Олег Чорногуз. «Звернення до бурятів, якутів і чукчів»

81

Я звертаюсь до бідних народів,

Що у бій за еРеФію йдуть.

Не за волю свою, а напроти —

Як васали Московії мруть.

 

Своїм тілом чужих генералів

І сталеву на танках броню

В Україні моїй прикривають

За московську ідею-дурню.

 

Та невже поміж чукчів, бурятів

Не знайдеться геройський бурят,

Той що знищить верховного ката,

Щоб дав спокій народам цей кат.

 

Геніально – це завжди так просто,

У простому ховається смисл.

Не потрібно точити вам гостро
Ні стрілу, ні сокиру, ні спис.

 

Є сучасніша зброя, що в змозі

Убивати умить наповал.

То чому ж у тім бункері досі

Кат сидить, мов скажений кангал?

 

Та невже у цім світі, у мирі,

Не знайдеться між вас смільчака,

Щоб втопити успішно в сортирі

Власноруч отого мудака…

 

Він у світі розв’язує війни.

Час прискорити вже той дзвінок,

Зупинити кривавиці-бійні,

Пожаліти дітей і жінок.

 

А могили йому не потрібно,

В нього в бункері світло замкніть.
Замість світла (це всім очевидно),

«Новачка» у ту дірку впустіть.

 

«Новачку» не звикать на планеті,

Він ударить умить по хуйлу.

Ну і пам’ятник в тому ж клозеті

Із лайна сотворіте лайну.

 

Якщо він заповіт ще напише,

Щоб йому збудувать мавзолей,

Із клозету, з дашка, що на «крише»,

Має литись з лайна ще й єлей.

 

І під дудку скорботного орка

Поховальний оркестр загуде.

І під марш поховальний з гальорки

Хай мінорна сльоза упаде.

 

І тоді аж зітхне вся планета,

Що до цього у страху жила.

Замуруйте в клозеті скелета,

У лайні поховайте хуйла.

 

А як труп недомірка-месії

Розкладеться ущент у лайні,

На шматки розпадеться Росія —

Більші, менші і зовсім дрібні.

 

Прапор ваш стане стягом народу,

Що не ката від жертв боронив,

А боровся за власну свободу —

Вас самих же від рабства звільнив.