Нестерпна легкість трагедії

Пародії і сатиричні мініатюри
ВАЛЕНТИНОВІ ШУЛЬЗІ – ЕПІГРАМІСТОВІ
Хоч він Шульга, та правою
Свої рядочки ниже.
З насмішницькою славою
Він проти шерсті… лиже.
 
БАЛАДА ПРО ПРИСМАК
Кому – шапку смушеву,
кому – люльку дешеву…
…………………………
Кому пушок на рило,
а дядькові Кирилові – крила.
(Іван Драч, із книжки «Протуберанці серця»)
 
Кому – дими,
Кому – килими;
Кому – літа палючого,
А кому – зими.
 
Кому – жар-багаття,
Кому – нове плаття,
А кому – й розп’яття.
(Олег Здорик,  із книжки «Передчуття»)
 
Кому – килими,
Кому – літа серед зими;
Кому – спирту пекучого,
А кому – малява з тюрми.
 
Кому – міцного плеча,
Кому – півтора калача,
Кому – нового м’яча,
А кому й присмак Драча.
 
КІЛЬКІСТЬ ЯКОСТЕЙ
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
 
(Тарас Шевченко, «Кобзар»)
 
Поставлю слово на кордоні,
Де свічка пам’яті на варті.
(Іван Війтенко,
газ. «Літературна Україна»
від 3 травня 2018 р.)
 
Коли Шевченко б’є у скроні –
Й при свічці пишеться чудово!
Я на словесному кордоні
Поставлю слово.
І своє.
У мене ж є!
 
КВІТКООКА
Смоковнице стара, тобі вночі не спиться
І щось шепочеш ти, як завжди, невпопад…
……………………………………………….
І у цукерні вже застиг лукум-рахат.
 
(Світлана Короненко,
газ. «Літературна Україна» від 22 червня 2019 р.)
 
Смоковнице стара, мені вночі не спиться,
Хоча вже сплять давно і Київ, і Багдад.
Багдадський злодій знов крадеться, мов лисиця,
Точніше, наче лис. У мандрах знов Синдбад…
На вогник не летять з поклоном три зозулі.
Я знову щось плету, здається, невпопад.
Хоча кебаб-люля шепоче: «Люлі-люлі»,
Та в животі моїм не спить лукум-рахат.
 
ТОРБА СЛІВ
Віршомісто Віршоград,
кожен тут іспанський гранд,
мандарин китайський
в шапочці кутастій,
в африканському кожусі
і з сережкою у вусі.
 
Отже, йдім по виноград
у славетний Віршоград,
де говорять все підряд
попри дощ і попри град!
(Микола Слюсаревський, газ. «Літературна Україна» від 3 серпня 2019 р.)
 
Я прийшов по виноград
у славетний Віршоград.
Ну, а тут і в дощ, і в град
кожен меле все підряд:
мандарин китайський,
муедзин ненаський…
Тут недолітки безвусі,
і Шевченко у кожусі,
і Медвідь без лайки
та без балалайки.
Ось крокують дружно вряд
Галя, Петрик та Кіндрат,
а протези їм усім
змайстрував старий Максим.
А в сусідньому селі
б’ють у крицю ковалі
так, що в дальшому селі
мертві лізуть із землі…
Я прийшов у Віршоград,
наразивсь на словопад,
став на площі, наче бард,
та й собі мелю невлад.
 
ТИПЕСА
І ти прийшла, рум’яна від морозу.
 
(Микола Луків, газ. «Літературна Україна» від 22 червня 2019 р.)
 
І прийдеш по першому морозі…
(Роман Скиба, із книжки «Осінь на Місяці, або Усміх Дракона»
 
Утратили поети сон і розум
Від тебе, Музо, й від твоїх принад.
І ходиш ти, рум’яна від морозу,
Від Лукова до Скиби – і назад.
 
ІНТИМНИЙ ЛІРИК
В саду засніжене гілля,
І світло у вікні.
…………………………….
Куди вона? Звідкіль вона?
З яких земель і літ?
 
(Микола Луків, газ. «Літературна Україна» від 22 червня 2019 р.)
 
В моїм саду – в цвіту гілля,
І світло у вікні.
Й хоч диха свіжістю земля,
Не пишеться мені,
Бо ходить дівчина в саду,
Відома на весь світ.
Мабуть, спитаюся піду:
З яких земель, Ліліт?
 
