Вірші з майбутньої збірки
не за тими снігами зійшли
слід-у-слід – але не за тими
вечір радісний мов дитина
притулився – і спопелив
то нічого – що вечір він
а ніч вона – то нічого
пливе по світлу тоненький човен
а мовби човгає – мовби тінь
отак можливо і ти колись
плаватимеш безупину:
тінь – вона – повернеться в глину
сніг – це він – і не помились…
. . .
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
грицики стрибають по дорозі
лузають вишневі кісточки
майже сумовиті майже босі
майже Божі нібито пташки
нібито не кісточкою з вишні
вигодуй крилатих дітлахів
нібито колись не так Всевишній
три хлібини розламать зумів
нібито ж не тільки політати
знаючи ДО КОГО ти летиш…
м’якуші солодкої – про свято
кісточки вишневої – з узвиш
а тоді в одвічній насторозі
пилом омиваючись гірким –
грицики стрибають по дорозі
лузають вишневі кісточки
. . .
фонетика тиші
Господня роса
і промінь що пише
крилом небеса
до чистого звуку
живого чуття
немовби за руку
приводить Дитя
до звуку з якого
помоляться Втрьох –
так з Бога Живого
рождається Бог
КОЛИСКОВА ДЛЯ ІСУСА
Із циклу «Образи’»
У музеї гончарської родини Пошивайлів ув Опішному зберігається старожитня народна ікона: маленький Ісус спить на хресті, над ним витає Голуб-Дух, а ще вище Бог-Отець тримає руку на Земній кулі, омитій Христовою кров’ю. Праворуч від Ісуса півень, а ліворуч – чаша
тихо, тишо… тихо, ша…
хай ніхто не поспіша –
на хресті із кипарису
спить Незаймана Душа.
спи, Дитинко, – ще не час,
іще півні не кричать,
під оливковим хрестом ще
ані списа, ні меча.
лиш витає Голуб-Дух,
примічає кожен рух,
і холодний хрест із кедру
німо горнеться до рук.
спи, Синочку, спи, Малий –
тіло до хреста тули…
з переповненої чаші
ні краплини не пролий –
доки з’являться з нічого
білий і червоний човен –
і на сині валуни
не піднімуться вони –
і з розплющених очей
сон терновий потече –
до плеча тобі торкнеться
і окутає плече…
на оливковій горі
тіні дибають малі –
то одна, то друга схожа
на зображення землі.
там зринають із нічого
білий і червоний човен –
і зникають в нікуди
сині місячні сліди.
тихо, тишо… тихо, ша…
усміхається душа…
чи тобі, а чи мені
усміхається вві сні…
. . .
1.
без гайворонів
стелиться повітря
попри саміську землю
де-не-де
судомно оминаючи дерева
немовби Той Хто має тут пройти
а може навіть має пролетіти
сьогодні притулятись до дерев
чомусь не буде
а чому?
чому?!.
2.
порипує смерека –
прокинулась ачей
і кості розминає
ох і застоооялися за зиму
ох і стомииилися
кооості
чуєш сооойко
як мені соооолодко
ке
ккеее
3.
така волохата
аж дивно
така во
ло
ха
та
із першого проліска
мед
п’є!
4.
туео
аль еї
лілое
дуже лілое
майже як еее
і хмарини між ними
бліді
аж прозорі
а може
скажу Йому все
ну чому б Йому
все
не сказати?!
5.
на гілках цього дуба
гойдалась малою
гралася
моя бабуся
прихилюся спиною
до стовбура
чую
крізь дерево чую
з іншого боку
Хтось іще прихилився
дихає
я й не посмів запитати
Хто там
. . .
ще я – повірите – не знав
як заспокоїти ці крила:
мені душа не говорила
навіщо видима вона –
хто мусить бачити її
(КОГО побачити він мусить?!) –
хто і коли поверне душу
до безневинних україн –
щоб заспокоїлась душа
і відігрілася душею –
…за те що я услід за нею
услід за нею поспішав…
ДВА ІСУСИ
Із циклу «Образи’»
У центрі – святий Миколай, ліворуч від нього – дорослий Ісус, а праворуч – Богородиця з маленьким Ісусиком на руках. Це старожитня волинська ікона, яка зберігається нині в Житомирській картинній ґалереї
нарешті можна нічому не дивуватися
нарешті нарешті можна нічому
не дивуватися
зустрівши Їх чотирьох між них
два Ісуси
один ще Дитина у Матері на руках
дивові не дивуються
з дивом усе інакше
Менший проситься з рук біжить
наперед хоч далеко й
не забігає Старший сміється Йому
очима старшого брата
трохи уже сумними
трішечки ледве-ледь
біжи сам Ісусику Ти знаєш
куди Ти знаєш
навіщо стільки тут дивовиж
хочеться всі їх бачити
хочеться всі пригорнути бо дивові
не дивуються
менший брате Ісусе пастушк
у
підперезаний пояском
з ними святий Миколай
він розкладає ватру
Мати сидить на колоді узявши
лице в долоні
Старший Ісус назбирає хмизу
а Менший Йому допоможе
нарешті нарешті нарешті можна
нічому не дивуватися
м. Київ