розкрилась,
І дух іще не забуяв…
Коли життя безжальні титри
Твоїх думок проявлять суть…
І буде боляче злетіти.
А приземлитись не дадуть.
* * *
Я боюся померти без тебе.
Обійми мене, мамо, міцніш.
Ми обоє полинемо в небо,
Коли вибухом вдарить нас ніч.
Може, там ми зустрінемо тата,
Що в бою під Бахмутом поліг.
Він, мабуть, вже втомився чекати,
Бо до нас повернутись не зміг.
Тільки братика жаль мені брати.
Ще ж йому навіть рочку нема.
Буду Бога всім серцем благати,
Щоб його не вхопила пітьма.
Хай хоча би його добрі люди
Заберуть з-під завалів живим.
І ніколи нехай вже не будуть
Голосити світанки над ним.
Щоб за всіх нас пожив він у щасті
Довго-довго, аж тисячу літ…
І не знав би такої напасті,
Як нічної ракети приліт.
* * *
Мене стискають звідусюди
Усі ретельності крихкі.
Суди з печаттями огуди
І заґратовані роки.
А в передсвітті ненароком
Світи сплітаються в слова,
Де самоти лунають кроки
І велемов’я проплива.
І все, що в сутінки кричав я,
З душі змиває дух Шарко.
…І амплітудою мовчання
Гойднеться маятник Фуко.
* * *
Се ля ві, мон амі, се ля ві…
Світу випаде Спас на крові.
Зачароване коло тривог
Зможе нам розірвати лиш Бог.
Се ля ві, мон амі, се ля ві…
Ми свій біль загортаєм в собі.
Серед зойків, печалей і зрад
Так міцна гіркота наших втрат.
Се ля ві, мон амі, се ля ві…
Дмуть нам в душі вітри грозові.
Але сонце встає з-за руїн,
Щоб осяяти морок таїн.
Се ля ві, мон амі, се ля ві…
Серед всіх проминань ми живі.
І коли полетиш на Парнас,
Понеси в своїм серці і нас.
C’est la vie, mon ami, c’est la vie.
* * *
Метелики вибухів
спалюють ніч.
А потім
ще прийдуть
примари
кошлатими снами,
стираючи
час порожнеч.
Гудуть терикони.
Німують степи.
Розчахнуте
серце
надії.
* * *
Підсилювач краси,
Вимірювач удачі…
Іди в усі часи —
Тебе ніхто не бачить.
Тебе ніхто не зна,
Лиш вітер на причалі.
А тиша тут тісна,
Немов земні печалі.
І глипає зоря,
Що пада спересердя…
Над нею ще горять
Чужі сузір’я вперто.
* * *
Відчайдушному спектру квітів
Додаю я ще горщик барв.
Цю красу я ловив у світі
І у неї натхнення брав.
Розкладав я на кожен атом
Всі молекули провидінь.
Був я небом і в ньому птахом
І від сонця не впав у тінь.
І колись відчиню я Всесвіт,
Згустом квантів помчу по нім,
Щоб дізнатись, чому він врешті
Не вмістивсь у житті земнім.
ОКОП
Життя на спалаху удачі
Або на відстані кидка.
Шоб лютий ворог не побачив,
Яка у помсти тінь швидка.
Не телевізор — тепловізор
Наш головний і вірний друг.
Тут кожна ніч — неначе тизер
Кіно про вічних відчайдух,
Що гнів затиснули в неспокій,
Щоб не віддати жоден бій.
…Сьогодні ти живеш в окопі.
Він потім житиме в тобі.
* * *
Відчуй Різдво й не стань судимим.
Твій поклик множиться давно.
Уся Вітчизна вкрита димом,
Як у пекельному кіно.
У спину дихає блекаут.
Палають серця рушники.
“Шахеди” лють свою плекають,
Мов кровожерні хижаки.
А ти стоїш серед молитви,
Неначе вкопаний в окоп.
І просиш небо зупинити
Жахний війни колейдоскоп.
* * *
Пройди в найближче укриття,
Щоб заховатися від болю.
Ракети зграями летять,
Немов шуліки, над тобою.
Сліпа балістика війни
Недовго кліпає очима.
У пеклі смертної вини
Диявол в неї за плечима.
Цей рік переступний і злий,
Неначе доля переступна.
Всі гади в душу поповзли.
Але вона їм недоступна.
ВОКЗАЛ
У ніч, де стомлений вокзал,
“Кинджали” поспіхом влетіли.
Чом їх ніхто не прив’язав,
Неначе псів осатанілих?
Вони накинулись на всіх
Із диким ревом і гарчанням.
І вибух темряву посік,
А зойки вкрилися мовчанням.
І враз осліпли ліхтарі,
Земля завмерла у напрузі.
Але здригнулись вівтарі
У кожній церкві у окрузі.
* * *
Найгірший поклик у сезоні —
Політ у небо самоти.
Як зважиш крила в сірій зоні,
Яскравим смутком станеш ти.
І буде тугою сочитись
Кров побратима з-під Кринків.
Хоча уже він небожитель,
Та дух його — серед вінків.
О пам’яті гірка знемого,
В які світи тебе нести?..
Коли засяє перемога,
В душі заплачуть всі хрести.
Нова Каховка – Київ
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.