Невагомий слід вогню

(З роману у віршах «За вершинами срібними»)

 
Василь СТАРУН
 
ніщо (до нас) не гомоніло:
діброва вирубана вщент:
«І гомо сапієнса» тіло –
І човен з назвою «Дербент»»
І перебрід птахів мандруючих –
І найманців спокійний ряд –
І острів (цей) і той – Кундрючий –
На висоті поземних ляд
Затихло… стільки не дивився –
згорни літопис і не руш:
«в піраньях Літери сплелися»:
«хрипіння позначає суш»
Жахне «Ніщо» крокує чвалом –
Примарних вершників жура:
«Ще автор не списав «Начало» –
Де має бути «кожура»»
… хто має бути – стільки треба
живих – і неживих – у тьмі…
«Збереш Собі на рівні Неба
і збережи – як є – в «умі»
 
***
Сімнадцять фронтів Антанти –
Забиті поля стилом:
Зманіжені гицлі Канта
Ведуть мене чорним селом
Мовчиш у знайому пустинь –
краплини крапкі як слід:
Гусити легкої розпусти
Каяками звозять лід
Торги – нетривалі зблиски –
Фіскали до зиску смашні:
Забиті провалля колиски –
Машинами у вишні
Найтонший – той – клей вишневий –
Глевкий коридор пітьми:
За мевою три перени –
За крилами – піт і Ми…
 
***
Магістри – як Канді дати –
І син кандидата в сміх:
На променях сніг канатів –
Останній – без волі – міх
Сімнадцять шарів: розгули –
Гудки перемліють стяг:
Вервечками сліпо мули
Втомилися йти по костях:
Або – по кістках. Або – тілом
Коли погамовано лик:
Чому те пташа злетіло
Під іменем «Чортомлик»
Вигадуй – поший у дурні
Столітню війну як гріх:
Ти бачиш себе не в «урні» –
І дуже смачний горіх
Горіти фронтам за обрій:
Хай обри чи анти там –
І кожен – хто – був хоробрий
До Ирію всмерть не пристав
То влада – то безлад – Сонях
Поверне глевкі слова –
Де кома – чужа й стороння –
Амебою в світ сплива
Сімнадцять фронтів гарячих
Кружляють чіпку спіраль:
Незрячі вагони телячі
До ран прикладають сталь…
Нам затишок довго плаче
І чоботи – «гуп» та «гуп»:
Крізь вінця – щось – п’єш гаряче
В гнізді театральних труп
 
***
молошні пігулки нірвани
на рівних стежах суєти:
«нора в норі – і їхні рани
кущем окремішньо мести»
поволі мста – і швидко очі
перебігають далину:
«Слів давучких ніхто не хоче
щоб не війти у мілину»
на рідних пагорбах і кресах
камінні погляди матрон:
«Живе в Тобі чіпка вереса»:
«Та зраджує оксюморон»
та зрадить Все: «І час – і тіні»:
«І холодок – і спека літ»:
«Лише Собака – Що – на сіні
Подовжить незугарний слід»
 
***
Ріки тікають від моря –
Сон по траві – та й присів:
Шепче чужий «I am sorry» –
Важко торкатися слів:
Темінь лексична – не сіно
Не пережиті часи:
Сонце і впало і – сіло
Тілом старої краси
Краще ніколи не мати
Ні талану ні добра
І не втрачати Аматі –
Скрипку – що – сніг пробира
Гострим окіллям до згуби
Чорним – давно – ручаєм:
Близько були – Твої – губи…
Тільки ж – камінням стаєм
Що перекочує броди
І видає плазунів –
Завше розмиті городи…
Що зберегти не зумів…
Ось і опудало стане:
Втеча від моря легка –
З докором вкрадені сани
Як епопея «ЗеКа»
Світ забіжить закрайока
Зміниться «нежить» на «жить»:
Жінко моя кароока –
Шлях через зорі лежить
 
***
Тане обмова мов купіль
Зріє гарячий окріп:
Вже не відродиться кукіль
І не відкриється гріб.
Так воно має і бути –
Втрачені дні оминай:
Кузні омерлі та гути
І веселун Менелай –
А ще й Меланка на часі –
Попід горою – Купал:
Віхоть червінний на пласі:
Був молодик – і пропав
Ти не живе – а марнуєш
Божий талант і нудьгу.
Десь у собі ворогуєш –
А про чуму – ні гу-гу:
Гул не прокотиться краєм –
Верби спадуть нанівець:
Любимо тих – що – караєм
І не ведем під вінець:
Любимо – згубимо – втратим –
Найде холодна зола…
Землю засіють арати –
Та не торкнуться зела
 
