Новицький. Полудень

1118

ПОВЕРНЕННЯ ОСЕНІ

 

коли восени

спаде листя

коли остання бджола

збиратиме нектар з квітів

коли впаде останнє

яблуко

закінчиться осінь

прощаючись з нами

білим туманом у березі

тоді ми пригадаємо

про білу паморозь

на чужих скронях

а потім побачимо її

на собі…

 

ЖНИВА

хто сьогодні повернувся з поля

хто перефарбував поле у чорний колір

я ж пам’ятаю

що

вчора

там

були золоті колоски пшениці

а сьогодні тільки земля

земля котра

увібрала

в себе всю порожнечу

людської душі і тіла

 

* * *

А. Ш

мені про тебе розповідає вітер

ні

то не попіл невідомих віршів

то тінь втрачених мрій

та сподівань

я збираю слова

як квіти

щоби хтось

прочитавши їх

запозичив тепла

та любові…

 

* * *

дні за днями

роки як мана

тільки усміх

твій милий і рідний

ти мені усміхнись

як зоря

як зоря

вечорова та рання

ранок осені

ранок життя

то найбільше

на світі чекання

ти мені усміхнись

як зоря

ти ж моє

найдорожче кохання…

 

 

 

* * *

Ти усміхнись мені –

така у тебе доля

явитись жінкою

і жінкою піти

ти усміхнись мені –

бо я тебе люблю

бо час чамріє

в дивному світанні

 

бо час

як чад

що не мина

що десь далеко ходить

 

але мені у дивному світанні

степліло

наче навесні

 

о

жінко

поміж трав

тополь –

ти дівчина

ти янгол

на землі…

 

 

 

* * *

Осінь хоче напитись дощу

вона цілує твої вуста

перетворивши  подих в печаль

 

осінь

як останній притулок зими

перетворює наше літо

у попіл

перетворює

наш подих

в туман

осене перетвори її червоні

вуста

на дві вишеньки

щоб я зміг скуштувати

її гіркоту та печаль

 

ДЖИҐУХА

 

я знаю коли мовчать

очі

знаю коли твої

руки хочуть доторкнутися

до весняної квітки

але не можуть

бо весни немає

 

лишилась тільки  тінь листка

на вересневій стежці

тінь весни та фіалки

тінь бузку та спомину

 

ти мене повернула до

спомину

і він мене переслідує

той спомин

любові…

 

* * *

ця мить

цей вогник у вікні

осіння паморозь

на скорях

чомусь нагадує мені

твою весну

твоє зітхання

 

цілуй мене

я твій

я твій

і степ навколо

як ввісні

і степ як я

і я як степ…

 

* * *

ти візьми парасольку

бо осінь заплаче дощами

бо сьогодні почулось

зітхання зажурених віт

все буденно сьогодні

немовби зустрілись

востаннє

двоє душ

двоє птиць

і чекають пори на політ

 

ти візьми парасольку

бо знову сьогодні дощі

і немає вже місця

сховатись печальній

душі

 

* * *

 

Осене

я хочу розірвати мовчання

але не можу

я хочу зустрітись з тими

яких не бачу

але не можу

 

Осене

скажи мені

як побудувати місток через

річку

яку я не бачу…

 

* * *

після дощу

ввечері

завмирають тіні

завмирає зелена трава

на подвір’ї

 

але

я відчуваю

що

вона хоче доторкнутися

до моєї шиї

але їй заважає

тиша…

 

 

* * *

спочатку ти повернешся з пам’яті

потім твоє волосся буде всотувати

білий туман у полі

 

білий як вранішне небо туман

котрий залишився у моєму серці

 

сьогодні знову спомин

сьогодні знову печаль

 

сьогодні соловей перелітаючи

повз мій сад

розповів про тебе

і про білий туман

який всотує твоє волосся

 

* * *

Дайте землі хліба

сьогодні я бачив хустину на

чужому паркані

 

сьогодні земля заховає когось

у собі

знову

як завше чиїсь сльози

перетворяться на дощ

на вранішній осінній

дощ

 

 

* * *

повертаєшся в село лишень у пам’яті

згадуєш про тих кого більше немає

про небо яке баби вишили на

білій сорочці

 

згадуєш про калину

яку вишили

згадуєш про великий клен

біля дороги

 

який також вишили

як і небо

як і калину

на моїй білій сорочці

 

* * *

Де наша осінь сповнена тепла

коли і листя теплотою пахло

земні літа це літо і зима

це теплотінь що вже тебе торкає

 

така печаль зимових вечорів

така жага до теплоти і сонця

що хочеться забутися в тобі

що хочеться торкнутися тебе

 

а все ж колись настане осінь

і листя і тепло і світло

торкне твоє волосся і завмре

зоставшись в осені як світло

 

* * *

сьогодні на вулиці сніг

з під якого виглядає зелена трава

ти одягла мою сорочку

і стала прекраснішою

 

ти змінюєшся як природа

дівчино

ти у моїй сорочці

ти моя доля…

 

ПОЛУДЕНЬ

 

торкнувшись до плеча твого

і розірвавши мить

коли і ніч то перегомін птиць

коли печальна музика очей

затихне наче солов’їна пісня

 

я доторкнувшись до плеча

торкнуся губ твоїх

і перегомін диких птиць

замовкне

наздогнавши спокій…

 

* * *

хати як тіні

я відчуваю що вони прокинуться

і наповняться теплом як

солов’їні гнізда

таке мрево наче ніч вічна

тільки темінь у вікнах

покинутих сільських хат

які не наповняться солов’їним теплом

 

а ні піснею

а ні леготом яблуневого літа

 

солов’їне гніздо захололо

як і ця сільська хата…

 

* * *

хочу забути про тебе

і знову як завше піти вулицями

цього міста

 

відчуваючи запах степової трави

відчуваючи свою одинокість

як час

котрий залишається позаду

після кожного кроку вперед

 

а я йтиму

насолоджуючись тобою

як пам’яттю

бо ти і є пам’ять…

 

 

* * *

втішаю себе це тільки за вікном

дощ

це тільки за вікном

холодний степовий вітер

це тільки сніг

знову за вікном

знову вікно заважає мені

відчути цей дощ

цей вітер

і навіть сніг

але ж чому коли з’явиться сонце

це вікно зникає

і я  більше його не бачу

 

* * *

Ходиш поміж вербами

збираєш росу як сльози

і думаєш

як схожа роса на сльози

як схожі верби на людей

 

мабуть верба всміхається

восени

коли листя

перетворюється

на попіл

людської пам’яті

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!