Міста кам’яних вишиванок
Міста кам’яних вишиванок,
Розвіяні по суєті,
Апостолів ждуть первозванних,
Поки ще вони не святі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тут сонце, задивлене в спраги.
І зорі із чистих причасть.
І може, до Відня чи Праги
Іще нам тікати не час.
Тут янголи на перепутках
Варягів, і греків, і тьми
Ховаються у незабудках,
Яких не помітили ми.
Тут мальви гукають арф’янок.
І бджоли смакують меди…
Міста кам’яних вишиванок
Вкарбовані в нас назавжди.
***
Ніжний дотик до щастя –
Рушники сновидінь.
Це твоє передчасся
Чи моя уже тінь?
Це твоє відпливання
Чи мої береги?
І які ще поманять
Нас безмежжя круги?
Тут засліплені зорі
І очей непроглядь…
І у вічнім дозорі
Наші душі не сплять.
***
Куди ти тікаєш, відлуння моє?
Та я ж записав тебе в серце любові.
Коли нас бентега душі дістає,
Ми будем єднатися групами крові.
Ми будем складатись у пазли земні
Або розчинятись на кванти небесні.
І ти дорікати не будеш мені,
Що я полонив твої зоряні весни.
Вже осінь із нами і в нас шелестить
І грає на струнах дощів ненастанно
І, може, лишається нам тільки мить,
Щоб музика ця нашим подихом стала.
***
У день твого янгола серця
Вінчаються з небом дива.
І у невимовному герці
Усі оживають слова.
Й на крилах тремкої уяви
В тобі вибухає краса.
…Завмер над калиною явір,
Замріяний у небеса.
І скрикнуть стежки на світанні:
А де ж твій невидимий рай?
Це тільки простори рахманні,
Занурені у виднокрай…
***
На виднокрай мого серця
Падає зірка твоя.
І у мені пронесеться
Слів гомінка течія.
Ми не розтанем, як спалах,
Днів не остудимо лік.
І на небесних порталах
Свій закарбуємо лінк.
Станемо знов до причастя.
Вдарим у пам’яті дзвін
І на дорозі до щастя
Зробимо вічності скрін.
Срібні тіні
1
Несподівано
падаю ввись.
Гегемони
ховають причастя.
А скріншоти
загублених звершень
розминулись
із вічним життям.
2
У своєму прамісті
ти немов
гуркотливий двійник.
Фіолетове зілля
розтікається
в улоговинах часу.
А червоні краплини
дрижать
між вітрами
погаслих епох.
3
Терпне реліктове озеро
вишнями днів,
а над ним
піднімаються
сходи прощання.
Відчини свою пам’ять вітрами.
Хай спадає на дно
твого щастя
вулкан.
4
Срібні тіні
ковзнули
по моїх вишиванках.
Я читаю
відбитки жадань.
Знов чекає мене
моя справжність.
А в куточках мовчання
озивається. туга доріг.
5
Ці розплетені сльози –
як забуті струмки.
І не можна їх випити
часом.
Залишаймось містками
на підмостках тонких.
Ще далеко
до третього спасу…
Художник
Найкращої фарби – немає.
Лиш суміш нестерпних уяв.
Зі смутку твого виринають
Полотна нестомлених барв.
Мазки запеклися у рамах.
Відтінки стікають дощем.
Тут кожна історія – драма.
А кожна містерія – щем.
І в душу, як думку останню,
Ховаєш заснулий мольберт.
І може, картина світанку –
Це твій прижиттєвий портрет.
Сопрано
Скільки прани в твоєму сопрано,
Коли зорі тремтять на щоці…
Зачини свої драми на брами –
В нас однакові серця рубці.
І бринить у мелодіях спрага
На вітрах, що спиняють дощі.
І в очах від нетління до праху
Промайне кожен порух душі.
Ми загоїмо мріями рани,
Щоб вернутись на зоряну путь!
Стільки прани в твоєму сопрано,
Що всі крила в мені оживуть…
Бентега
О моя благодійна бентего,
Чом тебе я крізь спокій шукав…
Щоб вчепитись у втрачене еґо
Чи побачити долі оскал?
Ці обвали – неначе провали,
Що потегали мій самосуд.
І коли всім хрести роздавали,
То мене похрестили у суть.
Я навчився відмолювать зорі,
І збирати із усмішок дні,
І долати пекучі безодні,
І палати в пекельнім вогні.
Та мені у пустелі безликій
Заповідано дух для звитяг.
…Вертикаль моїх вічних релігій
Розгортається колом буття.
***
Натискаєм на власні уяви
про завмираючий світ.
А на колії
соло мовчання
грає дорога.
І проминають.
між паралелями днів
примхи, завади, печалі,
втіхи, бентеги, жалі…
Може, і спинимось ми.
Тільки коли
наші душі замкне
відчуття повороту
у Всесвіт.
***
Я знав, що без тебе ніяк.
І ніжність у снах зачаїлась.
І ти не була би моя,
Якби нам не випала милість.
І за пелюстками очей
Ховала ти зранене щастя.
Й чекала, коли обпече
Тебе чарівне позачасся.
І знову зірками знаття
Нас тихі прийдешності палять.
Не скінчена книга життя.
І ти нескінченна, мов пам’ять.
***
Шість обертів мовчання.
Сім смутків у душі.
Палітра для прощання.
Ласкаві міражі.
Зчепишся за пам’ять –
Відтінки не такі.
Приваби світом правлять,
Зворушення тонкі.
А потім з милосердя
Замреш у ворожбі.
І раптом крізь безсмертя
Прокинешся в собі.
***
Не запускається тиша.
Не відпускається час.
Може, колись відгориш ти,
При непогаслих свічах.
Може, на хвилях призначень,
Де обривається сміх,
Ти перевієш удачу
На перехрестях своїх.
Тільки якщо не злукавиш –
Вирветься з чаші вогонь
І западе поміж клавіш
Тіла і духу твого.
Нова Каховка
“Українська літературна газета”, ч. 3 (295), 12.02.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.