***
прибирання предметів з кордоби:
тиснуть речі важкі ручаї:
синій захід імен і худоби –
свищик глиняний там причаївсь:
пориваються траплені вежі:
хмари виберуть шлях – і мовчок!
не стежки – а підписані стежі:
голосний на душі «маячок»
не сховаєш ніде і ніколи –
не колисані тільця ідей –
наче давня палітра проколе:
стисне подих як вибере день
… кожна пляцка помітна – на – плаці –
«плащ-палатки» поліття і дим:
нарко-Див у привітнім Галаці
все стояв і чмарівмолодим:
молоко опливає землею –
вихід космосу сірка пізна:
чорні очі з вишневого ґлею –
Аріадни похований знак:
Знати долю – спізнати вершини –
непомітні слова з рукава…
Навертаються сльози і шини –
Пташка броду весь світ закрива
 
***
плече за вітром урина
в римований послід:
на дно важка старовина
знесе поважний плід –
зимовий він і ворухкий –
подалі від чеснот:
а вірш німий – а сніг крихкий
з чорнослива і сот:
медових уст – стібків зорі –
стійких доволі меж:
зійшли за псами комарі –
як за сопрано беж:
без лютні – без струни удав
удавано не спить:
Хто віщуном востаннє став
і підмінив снопи
порожніх слів на видноті –
пласких розбитих фраз:
видніють змії «во плоті» –
ристалища образ…
Твій образ стане вівчарем –
та не утне дуду:
Дістав вогонь – привів гарем
За звершену гряду:
І все знайшов на вітражах –
Замовк політ у тьму:
На вітах окошився жах –
Збудовано тюрму:
Плече в плече – вікно у світ
Одне – собі – на всіх…
Згадались сонце і софіт
І комедійний сміх
 
***
глупота – ліпота перевезій:
перевершений солоду знак:
Перевізник невизнаних версій –
Він про все не упізнано зна:
кілька знахідок: чищені пера –
перси вічно снують гобелен:
Без молитви й чужого етера
на узгір’ях страхів і селен:
Села всіяні променем диким:
Дзвін на дзвоні сидить в самоті.
ми – посіяні мжички кумики –
маєм кості віддати меті:
Мешти шиті в зорі вакханалій
Без вакханок – вина – і трудів:
Рівчаки уляглись на каналі
Коли вершу роздвоєнь уздрів
 
***
на прузі столичного моря
зманіжене серце не спить:
давно посивіла коморя
до Йєті спрямує стопи:
сто втоптаних снів до начала
хурделиць – хурдиг та вогнів –
лама надвечір’я квічала
і лама вистрибує з днів
давно опосілих на лузі –
на луках – як – доважок стріл:
та де ж ви – завіяні друзі:
нікого в сім світі не стрів –
А зустрічі – інші – непотріб –
Тіль треб ворухких окарин…
Колеса і ноги – за обрій
Заносять мечеті і Крим.
Вкарайте рибину гачками
І Байду замовте на гак:
Чи вишкребок солі чи камінь
Не грек подарує – а грак…
Любіться – потвори столикі –
Як місяць заступить поріг…
Втомилися видзвони дикі –
І впав оперезаний ріг
… Свою самоту возвеличу
На березі тихих страхіть:
За возом іду – але – кличу
Давно пересіяну хіть
 
***
північний вітер яблука змітає:
двірник прослав з тривоги небеса –
пахкий вогонь з подоби «мілітарі»:
«зігрійте душу нефами бесаг:
Що в тих поклажах мріяно і збуто?
Короткі схили моря в рукаві:
той переможний вигук – «бідна руто!»
не втрима рямця плетена в траві:
Іди – та йди… тут вже ніхто не стане:
Якась худоба і якісь роки –
Хіба вростуть – якісь – окремі сани
І золоті навіють сороки
Важка межа – і я закрию очі –
Чигає Птах крізь вікна у траві
Піти у Вирій хлопчик вже не хоче –
А розгадати кола морові
північний вітер забирає вталих
і вдалих до безпам’яти веде…
Ти хочеш пісні?.. проберись в аннали:
Орфея череп не на Тебе жде.
 
***
Ледь жевріє сіверська Маха –
Ще – Та – пелена ж на горбі:
Верстається Гобі – й комаха
Несе соломину в журбі:
Заносить сміття потурначе
Де начерки схилів творби:
Тирани потурені наче
Під блиском лучної труби
Тривало посипані зиски
Зурочені снами в багні:
Ні подиху мати – ні ріски –
Ні шляху Любові в огні
… луна забігає за обрій –
Стіна вже давно у траві.
Вчорашні перегуки – добрі:
Там ходять птахи парові
Позаду засипані стріхи:
З Матрони – труха і турман:
На станції змерзнуть горіхи…
Хто світло до ночі тримав
 
***
Була петівка як не був Петрарка
Перетирати треноси вікна:
По Твому серцю кочена безтарка –
Нехай холодна відстань ікона
кентаври свята лики заховають –
і їхній сором увібгне печаль:
… обурений і тихо позиваю
до порожнеч камінного плеча
Минає вік – дерева – і квічала
віч-на-віч прокорнає паропан:
то – плин води: то – кажуть – Ти
кричала: рожева птаха –
Сніг в руці пропав…
О – прощені без прощі і без свідків:
важких підків примерла давнина:
мовчи – душа – Бо запитають
«Звідки» розжився крові – волі – і вина
 
