Обіцянка побачення

328

Нам приємно, що читачів УЛГ
додається, і не лише в Україні, а й у ближніх та далеких зарубіжжях. Нещодавно
редакція отримала листи від двох читачів з далекої і екзотичної для нас Нової
Зеландії – Влада Вернигори і Юрія Гладуна. Ось фрагмент із листа шановного пана
Вернигори: «Так сталося, що тематика українства в Новій Зеландії має до мене
пряме відношення, і не тільки завдяки моєму походженню. Свого часу (2006 року),
разом з доктором Наталією Чабан (Кентерберійський Університет, місто
Крайстчерч), ми написали роботу під назвою 
«Українсько-новозеландські відносини: обіцянка побачення». До того ж, в
період з 2007 до 2009 я мав честь очолювати Об’єднання Українців Нової
Зеландії, яке базується в найбільшому місті країни Окленді. Докладніше про
діяльність нашої організації можна дізнатись, якщо заглянете на вебсайт:
http://www.nzukrainians.org/. Там також містяться багато фотографій.

 (…) Останній перепис населення, проведений
2006 року, показав 1152 резидентів Нової Зеландії, які заявили Україну місцем
свого народження, а українцями за етнічною ознакою вважали себе 672 мешканці
країни».

Дякуємо українцям з Нової
Зеландії за увагу до нашого видання, а також пропонуємо кілька поезій наших
вдячних читачів з цієї далекої країни.

 

 

Юрій ГЛАДУН

 

РЕКВІЄМ

Старенький священик мені розповів,

Як розстріляли його синів

на його очах.

Старенький священик мені
розповів,

Як трупи за ноги стягали з
возів,

І заривали в  ярах…

 

Як мати голодна варила в
котлі дитя,

Осліплена божевіллям,

Як поле родюче із краю в
край

Поросло отруйним зіллям…

 

Україно, хто з тебе пам’ять
вибив,

Хто з тебе крівцю випив,

Що ріками лилась колись?

Україно, була ти тоді
незламна,

Пишалась своїми синами,

Годі вже спати, проснись!

 

Чи моя-то справа знати,

Хто носив по лісах автомати

Герої чи вороги?

Чи моя-то доля стати

стіною на супостата –

не було б мені біди…

 

Та чи можу я вірить слову,

Промовленому з алькова

між віскі і коньяком?

І чому я не чуюся вільним

в моїй коханій Вкраїні,

А чуюся батраком?

 

Україно, хто з тебе пам’ять
вибив,

Хто з тебе крівцю випив,

Що ріками лилась колись?

Україно, була ти тоді
незламна,

Пишалась своїми синами,

Годі вже спати, проснись!

 

Хто знає всю правду з нас?

Хто хоче дізнатись ще?

Невжеж-бо запах ковбас

Сильніший за біль, що пече?

Напевно, новий Мерседес

Дорожчий, ніж сльози
батьків…

Хоч треба лизати, як пес,

Руки нових хазяїв.

 

Україно, хто з тебе пам’ять
вибив,

Хто з тебе крівцю випив,

Що ріками лилась колись?

Україно, була ти тоді
незламна,

Пишалась своїми синами,

Годі вже спати, проснись!

 

 

КОЛИСКОВА

 Вийшло вранці сонечко на луги,

Розлило промінчики
навкруги…

Так яскраво, сонечко, не
світи,

Донечку, донечку,

Донечку малесеньку не буди.

 

Дощик з хмарки білої
зіскочив,

Діткам ніжки босії
намочив…

По калюжах, дощику, не
стрибай,

Донечку, донечку,

Донечку малесеньку не
лякай.

 

Грається волосcячком
вітерець,

В поросі купається горобець…

Не співай так голосно
пісеньки –

Сонні вже, сонні вже,

Сонні оченята вже в
донечки.

 

Cпи, маленька…

 

 

 

 

Влад ВЕРНИГОРА

 

Влад ВЕРНИГОРА

ЛЕЛЕКА-ЕМІГРАНТ

 

Дитина в колисці,

Мати не спить.

Сусідський лелека

Додому летить.

 

Простори великі,

Вітри та печаль.

Криниця порушена

Діду на жаль.

 

Дід припинив

Рахувати роки.

Кому передати

Вічні думки?

 

Ранок штовхає

День крізь добу.

Верба колихає

Гілку слабку.

 

Ставок – не товариш,

Поле – не брат,

Нікому слухать

Церковний набат.

 

Сумний листоноша

«Привіт» не приніс.

Люди не ходять

З кошиком в ліс.

 

Хата сусіда

вже рік, як пуста.

Лелека не знає,

що він – сирота.

 

З теплого краю,

Де люди – брати,

Птах повернувся

У край самоти.

 

Лети ж бо ти знову

У теплі краї,

Туди, де чекають

Зелені гаї.

 

Де гомін дівочий,

І парубка сміх,

Де радість багатство

Розділить на всіх.

 

Повідай нам всім

Про тамтешні поля,

Де жито і кользу

Родить земля.

 

Навчись, повернись,

Розфарбуй, розбуди!

І залишайся

У нас назавжди.

 

***

Спіймав на собі я погляд дівочий

Очі зелені, палкі,
непусті…

Про що вони мріяли темної
ночі,

Ночі шаленої … насамоті?

 

Там, за вікном, вітер листя
тріпоче,

Листя пожовкле, опале,
сумне…

Чи знає воно про бажання
дівочі?

Чи знає, куди його вітер
жене?

 

Десь хвиля приносить життя
з океану,

Сапфірове небо чекає на
грім.

Листочок пристав до
жіночого стану –

То вітер свавільно
милується ним.

 

Веселка торкається хмар
обережно,

Печаль полишає незвичну
красу…

І думку сміливу, і радість
безмежну

Ці очі зелені мені принесуть.

 

Окленд, Нова Зеландія

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!