Ням і війна

138

(фраґмент)

ВІРШ НА ЧЕСТЬ НАЧАЛЬНИКА ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ

пожежа почалася на дні озера
будинок, освітлений червоною ілюмінацією
був під загрозою
на першому поверсі в ресторані
в офіціантів розплавились таці
відкрийте крани!
усі хто мене чує
відкрийте крани!
до ранку
ми врятуємо наші душі
загорілось каміння
загорілись дружини
а потім їхні чоловіки
загорілись птахи
десь пролітав один із них
і тушив сигарету плювком
щоб не обпалити крила комах
притрушені попілком
загорілись риби
загорілись ріки
загорілись гриби
медитував поет у повітрі
легкий і бентежний мов вітер
загорілось повітря
загорівся дим
загорівся вогонь
усе загорілось
прийшов начальник пожежної охорони
він давав клятву
рятувати
і виніс на руках двох немовлят
як два кольори
двох Василів
один Голобородько
інший Герасим’юк
            К.З.

* * *
це місто з нецілованим асфальтом
та нецілованими дівчатами
не може загинути під ґумою чобіт ворога
під ґумою авто ворога
які пересуваються дорогами
та дихають нашим киснем
ми купуємо самі ці чоботи
і носимо, ходячи міським асфальтом
ми самі купуємо ці автівки
та їздимо міським асфальтом
а Ням тішиться, потираючи руці
бо це він вигадав ворога
він вигадав!
а дорослі шукають його видумку
зазираючи під ліжко і в шафи
ніби довго не були вдома
    і там щось змінилося
ніби грають у піжмурки
і ніколи не настає їхня черга ховатися
Тим часом я зняв чоботи,
вийшов на вулицю босий, присів та поцілував світлу шкіру асфальту,
    ніжну та вологу після дощу.

* * *
зуб мудрості
ніби маятник пробивається крізь мене
ритмічною пульсацією
у мене широкі брови
і очі теж непогані
та скривлено рота на жовтому обличчі
він виростає в Польщі
і це важливо для нього
він знає що робить
коли підіймає ртуть старого градусника
до позначки 38
яка спека – напишуть газети
або зітхне бабця
вмикаючи вентилятор
але я не скаржуся
бо знову стаю немовлям
ау-оу
не сумнівайтесь – немовлям

ПОЛТВА
руки – не знати де ліва і де права
вони одразу вже ліва і права
коли тебе обіймаю
обіймаю навіть очима
натягую повіки, але закороткі
в холодній воді луска поіржавіла
і не виглядає як вечірня сукня
але і так не вийти на люди
бо річку закрили в труби

і я іржавію
кошачим способом
смугасті лапи
ступають снігом:
слід-у-слід
день-у-день
річка-у труби
слід-у-слід
день-у-день
річка-у труби
тигряча хода
але це вже твоя
для М.Т.

* * *
бруківка давнього міста
як вишукана важка панна
ходить нашими ногами
а твої розбиває в кров
своїми камінними підборами
своїми округлими формами
де є що помацати
чого зрозуміти
запам’ятати
газети пишуть: За попереднього режиму
її хотіли вкрити прозорим паркетом,
прозорим, як скло, щоб не ходити вузькими вуличками, щоб не залишати на ній плями
від крові – тільки танцювати забуті
танці на двох.

тоді люди були наївними
тоді не думали
що і бруківка це скло
яке впало важкими піщинами
бо перестало триматися купи

* * *
я не писатиму тобі листів
жодного листа за нашу історію
аж доки ми помремо в один день
але порізно
по різні боки води

жанр листів став архаїкою
покрилися пилом шкатулки
де їх зберігали панночки
і серванти стоять одиноко
видихають тепло наших осель

я пишу тобі більше любовні рецензії
на книжки зарубіжних поетів і романістів
яких ти читаєш або можеш прочитати
я пишу тобі любовні статті
про війну в Іраку або в Грузії
я тобі пишу про зовнішню політику
і про внутрішні конфлікти
про французьке вино
я веду авторську колонку
в глянцевому журналі
про різні побутові дрібнички
як от твій гребінець
або смугасті шкарпетки
з комірками для кожного з пальчиків
а ти хоч би прочитала
хоч би слово сказала
пов’язане з ніжністю
хоч би руку подала –
я поцілував би

* * *
тримаю її на відстані
є два види відстані
це суспільна мораль
і репресивні інституції
моя відстань – перша
а вона говорить:
– тобі є кого цілувати нічками
а ти цілуєш мене так платонічно
що руки твої обіймають мене нижче талії
чому мені пишеш твій-я-твій-я
чому? пиши їй ці листівки
їй цілуй долоні в кав’ярнях
а мені ніжно
а мені гірко
тобі є кого любити
от і люби
іди
тримаю її на відстані
а всі говорять мені яка вона
яка вона отак і отак
знаю, знаю це – але
тримаю її на відстані
простягнув руки
взяв її і тримаю

* *
*
я не терплю цих дощів
від них її волосся крутиться
як зміючки в степу
як струмки в горах
як дорога до головного

вона випрямляє
говорить що вся з кругів
уся-вся така пластична як музика
така складна як візерунки світла в моїх очах
і поцілунки в плече через кофтинку
вона випрямляє
випростовує дороги
розбирає гребінцем струмки
говорить що вся з кругів
і дмухає на нього гарячим феном
а в розрізі волосинка кучерів квадратна
як карта розлущеної планети
як я, коли в чотирьох стінах
як це місто

уся з кругів, тому важко пережити
цю недосконалість тому бореться
з негрецькою архітектурою
такими штучними стихіями
як фен і парасолька

для Ю. К.
Луганськ-Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!