“Українська літературна газета”, ч. 11 (367), листопад 2024
ОСІННІЙ МЕНУЕТ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зима вже скоро залютує,
Закрутить сніговий балет,
А осінь візьме і станцює
Останній танець – менует:
Назад відступить пару кроків –
Пригріє сонечком умить,
Засинить небокрай широкий,
Багряним листям зашумить.
У серці забринить надія –
Не за горами вже й весна.
І не така страшна завія –
Зимова казка чарівна.
Під клавесин дощу грибного
Складе красивий вірш поет,
Бо справив враження на нього
Осінній танець менует.
УВЕРТЮРА ДО ЗИМИ
Зіграє осінь коду увертюри
До опери під назвою «Зима».
Багряний лист злетить, мов партитура,
Відіграна оркестром поміж хмар.
Знов – довгі ночі і короткі днини
І промінь сонця лиш вряди-годи.
Зірве сорочку вітер із вільшини
Над хвилями холодної води.
Як сивий лунь, вбереться дуб у іній,
Тополю засоромить голизна.
І журавлі полишать Батьківщину, –
Чи доля повернутися – хто зна…
Ще трохи – і усе навкруг почує
Морозів тріск, немов акордів дзвін,
Хурделиця снігами завирує,
Під кригою вода сповільнить плин…
Але зима на коді – час настане –
Зірве морозний голос на фальцет,
Коли сяйне промінчиком весняним,
Як паличкою, сонце-диригент.
ЯСМИН І ОРХІДЕЯ
Через ледь прочинені повіки
Старомодних вицвілих гардин
Споглядаю, як гойдає вітер
Білосніжний, мов фата, ясмин.
Кущ ясмину тоне у тумані,
Гілкою по шибці шарудить…
Напівсон? Свідомості омана?
Чому раптом серце так щемить?
Згадую у мареві у млоснім,
Як закохані з тобою ми
Поділили неділиму постіль
В створеній гардинами пітьмі.
Як весняним громом поцілунок
Вдарив і звільнив нас від вагань,
Як прийняв від тебе у дарунок
Я вінок нездійснених бажань.
Як від пестощів здригались груди
І зливались у одне тіла…
Я таким ніколи вже не буду.
Ти ж лишись такою, як була!
Бережу у пам’яті тебе я…
Вільхою потріскує камін…
Будь щаслива, Дика Орхідеє!
Щастя тобі зичить твій Ясмин…
СВІЧА І МОРОК
Горить у самозабутті
Свіча пломінням мерехтливим.
Від неї морок втратив сили,
Забився десь у закуті.
І коливається вогонь,
Із ґноту іскри висікає,
А я розгублено тримаю
Твою долоню між долонь…
Та знає морок, що йому
Свіча пожертвує собою –
Здолає він її без бою,
Усе порине у пітьму.
Так само ти мене в полон
Своїми чарами схопила –
І над вогнем свічі я крила
Спалив, мов їх і не було.
А ти, злітаючи, крильми
Свічу згасила на світанку.
Летиш тепер назустріч ранку,
Мене лишивши у пітьмі…
ЖАГА ПІЗНАННЯ
Дай тебе підібрати на слух,
Як з касети у юності пісню –
І дванадцять посріблених струн
Зазвучать перебором барвистим.
Дай душі роздивитись красу,
Як підглянутий фільм для дорослих –
Я тебе на руках віднесу
На трояндами всипану постіль.
Дай тебе осушити до дна,
Як бокал новорічної ночі –
Ти для мене – єдина-одна,
Лиш тебе я так пристрасно хочу…
Забери все, що маю в житті,
Подарунком моїм не погребуй!
Дай лишень із тобою пройти
В синю даль аж до сьомого неба…
ОСІННІЙ ТУМАН
Був туман, ніби молоко –
Всенький світ за вікном поглинув.
Повернути бодай хвилину…
У думках я до тебе лину
Обездоленим байстрюком.
Нас у світу туман украв
У маленьку стару хатину:
Жовті квіти на скатертині
І твій погляд сирий осінній
Через сльози туманним став…
Нам не холодно ще було,
Ми раділи удвох коханню
І не зчулися на світанні,
Як хвилина прийшла остання
І забрала його тепло…
Мрію впасти до ніг твоїх,
Знову подихом їх зігріти,
Поцілунком вуста збудити –
І вже потім навік зотліти,
Ніби перший розтанув сніг,
Збігти краплею по щоці,
Щоби сіль на губах відчула,
Ніжну пісню мою почула
І любов нашу не забула,
І збагнула рядки оці…
ЗОРЯНІ ЖНИВА
Знов кінця добігає літо,
Як бажання, що не збулося…
Золотиться у полі жито,
Обважніло зерном колосся.
І жнивує щербатий місяць
На серпневому небосхилі,
І снопами сузір’я виснуть,
І впускають зернини стиглі.
А вони у останнім леті
Перед тим, як навіки згаснуть,
Сяйвом променів ділять небо
На нерівні зористі пасма.
От би встигнути загадати, –
Люди кажуть, воно б збулося, –
Попросив би у зорепаду
Врожаїв для того колосся,
Щоб родили многая літа
На безкрайнім, як пісня, полі
Українські пшениця й жито –
Наші символи щастя-долі.
А коли сам зорею стану
Й покочуся із небосхилу,
Хочу бачити наостанок
Золотаве колосся стигле…
ПЕРВІСНЕ КОХАННЯ
До печери від світу сховались –
Шостий поверх на сьомому небі –
І, як грішники в пеклі, кохались,
Бо коханцям до раю не треба.
За вікном ходять «люди розумні» –
Поодинці і збившись у зграї,
Колісниці проносяться шумно,
Трубні звуки сирени лунають…
Нам до того – ніякого діла.
Шкури скинуті. Світяться очі.
Я хотів так. І ти так хотіла.
Хочеш ти мене. Я тебе хочу.
Завалити би вхід до печери
І на вікна попони накинуть!..
Та не можемо. Час-ненажера
Доїдає останні хвилини.
Хай же наша первісна натура
Дасть наснагу кохатися ще раз!..
А потому – натягнемо шкури,
По своїх розбредемось печерах…
НАСЛІДКОВО-БЕЗПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК
Наслідки бувають без причини –
Я тепер це достеменно знаю:
До нестями покохав дівчину
І відтоді уві сні літаю.
Полечу, буває, на схід сонця,
Де бринять на травах срібні роси,
Їх зберу для неї у долоньці –
Відблиском прикрашу чорні коси.
А, буває, в місячному світлі
Назбираю зорі у торбину –
Їй під ноги у траву розсиплю,
Ніби з нитки білі намистини.
Без причини наслідки бувають!
Можете – мені ви заперечте.
Я щасливий, бо її кохаю,
Тільки зізнаватись недоречно…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.