НІЧ
Місто. Темно. Спати треба.
Очі в стелю. Важко… Боже!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Знов – один! Чи допоможе?
Я – безсоння… Я і небо…
Пальці – міцно… У минуле…
На хвилину… Повертаю…
Ти. У пам’яті гортаю
Все – було і не поснуло!
Стіни. Тіні від фіранок.
А життя – самотня клітка,
На якій твої відбитки.
Що зникають знов… під ранок.
ДАЛЕКО
У темній кімнаті вітер
Гортає вчорашню газету.
Нічого! Нічого! Марно
Читати пусті слова…
Садити в асфальті квіти,
Ховати у шафах скелети,
Ловити руками хмари…
Немає сенсу! Нема!
Чи довго я буду сильна:
Стиратиму твої відбитки,
Зриватиму їх із серця?
Чи потім зшиватиму?
«Закоханий», «в пошуці», «вільний» –
Яку обиратимеш мітку?
Газети про те, здається,
Навряд чи писатимуть.
Шукають притулку руки,
Мовчать телефонні розмови…
Змішались і дні, і ночі
У всіх нездійсненних снах…
Тебе украли розлуки!
А я відчуваю знову,
Що ти далеко і … поруч,
Зі мною… В яких світах?
…Там, де спокійно і легко
Читати розкрите небо,
Пірнати в кохані очі,
Топити у них страхи…
А тут ти завжди далеко!
І скрізь ні слова про тебе…
Лиш вітер між нами хоче
Засипати болем шляхи…
ОСТАННЯ ІЛЮЗІЯ
Дощ лоскоче сонні відчуття,
Тишу прорізає дивним стуком.
Ти, здалось, тримаєш мою руку
І щось кажеш в стилі каяття…
Знов кругом вирує не життя,
А чужі змальовані етюди…
Ними замінив ти все і всюди,
Зрештою згубивши почуття.
І холонуть пальці – від дощу,
І сумує серце – то від тебе!
Засвітилось Сонцем мокре небо…
Ось тепер тебе я відпущу!
НЕЗНАЙОМІ
Я малюю вечір у думках
І танцюю у його полоні.
Широко розкриються долоні,
Наче крила, але… я не птах!
Ти не ввімкнеш світло у вікні.
Знову сядеш край стола чекати
Ту, яка ще учиться літати
Швидко, легко, тільки… уві сні!
І не гріють нас стежки відомі
У містах Самотньо і Далеко
Наодинці нам таки нелегко.
Ну а разом? …Ми ще не знайомі!
м. Суми