Обереги нетлінного люду

214

ОБЕРЕГИ НЕТЛІННОГО
ЛЮДУ

Лише Усевишній

дарує народові віру,

неначе стежину,

якою до Нього іти.

І янголи пишуть

єдиною мовою вирій,

де марне чужинцю

про пастиря байку вести.

 

І віра, і мова

визорюють як обереги

нетлінного люду,

які незникомі в імлі.

Луна часослова

несе зі святого ковчега

спасенні прелюди,

покревні вкраїнській землі.

 

У пломені віри

ми схожі на фенікса мови.

Його спопеляють

іуди під оргію зайд.

Але одновірні

брати у духовній основі

до серця вживляють

очищений кров’ю бальзам.

 

 МАРЕВО ЖАХУ

Я безсонно бреду

в осоружному мареві жаху,

де верзеться мені, що потворно

біліє блакить,

бо мутанти ведуть яснолику

Вкраїну на плаху,

щоб її у труні ґвалтувала

диявольська хіть.

 

А супроти часів, де пророчить

Андрій Первозваний,

сатанинська рідня

обсідає печерські горби

і нацьковує псів на того,

хто несе крізь тумани

лебедине вбрання

до рожевого храму доби.

 

Бо диявол сидить на дарах

можновладного трону

і судомно тремтить від появи

палкого крила,

а лебідка летить і здіймає зорю охоронну,

як удосвітну мить, що приборкує царину зла.

 

І лише сатані увижається

відьма крилата,

тож рогатий владар

учиняє бридкий самосуд,

а вона у вогні, мов душа

материнської хати,

п’є божественний дар і плекає прабатьківську суть.

 

І палає перо у посланні козацької Січі

на біду сатані, як шакалу в одежах царя,

і скликає народ на святе помаранчеве віче,

що у Божій луні розкриляє завіт Кобзаря.

 

І пророки речуть, що сьогодні очільники пекла

на тиранову знать перетворюють миршаву плоть.

А спасенну свічу я тримаю, мов сонячне берло,

бо у варварську рать ним вдаряє всевладний Господь.

 

ЯНГОЛ СПІВЦЯ

У безмірі співу

сплітаються мрія і втіха,

але одкровенням

є спрагла молитва співця

за пристрасну діву,

яка присягається стиха,

нага і вогненна,

мов іскра небесна митця.

 

А тіло жаданки

пірнає у лицарські ласки,

воно до останку

дарує свою таїну.

Бо янгольська бранка

пливе до жертовної пастки,

де щира коханка

леліє відверту струну.

 

Являються рвійно

спокуси жіночої плоті,

що лезами сонця

готують ясну наготу.

А Божа царівна

тремтить у поетовій ноті,

де жар охоронця

цілує крильми висоту.

 

ТРЕТЯ РІЧНИЦЯ ВЕСІЛЛЯ

Третя річниця весілля,

нібито Трійця свята,

пестить огненне тройзілля,

сповнене духу світань.

 

Янголи нашого шлюбу

в’ються в обожненій грі –

пише гармонію любу

диво палке на порі.

 

Просимо в Отчої Трійці

пристрасні крила краси.

Гріє лелече обійстя

наші любовні часи.

 

ЗОРЯ ПОТАЙНОЇ ПОРИ

Твоє чарівливе дівоцтво

мені віддається ізнову,

коли я щоразу голублю

тебе у постелі часів.

І дихає Боже пророцтво,

де чується янгольське слово,

тобі як обраниці любій,

палкій у жіночій красі.

Визорює пристрасне ложе,

де поклик освячує жінку.

І повняться стиглістю груди

на вінцях інтимної гри.

Ти, нібито сяєво гоже,

несеш ясноокі жоржини,

що горнуть у мрійні прелюди

зорю потайної пори.

 

ДОВКОЛА ПАРНАСУ

Довкола Парнасу

вікує свавільна сторожа.

Вона на осонні

лишає лише свояків,

що завше з наказу

свого хутірського вельможі

лепечуть, як зомбі,

присягу в дзеркалах гріхів.

 

Зручні віршомази

отримують голос почесний

на красному вічі,

де братія ділить зорю.

Бездарні пролази

очолюють поділ безчесний

і геніям віщим

обмежують місце в раю.

 

Але присягає

обранець Всевишньої музи

лише вівтареві

та слову, як духу святинь.

 

Господь пригортає

талант на довічному прузі.

Тож дайте співцеві

до кревного храму ввійти.

 

ДВОЛИКИЙ ЯНУС

В ясночолий бомонд

уселяється Янус дволикий,

де маною чеснот

обдаровує вбогих людців.

А подвійний канон

обсіває облудливі лики

марнотою марнот

на осонні п’янких манівців.

 

Марнослівні женці

на олімпі сповідують святість

голосних одкровень,

що сльозу розтинають до дна.

А воднораз жерці,

до небес маячнею прип’яті,

наслухають рефрен

самовтіхи, мов клекіт вина.

 

І лукаві божки

відкривають відьмацькі обличчя,

що віч-на-віч тебе

ігнорують, як маревну тінь.

Бо вінець заважкий

до сліпої агонії кличе

сатану, що гребе

блекоту потойбічних видінь.

 

СПОКУСЛИВА КУПІЛЬ

Ніч являє тебе,

розповиту, неначе русалку,

що блаженно лежить

у спокусливій купелі мрій.

Бо принада небес

у тобі озивається змалку,

а надія вершить

одкровення у маревній грі.

 

Уявляшся ти

немовлям у казковій колисці,

де твоє повиття

відгортають єдині батьки.

А Господні свати

дожидають у нашій світлиці,

де ясне забуття

вишиває вселенські шовки.

 

І любуюся я

наготою жаданої феї,

із якою мене  

обручає осоння святе.

Бо твоє янголя

прилинає до зірки моєї,

а благання земне

я беру на перо золоте.

 

НЕЗГЛИБИМЕ ЖАДАННЯ

У шлюбній молитві лелію

чесноту жіночу твою,

але ще невінчана мрія

голубить обох у раю.

 

Пригублюю янгольське лоно,

неначе вино чарівне.

І чую, що ніжна схорона

плекає тройзілля хмільне.

 

Рятуй незглибиме жадання

у всесвіті наших очей.

А спрагле моє поривання

у тілі твоєму тече.

 

НОВОРІЧНА МЕЖА

Новорічна межа

нас у парі чарує

заметіллю часів

і луною світів.

А щасливий Стожар

у дорозі вирує,

як обітній засів

у пастелі святій.

 

Заповітні дари

сивоусого року

забираємо ми

у незайманий рік.

І бажаємо гри

благовісного кроку –

хай п’янкі килими

рай несе на порі.

Та зі скарбу небес

я беру щонайперше

благоліпну тебе,

як обожнений спів.

Я здіймаю тебе,

мов окрилений вершник,

у сідло голубе

на різдвяній тропі.

 

РІЗДВЯНИЙ ІНТИМ

Святвечір плекає

пастелі різдвяної втіхи,

а душу і тіло

вивершують ясла світів,

де диво безкрає

колишуть Господні повіки,

що пестять уміло

наш поклик, як праведний спів.

 

Бо наші начала

наповнює горнє відлуння,

що Божі завіти

несе по стежинах земних.

А віщі причали

єднають в імлі тонкострунній

божественне світло

із полум’ям ласк потайних.

 

м. Київ 

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!