Седмиця
День перший. Щаслива, красива,
Як злива, іще молода.
День другий. Засіяна нива, –
На обрії – сонця хода.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
День третій. Пора ворожити
І знати, що там, на горі.
Четвертий. Вклонятися житу,
Молитись ранковій зорі.
День п’ятий. Збиратися в осінь,
У клунку – хлібина й пісні.
День шостий. Захрип, безголосий,
Щось пише на голій стерні.
День сьомий. Самітник знайомий,
Сніги за плечима приніс:
Закине нас – крапки і коми –
На зоряний віз.
Собі колишній
На тому боці вулиці – весна,
Сміється день у сонця капелюсі
І птаха на плечі така ручна,
І світ, як вишиванка на обрусі.
На тому боці вулиці – сади
Хмеліють, закликаючи до раю,
Куди б не йшов, повернешся сюди,
Де плаче сміх, біль – цвітом опадає.
На тому боці вулиці – блакить
Із незабудок, човен сушить весла…
Час-перевізник ходить і мовчить,
Чекає стільки, скільки скаже весна.
На тому боці вулиці – луги
Дзвенять чи репетирують сонати,
Метелики нанизують круги
І не бояться небо це тримати.
На тому боці вулиці – вітри
Цілують хмари, їм – аби із хати…
Намалювала? Ластиком зітри
Усе, що я не встигла обійняти
На тому боці.
***
Так легко йти, коли вже не вернеш, –
Сніги впадуть на груди і завиють,
Огорнуть душу смутком білих веж,
А я собі наворожу завію.
Нехай мете – ні неба, ні землі;
Світ заблукає в білій високості,
А ми у ній – сніжиночки малі,
На нас давно планети грають в кості.
І навіть якщо випаде зеро,
І стихне все, – щоби не закричати –
Візьму останнє слово і перо, –
Я віршами навчилася мовчати
Про себе, про…
***
Як той підсніжник головою
Товчу цей світ – небесну твердь,
Де місяць ходить з булавою, –
Збирає плату із осердь.
Зірки – малесенькі, мов чері,
Достигли в Божому саду
І закликають на вечерю,
Хоч добре знають – не прийду.
Мені – цвісти, мені боліти,
Але не в тебе на плечі,
І випасати в травах літо
В зірками латанім плащі.
***
Це – я. Це ж я – та жінка у вікні,
Знадвору дощ полоще мою душу,
Січе лице на роки і на дні,
А я ще посміхаюся, бо мушу.
Це – я. Це ж я – усіх небес блакить,
Яку зронили на пекельну сушу:
У незабудках небо защемить –
Встеляю світ і розриваю душу.
Це – я. Це ж я – Ваш найсолодший сон, –
Найкращу роль зіграю: плачте, сцени!
Я – Ваш одвічний ешафот і трон,
Та що Ви справді знаєте про мене?
Це – я. Це ж я – при ночі і при дні:
Сльозина свічки – жінка у вікні.
***
Перецвісти, переболіть, мовчати –
Упасти в небо – ближче до землі,
Вона одна барвіночком хрещатим
Благословляє душі-кораблі.
Небесну твердь відміряти роками,
Над сивиною плакати у снах.
Пливе хмаринка з усмішкою мами,
Йде по мені кульбабкова весна.
І тиша, Боже, срібнодзвонна тиша –
Пливуть крізь неї душі-кораблі…
На щоглу днів здіймаюся найвищу –
Саджаю небо в грудочку землі.
***
Рецепт весни: наповнюємо склянку
Найперше – сонцем, бо прийшла пора
Садити небо просто біля ґанку,
І синьку з нього рвати – для пера.
Тоді до сонця додаєм зелене:
Бруньки на вітах, малахіти трав,
І стануть наші очі празелені –
Сам час-художник так не малював.
У росах відшукати краплі щастя,
Найперших квітів білі голоси
Самі складуть молитву для причастя,
Вінок сплетуть предивної краси.
Ще – вкинути монетку на удачу:
Вернутися не раз, не два сюди…
Складаєм і розв’язуєм задачу:
Цвітіння душ = сади.
***
Народився – заводиш блог,
Нік, пароль (ще нема тире).
Його точно читає Бог –
Щось підкреслює, набере
Ієрогліфи – дні з торбин,
Знак за знаком (дивись в вікно)
Розшифруєш, коли один,
Коли згіркне життя й вино.
Переписуєш знов себе,
Видаляєш (привіт, деліт)
Дати, друзів, дзвінки – любе,
Що тримає старих орбіт.
Фотографії перемог,
Розчерк блискавки у кінці…
Народився – ведеш свій блог, –
Точиш душу об олівці.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.