Як сходить сонце світанкове,
Промінням обніма лани, —
Мене ти, сонячна любове,
Не обмини — не обмани.
А як цілюща свіжа злива
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Цілує землю з вишини, —
Прошу, любове, будь
щаслива,
Не обмани — не обмини.
Мені дай, сонце, свого світла,
А сили, свіжості — земля,
Щоб, як конвалія, розквітла
Душа закохана моя.
Хай сходить сонце світанкове,
Промінням обніма лани, —
Мене ти, сонячна любове,
Не обмини — не обмани!
У вагоні
Одцвітала вогнями вже
Одеса,
Темна ніч дивилась у вагон.
Колискову стукали колеса,
Навівали пасажирам сон.
Віяв вітер різко прохолодний,
Стукотів краплинами у скло,
Що здалося: злий і невгамовний,
Із вагона забере тепло.
В непривітну ніч оцю зі мною
їхали в однім купе тоді
Жінка із дитиною малою,
Дівчина й солдати молоді.
Мати стала хлопчика гойдати,
Та чомусь і на руках кричить.
Дівчина сказала: — Хоче спати.
А солдат: — Шинелечку візьміть.
На шинелі добре було спати,
Усміхався крізь блакитний сон.
Ми дивились тепло на солдата,
Наче він зігрів увесь вагон.
Аеродроми
Вночі міста
сплять сном глибоким, —
Лиш тихо ходять вартові.
Та в небі чорнім і високім
Летять нестримно зірки дві.
Мов мальви ті, мов дикі рожі,
Внизу горять ряди вогнів.
Не сплять аеродроми, схожі
На добрі руки матерів.
Гримлять не громові розкати
Вночі з аеродромів цих, —
Сини відважні і крилаті
Злітають в мирне небо з них.
Не знають спокою і втоми
Вони в сяєві вогнів.
Як матері, аеродроми
Не сплять — чекають літаків.