Олександр Гунько. Дотик до щастя

Міста кам’яних вишиванок

Міста кам’яних вишиванок,

Розвіяні по суєті,

Апостолів ждуть первозванних,

Поки ще вони не святі.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

Тут сонце, задивлене в спраги.

І зорі із чистих причасть.

І може, до Відня чи Праги

Іще нам тікати не час.

 

Тут янголи на перепутках

Варягів, і греків, і тьми

Ховаються у незабудках,

Яких не помітили ми.

 

Тут мальви гукають арф’янок.

І бджоли смакують меди…

Міста кам’яних вишиванок

Вкарбовані в нас назавжди.

 

***

Ніжний дотик до щастя –

Рушники сновидінь.

Це твоє передчасся

Чи моя уже тінь?

 

Це твоє відпливання

Чи мої береги?

І які ще поманять

Нас безмежжя круги?

 

Тут засліплені зорі

І очей непроглядь…

І у вічнім дозорі

Наші душі не сплять.

 

***

Куди ти тікаєш, відлуння моє?

Та я ж записав тебе в серце любові.

Коли нас бентега душі дістає,

Ми будем єднатися групами крові.

 

Ми будем складатись у пазли земні

Або розчинятись на кванти небесні.

І ти дорікати не будеш мені,

Що я полонив твої зоряні весни.

 

Вже осінь із нами і в нас шелестить

І грає на струнах дощів ненастанно

І, може, лишається нам тільки мить,

Щоб музика ця нашим подихом стала.

 

***

У день твого янгола серця

Вінчаються з небом дива.

І у невимовному герці

Усі оживають слова.

 

Й на крилах тремкої уяви

В тобі вибухає краса.

…Завмер над калиною явір,

Замріяний у небеса.

 

І скрикнуть стежки на світанні:

А де ж твій невидимий рай?

Це тільки простори рахманні,

Занурені у виднокрай…

 

***

На виднокрай мого серця

Падає зірка твоя.

І у мені пронесеться

Слів гомінка течія.

 

Ми не розтанем, як спалах,

Днів не остудимо лік.

І на небесних порталах

Свій закарбуємо лінк.

 

Станемо знов до причастя.

Вдарим у пам’яті дзвін

І на дорозі до щастя

Зробимо вічності скрін.

 

Срібні тіні

1

Несподівано

падаю ввись.

Гегемони

ховають причастя.

А скріншоти

загублених звершень

розминулись

із вічним життям.

 

2

У своєму прамісті

ти немов

гуркотливий двійник.

Фіолетове зілля

розтікається

в улоговинах часу.

А червоні краплини

дрижать

між вітрами

погаслих епох.

 

3

Терпне реліктове озеро

вишнями днів,

а над ним

піднімаються

сходи прощання.

Відчини свою пам’ять вітрами.

Хай спадає на дно

твого щастя

вулкан.

 

4

Срібні тіні

ковзнули

по моїх вишиванках.

Я читаю

відбитки жадань.

Знов чекає мене

моя справжність.

А в куточках мовчання

озивається. туга доріг.

 

5

Ці розплетені сльози –

як забуті струмки.

І не можна їх випити

часом.

Залишаймось містками

на підмостках тонких.

Ще далеко

до третього спасу…

 

Художник

Найкращої фарби – немає.

Лиш суміш нестерпних уяв.

Зі смутку твого виринають

Полотна нестомлених барв.

 

Мазки запеклися у рамах.

Відтінки стікають дощем.

Тут кожна історія – драма.

А кожна містерія – щем.

 

І в душу, як думку останню,

Ховаєш заснулий мольберт.

І може, картина світанку –

Це твій прижиттєвий портрет.

 

Сопрано

Скільки прани в твоєму сопрано,

Коли зорі тремтять на щоці…

Зачини свої драми на брами –

В нас однакові серця рубці.

 

І бринить у мелодіях спрага

На вітрах, що спиняють дощі.

І в очах від нетління до праху

Промайне кожен порух душі.

 

Ми загоїмо мріями рани,

Щоб вернутись на зоряну путь!

Стільки прани в твоєму сопрано,

Що всі крила в мені оживуть…

 

Бентега

О моя благодійна бентего,

Чом тебе я крізь спокій шукав…

Щоб вчепитись у втрачене еґо

Чи побачити долі оскал?

 

Ці обвали – неначе провали,

Що потегали мій самосуд.

І коли всім хрести роздавали,

То мене похрестили у суть.

 

Я навчився відмолювать зорі,

І збирати із усмішок дні,

І долати пекучі безодні,

І палати в пекельнім вогні.

 

Та мені у пустелі безликій

Заповідано дух для звитяг.

…Вертикаль моїх вічних релігій

Розгортається колом буття.

 

***

Натискаєм на власні уяви

про завмираючий світ.

А на колії

соло мовчання

грає дорога.

І проминають.

між паралелями днів

примхи, завади, печалі,

втіхи, бентеги, жалі…

Може, і спинимось ми.

Тільки коли

наші душі замкне

відчуття повороту

у Всесвіт.

 

***

Я знав, що без тебе ніяк.

І ніжність у снах зачаїлась.

І ти не була би моя,

Якби нам не випала милість.

 

І за пелюстками очей

Ховала ти зранене щастя.

Й чекала, коли обпече

Тебе чарівне позачасся.

 

І знову зірками знаття

Нас тихі прийдешності палять.

Не скінчена книга життя.

І ти нескінченна, мов пам’ять.

 

***

Шість обертів мовчання.

Сім смутків у душі.

Палітра для прощання.

Ласкаві міражі.

 

Зчепишся за пам’ять –

Відтінки не такі.

Приваби світом правлять,

Зворушення тонкі.

 

А потім з милосердя

Замреш у ворожбі.

І раптом крізь безсмертя

Прокинешся в собі.

 

***

Не запускається тиша.

Не відпускається час.

Може, колись відгориш ти,

При непогаслих свічах.

 

Може, на хвилях призначень,

Де обривається сміх,

Ти перевієш удачу

На перехрестях своїх.

 

Тільки якщо не злукавиш –

Вирветься з чаші вогонь

І западе поміж клавіш

Тіла і духу твого.

 

Нова Каховка

 

“Українська літературна газета”, ч. 3 (295), 12.02.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.