Польський поет
Казімеж Бурнат (Kazimerz Burnat) народився 1943 року в містечку Щепановичі над
Дунайцем на найдальших західних лемківських землях, має вищі освіти з
юриспруденції, управління та міжнародної торгівлі. Працював у багатьох країнах
за межами Польщі (Індія, Японія, Канада, європейські країни). Автор багатьох
поетичних книжок, в тому числі декількох за межами Польщі (Україна, Чехія,
Швеція тощо) та численних публікацій в антолоґіях та альманахах. Добірки його
віршів друкувалися майже двадцятьма мовами, в тому числі й такими далекими, як
амхарська, в’єтнамська, китайська, монгольська тощо. Перекладає поетичні твори
зі слов’янських мов. Зацікавлений сучасною українською поезією. Заснував і
видає у Вроцлаві літературно-мистецький журнал «Без куртини», упорядковує і
видає різні літературні альманахи, пропагує молодих авторів. Маючи за плечима
досвід служби у «червоних беретах» (елітні підрозділи спеціального призначення
Війська Польського) налагодив харцерську (скаутську) роботу з важкими
підлітками. Користується повагою серед письменницького товариства, тому вже
декілька років очолює Головний Суд колежанський (товариський Суд Честі) Спілки
літераторів Польщі.
***
Молитовно
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
тримав її за руку
сатана
вибитий з
рівноваги
надіслав смерть
моє серце гробком
кохання
БЕЗ СЛІВ
Близько до себе
під руку із
недопробудженим
днем
поринаючи до
безмір’я гладі
кришталевого
блиску
РЕФЛЕКСІЯ
Звільненим
Богом не будеш
не відомо лишень
чи зустрінеш Його
ПЛОДИ ПОКОРИ
Не мав я коня
замість
велосипеда
обід колеса з
патичком
дірява покришка
і букова цурка
під час забави
кулі з муляки
злітали з лозини
переступаючи межі
гри
творячи уявні
вирви
наповнені водою
із океану
вистрибувало
каміння
з рогачки
дістаючи дна
від котрого нині
радісно
відсвічуються
спогади
ТЕРПЛЯЧІСТЬ ХЛІБА
Піднесеність тиші
моя душа у
неспокої
з рентґеном сну
і запахом
останнього привиду
підходжу до пічки
що гріє дитинство
перепічки
калач буханець
лопата
і суворий напис
замість ювілею
ватра
чорні хризантеми
в зажурі
неначе білі кали
пломеніє ватра
БАБИНЕ ЛІТО
На тому березі
ріки
твої квіти
розсипаються не
запилені
наче бутони піску
потрощені крильми
метелика
і вітер з нестями
павутиння
обгортаючи млою
бальзамує зморшки
полів
БОЖЕ ТІЛО
Білі півонії
обважнілі від
пелюсток
рушниками вівтар
оздоблюють
стяті гілки беріз
його затінюють
щоб окраса
велична
протривала аж до
закінчення
маніфестації віри
пізніше з мить
пов’яне
НАПРЯМОК ПРИЗНАЧЕННЯ
Намагаєшся
переступити межу
страху
стоячи обличчям в
обличчя
перед свічадом
не бачиш як той
Діоніс
тільки власного я
хоча проникаєш до
свого відображення
у мрячній
комірчині
з лахами
несвідомости
і зблисками
сорому
добачаєш
голу галузку фіґі
проте дорогу
продовжуєш
до порогу
сумління
до Лети
острах минув
З польської переклав Ю.
ЗАВГОРОДНІЙ