***
котиться сонячне диво –
Видиво трав на вустах:
Бусол від Африки диба –
Осінь багата й – пуста:
Кошик порожній – гарячий:
Тільки-но вилетів шпак –
Качка над інеєм кряче –
Просо рукав просипа:
Зорі в пилюці – в раменах
Аж пропікають роки…
Чом ти не прийдеш до мене –
Не погодуєш з руки.
Дивна погода навколо –
Навколо шемріт Дерев:
Вийдеш – згубитися – в поле:
Камінь хай біль забере.
Тільки минуле у шибці –
В морі сльозою дрижить:
Білі комахи-поскрибці
Теж намагаються жить
 
***
Змінились цикли – втратилися змисли:
Лиш Орхідея стала на столі:
Проміння Ночі наді мною звисли
Як неДрачеві прані постоли
Злітає праник – пряник золотіє:
Верблюжий корм рівняється на прю:
Нехай наш час сердечности зомліє
І пролопоче вогнище – «згорю…»
Вгорілі мешти в снах ракетоплана:
Планид і зисків не ряди – а тьма:
В селі – де – народилась Роксолана
За протягом невічности нема.
Німі толоки плинуть та зникають –
Знайомі до Ирію шелести:
Ти знаєш числа без ковтка «Токаю» –
Ти маєш сльози на мої листи…
 
***
Валерій Гай Катулл в накрапах –
Гра до зорі не опада:
Листопадіння на сатрапа –
Гріхопадіння: оба-на:
Ідуть на бій з крутим забралом:
Поросла полином Крута:
Спить імператор за Аралом –
Звисає рута від кута
Рівняння від Коші та Грея
Гінких джмелів перегина:
Порожня – ще без ката – рея
Своєї місії не зна:
Ікси зникомі опліч стануть:
Чия то тінь – чи радикал…
Списав крейдяною осанну
В дар конунгу – чужий корал
Крива зоря злетить опівніч –
Слова затнуться по горі:
І холод впустять ниці півчі –
І судді – не об цій порі
… Валерій – в гай: Катулл – у праліс:
І блиск ракет – як – назавжди:
Як добре – що – крізь час пробрались
Без діамантів і нужди.
 
***
поскриб мене опанує
Саван огорне хисткий:
Голос залишу Анную –
пера – звитяги – місткий
помста – така неприваба
бавиться лялькою стріх:
ходить ізрання прабаба –
в кузні розлущує міх
малот підстрибує – цурка
розворушила гаштет:
чорна – невпізнана – курка
шепіт забуде і шпет
піт пробирає пожнив’я  –
колеться стернями вік:
довго блукав і не жив я
в стінах – липневій траві
тоскно тягнув окривало –
сніг замерзав на вустах:
Літо було – і пропало
У невідомих містах:
У невагомих поклажах
Жах припина на ходу:
Око надремне укаже
«Як» не торкнути дуду
 
***
помітні вигини – вгинається неправда:
на білій пращі виникає скальд:
у понеділок – як мара – нарада:
немає ради – де – замовна сталь
Стило в стило: куди втекти від жалю –
або – «жалю»: або – «тікти»: або…
Писати скаргу маєш сенешалю
На тихий човен тихого Лі Бо
Зітерті фарби – вибрики – і стулки:
триликі печі пригортають трем:
Куди не зазирни – лише притулки
Крізь вікна кличуть ніби чийгарем:
Та тільки – всі – порожні візерунки
Без арабесок – полювань – і ран:
Не візії – не голоси – як трунки
Впадуть на ноги і втече гарант…
Грант лиха – ніби фунт учора –
Зворушить – Наші – янгольські тіла:
У кам’яницях пробіжить Печора
І проповзе отруєна стріла
Тебе – Ніколи – не віддам на правіж:
Небесні віжки тягнуться углиб:
Всі вовчі вогники – що втанули вМораві
Слізьми Любові вирнути могли б…
 
***
коли невиліковно хворий
Калини сік стече у міт:
Нагірня оповідь – онори –
В заплаві стане Суламіт
Столикі сни – безокі – воші –
В траві заранє шурхотять:
Ступочуть по душі калоші –
Шепочуть в коливі розп’ять
П’ять палиць б’ють – де – муедзини
Скликають вигиблі сніги:
Три дзиги – і лише маслини:
Стогнати – Їм – стає снаги:
Стигмати в порох розітерті
На розі «стріт» та «авеню»:
Шлях осягне – не – клаптик
– А невагомий слід вогню
 
село Деркул,
Біловодський район,
Луганської області
 

№7 (195) 7 квітня  2017