МІЖ СЛОВОМ І СЛІВЦЕМ
Лікуйте ближнього слівцем…
…………………………………
Я стверджую!.. І з Ним у Слові
живу!
(Ярослав Ткачівський, газ. «Літературна Україна» від 3 серпня 2019 р.)
 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
(Павло Тичина, із книжки «Перемагать і жить»)
 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь
у Слові в сні і наяву.
А читачів – слівцем стараюсь
оздоровИть, бо я живу!
 
ПОХМЕЛІЗМ
Сідало сонце. День згасав. Вже сутеніло,
У мене ж на душі – в цю мить п’янку – весніло.
Я обціловував твою криничну вроду…
(Віктор Женченко, «Українська літературна газета» від 19 липня 2019 р.)
 
Пташки вітали день новий. Уже світало
І в мене у душі все танцювало.
Я сп’яну обціловував криницю…
 
ЗЕМНА ЛЮБОВ
Незабудка не за будкою цвіла,
А любов не до закоханих прийшла.
Незабудка не забулася цвісти.
Як же вам про цю любов розповісти?
Ну, скажімо, так: в однім селі
Дні бували добрі, ночі – злі.
Бо Йому уже тридцятник, як-не-як,
А Вона вже має двадцять і п’ятак.
І до пари їм нікого у селі:
Полишалися самі старі й малі.
Вимирає і спивається село:
Молоде і юне з нього утекло.
І хоча Вона товстенька і руда,
Але ж є у неї в трусиках звізда.
І хоч куций Він і часом чорно п’є,
Але в нього в штанях все ж таки щось є.
От і поєдналися вони.
Вже в них народилися сини.
І живуть вони як можуть на сім світі.
А кохання – то все вигадки піїтів.
 
ЛЮБОВ ЖЕРТОВНА
Тіло прагне тіла, а душа – спустошена.
Щастя ми хотіли, та, на жаль, облом:
Ти – моя принцеса, я – твоя горошина,
Тож подружнє ложе – кара нам обом.
З’їж мене, кохана! І запий водичкою.
Та й нехай роздує твій плаский живіт.
Згадуй мене зрідка. І живи за звичкою.
Мо’, Котигорошка викотиш у світ…
 
ЛЮБОВ МІЖ ІНШИМ
Сміються-плачуть солов’ї!..
Бери її за груди,
Люби сюди й туди її:
Ви вже дорослі люди!
А коли трави навкруги
Умиються росою,
Згадай про з сиром пироги –
Й котися ковбасою.
 
УКОТРЕ ПРО ЛЮБОВ
Любіть Україну, як власну сім’ю,
Невдатну сім’ю чи зразкову.
Любіть Україну в цвіту і гною,
Вишневу свою, виразкову.
Але пам’ятайте: слова голосні
Кричати не завжди безпечно…
Любить Україну простіше вві сні.
У п’яному сні, безперечно.
 
НЕ МОЄ ЯГНЯТКО
Мою кохану цей дощ нахабний
Мільйоном пальців
Нечесно пестив, хапав незґрабно
І хтиво мацяв.
Мене від злості крутили корчі.
Я пив з надривом,
Дивився мовчки калюжам в очі
І плакав пивом.
 
ПРОЩАННЯ З ЛЮБОВ’Ю
Прощавай, любов моя й тривого,
В нас вогонь давно уже погас.
Тільки пил і попіл, більш нічого
Нам не залишилося від нас.
Наші рештки вітер легкокрилий
Різними світами рознесе.
Ні хреста нам, мила, ні могили.
Тільки пил і попіл наш. І все.
 
НЕСТЕРПНА ЛЕГКІСТЬ ТРАГЕДІЇ
Так хочеться піти в осінній ліс!..
У світлий ліс, іще такий привітний,
Де ти іще нікому не підзвітний,
Бо час іще сокири не підніс.
А в лісі тепло. В лісі падолист…
Ти з попелу картоплю вигрібаєш.
Іще жартуєш, тільки відчуваєш,
Як витікає з тебе гуморист.
 Олександр СТУСЕНКО
«Українська літературна газета» №18 (258) 13 вересня 2019