Оксана Буянова. «Ця фатальна весна ні тепла не давала, не затишку»

410

* * *

Вже місяць страху й болю…

Повітряні тривоги

Шумлять постійно… Волю

Виборюєм так довго.

 

Своє ми обіймаєм…

І захист героїчний

Впроваджуєм, плекаєм…

Війна не буде вічно!

 

Бо Бог і світ із нами,

Й ми точно переможем!

Святими молитвами

Ти борони нас, Боже!

 

Хай вороги загинуть,

А правда запанує…

І мати скаже сину:

«Не кликай Бога всує,

 

Бо Він за Україну

Вже на хресті страждає

І вічно, щохвилини

Борців благословляє

 

Нам землю захистити!..

Та ти не плач, дитино,

Дасть Бог, то будем жити

У звільненій хатині!»

 

Зла помисли зів’януть

В рашистів. Добрий Боже.

Лиш борони. Й постанем

Усі непереможні!

***

Ця фатальна весна ні тепла не давала, не затишку.

В перехрестях стежин тільки міни могли ми знайти…

Небо ж сипало промені тихої віри – не завжди так

Страшно буде. Ще станем від лап марноти

 

Потерпати. Ще підем війною на гордощі,

Ще відчуємо бій із сум’яттям людської душі…

Відбудуємо міст до сердець власних. Станемо води ще

Відчищати від мулу, який наносили дощі.

 

Ну, а поки за землю за власну нам треба боротися,

Відвойовувать те, що по праву належить! В бою

Переможем рашистів!.. Нехай Пресвята Богородиця

Захистить українську незламну всі паству Свою.

 

І ослабла весна розмінує надії у сонячні

Переливи упевненості й несумна

Стане раптом дивитись, як швидко ті орки безпомічні

Утечуть. І постане моя нефатальна весна.

***

Шлях звивистий додому. Переходи ці

Поміж тривог повітряних. Сумна

Від мами йду. А дівчинка на гойдалці –

Така квітуча, як п’янка весна.

 

У пальтечку червонім, білій шапочці

Туди-сюди у русі майорить.

На ніжках чобітки, немов на панночці,

Одягнені гарненькі у цю мить.

 

О Боже мій! Дитині цій дай вижити

Серед рашистських звірств у цій війні!

Не як Ірпінь і Буча, а як Вишгород

Прийшли дитячі щоб в життя пісні!

 

Молитва лине, поки світ гойдається

Від болю до найшвидших перемог

Вкраїнських, наших. Я ж, не озираючись,

Придумую щасливий епілог:

 

…Вона захисникам співає оди ці

Усе життя і пісню несумну.

Колись ця бабця… дівчинка… на гойдалці

Розкаже внукам про страшну війну!

 

Мародерам

 

Роздавлені ґрона,

Мов кадр потойбіччя…

У склі підвіконня…

Дім дивиться в вічність…

 

Уже мародери

В той мир заглядають…

Якої холери

Вороняча зграя

 

Летить безупинно

Добро відбирати?

Ганебних тварин тих

За ґрати, за ґрати!

 

Ще душі мізерні

Роздавлять ті пралки!

Саджатимем зерна,

Засієм фіалки

 

Ми поруч з будинком!

І вставимо вікна,

Зметем павутину –

І щастя розквітне

 

У рідній оселі.

Цвістимуть ще квіти.

Й звук віолончелі

Ще буде бриніти!

 

А поки «холеру»

Нам треба здолати,

Тих злих мародерів

Карати, карати!

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!