Листи часто відкриваються по-новому, по-іншому. Особливо, коли почитаєш розуміти, що підійшов до того моменту, коли крім тебе їх вже «ніхто і ніколи»…
В листі Дмитра Шупти до Юрія Рогового (друкується зі скороченнями – Ред.) подано кілька віршів, в яких згадується ім’я Феодосія Рогового (27.08.1925 – 4.05.1992) – старшого товариша, можливо, порадника і поціновувача.
Звичайно, сам Ф.Роговий у свій час їх не читав-не бачив. А втім… хто може знати те, що знає тільки ВІН?.. Як сказав би Петро Сорока.
«14.04.2007 р. Одеса
Добрий день, дорогий і славний козаче Юрію Феодосійовичу!
З великою вдячністю повідомляю, що збентежений презентом настільки, що не можу випірнути з-під хвилі почуттів, які накотилися в цю мить спогадів, спогадів таких приємних моєму серцю.
Ви мене змусили пригадати чи не найкращі дні півстолітньої давності, дні, яких було у мене зовсім небагато.
Вашу книгу, з виходом якої щиро вітаю Вас!, я читатиму поабзацно і перечитуватиму ще багаторазово. Сподіваюся розговітися, з Вашого дозволу, на рецензію. Та, біда, не бачу, де її видрукувати: з «ЛітУкраїною» стосунки не склалися, а полтавські газети, як змовилися, всі дають мені одкоша. Хіба що ризикну надіслати до «Рідного краю».
Як Ви помітили, мені не вдалося втовпитися зі спогадами ні в книгу про Григора Тютюнника, ні в інші, такого ж плану, а все – через В. зі С. та інших валенродистів, до яких душа не стояла й не стоїть.
В моїх давніх записників дещо було і про відвідування Полтави, і про мій полтавський період лікарювання у залізничній лікарні на посаді завідувача терапевтичним відділенням, де, щоправда, затримувався я не надовго, та все те було вичищене під час трусу, коли у жовтні 1983 мене схопили й кинули в катівню Лук’янівки. Випадково дещо зберіг мій брат, нині покійний, який мешкав під Уфою…
Пригадую, мене І.О.Кишинський викликав з Криму в Полтаву на семінар самодіяльних поетів, що відбувся в ОБНТ. Як згадка про цю подію – зосталася гуртова світлина. На цьому семінарі була й полтавка, нині покійна, Ганна Величко. Саме вона вперше до моєї свідомості донесла, що в Полтаві є поет Михайло Булах та Феодосій Роговий і Петро Ротач.
Після сірої зустрічі «семінаристів» з композитором О.Білашем невдовзі була й така несподівано бажана зустріч із згаданими письменниками, але ця зустріч запам’яталася, про неї навіть збереглися начерки віршів.
Сповідь
Безвихідь скрізь, хоч лускайся від розпачу,
Коли тебе тасовано у грі…
Сповідувався Роговому й Ротачу
Та Ворсклі, та Івановій горі.
Від розпачу до чарки алкоголю
Не кожен з нас нові гріхи зверша.
Повік уже свого страшного болю
Не викричить, не вистогне душа.
Чай з Ф.Роговим
А будинок мов медом намащений,
Не минав я, хоч ти мене вбий!
І забіг в «Комсомолець Полтавщини»,
Де редактором був Роговий.
Він для мене був, наче окрилювач, –
Мав високий життєвий зазив.
Привітав Феодосій Кирилович
І до чаю мене запросив.
…В Крим мене ти гукала, дорого,
За вікном абрикоса цвіла…
Чашка чаю тоді в Ровогого
Найсмачніша для мене була.
Пригадую, як за головування в Спілці Козаченка, Григір Тютюнник раптово запропонував мені піти з ним на Орджонікідзе, 2. Спустившись у підвал, там серед хабоття Григір Михайлович видобув портрет свого брата Григорія, портрет, який перед тим висів, серед інших, у Спілці на чільному місці. Григір з притиском сказав: «Ходімо, братику, додому». Того портрета ми з ним віднесли на вул. Раєвського. Про це десь є вірш мій… надрукований, як і ось такі:
***
Ф.К.Роговому
Було б усе поставити на карту,
Востаннє ризикуючи, проте,
Якби ж я мав відношення до «Гарту»,
До футуризму чи до ВАПЛІТЕ.
А так, повірте, любий Феодосію,
Я рідним краєм ще не нагордивсь.
Подамся я у Крим, у Феодосію
Чи у село Куріньку, де родивсь.
Від берега морського і до Удаю,
Де чужина і там, де рідний дім,
Я всюди почуваюся приблудою
І зайдою чи зайвим – несвоїм.
То ж треба, врешті, так мені знекровитись.
Задушно в хаті – вибіг я надвір.
І ні з ким, окрім Вас, тут перемовитись.
Біль терпить перлюстрований папір.
Я із села, де доля зла й сич ухає…
Ні! Я не з «Гарту» і не з ВАПЛІТЕ.
Мій бог – парторг, що скрізь мене підслухає
Й про мене нісенітницю сплете.
Затоплені поселення
Затоплено колядки і щедрівки,
В болоті штучнім плава перегній.
У мить, коли не стало Пугачівки,
Зірнула пам’ять болем ностальгій.
Не дався нам шмат хліба дармовий.
У час дозвілля ми не ловим ґави
Якби не Феодосій Роговий,
Не Ротач – не було б уже й Полтави.
Вірші, написані під враженням від наших зустрічей: «Калнишевський», «Сіркова ніч» тощо потрапили до моєї першої збірки, як і в подальшому «Прощання з Григором Тютюнником».
Ми з Феодосієм Кириловичем поруч стояли біля Григорової труни.
Смерть Михайла Булаха
(про неї довідався від Ф.Рогового)
– Ми вас багатьох перекалічим! –
Нам у душі нелюди кричать.
Молодим, іще сорокарічним
Догорів на полум’ї багать…
Не бував круїзом у Стамбулах,
Не відвідав навіть Бухарест…
Помирав поет Михайло Булах
У селі самотнім, наче перст.
Із життя пішов у вічний морок
У такий погожий світлий день.
А було поету – тільки сорок –
Це фактично молодість лишень.
Ці вірші не піддаються якійсь шліфовці, тому перед Вами вони – в первісному вигляді, як слід вважати, сирі. Вибачайте.
Вам же зичу міцного здоров’я, подальших успіхів та всіляких благ!
З пошаною Дмитро Шупта.»
Дякую, шановний Дмитре Романовичу! Тепер і Феодосій Кирилович почує.
До друку підготував Юрій РОГОВИЙ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
с. Пироги на Полтавщині, 12.07.2018