“Українська літературна газета”, ч. 20 (338), 14 жовтня 2022
2022-й. ПОЧАТОК
Кутя та узвар на столі
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І свічки врочиста підмога, –
Чекають старі і малі
Народження Бога.
Того, що не відає меж,
Того – для яскИні й хорому…
Народиться Він щонайперш
У серці людському.
***
Натомилась душа, у морозі – зерно,
Рятівні стерто знаки і дати…
Непорушна стіно, непорушна стіно,
Поможи нам стояти!
Проти стріл і гармат, проти зла і брехні
Та страшної отрути – облуди,
У гурті й самоті, в чорні і світлі дні –
Брати силу у груди…
23.ІІ
…Вітрів тривожне голосіння –
Весна, здається, буде рання…
Збираю вузлики з насінням –
І слухаю землі зітхання.
Спинись, замри, нечиста сило,
Сховай свої пекельні жала:
Тепло в зерні світИ збудило, –
Моя земля чекає рала!..
27.ІІ. Київ
Наш дім, нашу пристань, наш рай
Московська орда потоптала…
Вставай, Україно, вставай –
Фальшиві зривай запинала!
Рятуй і себе, і весь світ
Від злої, страшної потвори!..
Бог благословляє твій міт –
Для світлих доріг та орбіт –
І меч твій, що зло упокорить…
23.ІІІ. Трускавець
…Горять книжки, і душі, і земля:
Війна регоче, розриває світ…
Народжене в підвалі немовля
Ще запитає Господа про звіт;
Про Батьківщини зраджені дзеркала –
І ту любов, яка щитом не стала…
12.ІV
До Києва – до рідного гнізда,
До вулиць, пошрамованих війною,
Звертай, дорого… А понад тобою –
Воскреслий Бог, який нам сил додасть.
Звертай, дорого, до розбитих брам,
І мрій, і доль… А всюди міни, міни…
Та це земля, якій нема заміни.
І золоте зерно Він вкине сам…
27.ІV. Великдень
Яка ж ти прекрасна, земле!
Набутись в раю твоїм:
Садків квітування, зелень
І благосний перший грім…
Воєнні пройдем дороги –
Терновий горить вінець!
Діждемося перемоги,
Й на осінь – у Трускавець:
Вклонитися – за охорону –
Його предковічному дзвону…
ТРАВЕНЬ. ЛІТКИ
Безпросвітно: бур’яниська, втома…
Це село. І ти в нім не одна.
А програма ВИЖИТИ – відома:
ЗародИ, земелько!.. Бо – війна.
Відкладаю модернові рими:
І душа, і руки – мов наждак…
Та пташки ранкові – я із ними! –
Славлять світ, прекрасний світ однак…
*
…Не озирайся: там безлюдно й вітряно;
А нарікати на недолю – встид…
ПобУла зіркою, і птахою, і квіткою, –
Тепер, голубонько, – пора каріатид.
*
Зійшла на пси: іде страшна війна,
І смерть кругом, і світу божевілля, –
Міцного слова треба, як вина…
А я пишу про свій город і зілля.
Про те життя, яке навік пішло,
Як і дитинство – у шляхи незнані, –
Та звістку подає – мов джерело,
Що виринуло раптом при вулкані…
*
Як мітка правіку: меч, серп і стилО,
Як долі невтишна конкіста:
Пів серця – село, до землі приросло,
Пів серця – вировисько міста.
В’язати? Не в’яжеться!.. Мед і полин
В життєвій моїй картотеці…
Губила не раз я між цих половин
І трони свої, і фортеці.
Й тоді, коли відчаю пійло хмільне
Шептало про право нон-стопу, –
Приходило, щоб захистити мене,
Те слово – із запахом кропу…
***
Мільйони жертв і океани горя, –
Та треба вчитися перемагати…
А дядечко дораджує-говорить,
Що знов нам роль – жертовного ягняти.
Бо, бач, у ката тріскає харизма
І випадає з рук важкий ножака,
Тому покірність наша всім корИсна:
Світ співчуває… Навіть, бач, заплакав…
…Горить Вітчизна. Горе – в кожній хаті…
Радіє кат, що нам бракує зброї…
Та ми б’ємось! Б’ємося, мов закляті, –
Ні, не ягня, а нація героїв.
***
Це змаг за життя… Ворог вдарить знов перед світанком…
Готуєш набої.
З фальшивих патетик, немов з пелюшок, виростаєш
До правди гіркої.
Вона тебе зробить несмертним!.. Задавнені рани –
Як птахи поснулі.
…Готуєш набої. І молишся.
І ждеш на ранок,
Що зойкне від кулі.
МАТІР-БОЖА ТРАВА
Непоказне: собі не жде хвали,
Та пахне, як в раю: тривожно й солодко…
В цім зіллі ми, дівчатка, мили голови,
Й від того коси гарно в нас росли.
…Знайшла його у місті на околиці,
Листок зім’яла – о, дитинства пах!..
Насіяла в садку – не приневолила,
А попросила… Щоб не сумно-холодно
Було душі на самоти вітрах.
***
ЛовИтва жар-птиці…
Ідей барикади…
ЗарІбку тісні коридори…
У зАтінку тронів садити розсаду –
Забракло у тебе покори.
Минається літо.
Зозулечка кУє,
І серцю, як вітру, – роздолля:
Нічого не жде,
Ні за чим не жалкує…
І це називається – ВОЛЯ!?.
ПОЕТИ
…Нехай цього й не збережуть аннали,
Та ми до бою першими ставали,
І наше слово, наче корогва,
Казало: «Україна ще жива!..»
Такі вони, життя координати…
Чи ж нам до цього, посестро, звикати?
Як ті міські дерева – гарні, рідні,
Вродили – і нікому не потрібні…
***
«Швидше рости», – татко тихо сказав,
Маму обняв: «Не сумуй, в тебе – син…»
Взяв на плече свій зелений рюкзак –
Й рушив на фронт. В татка псевдо – «Полин».
Радіо каже: «Пекельні бої…
Ворог нетямиться в люті й злобі…»
Татко приснився: у дверях стоїть,
Прапор дає – й тихо мовить: «Тобі…»
***
Наче мишка, тихо й непомітно
Літо прожила:
Чути час – верталася до міста,
Рятуватись – мчала до села.
Натомились, душе, натомились
Від чекання чуд…
Та яка ж тобі земля ця мила
І цей дивний найрідніший люд!..
***
На людних ярмарках біди
Ми – скоморохи…
«Побудь, – просила я. – Не йди.
Побудь ще трохи…»
Зігрілось серце крижане,
Питає долю:
«Чому ти вибрала мене
На цю сваволю?»
А доля дивиться кудись,
Їй не до мене.
Та білий ангел нахиливсь,
Торкнув рамено:
«Не втримуй. Хай собі іде, –
Лиш без отрути:
За чисте серце молоде
Хтось мав одбути…»
ПАМ’ЯТЬ
Сказати: «Лишайся…» – обняти міцніше
і в ніч увійти, як у храм.
Рука твоя вирізьбить в ній білу нішу,
я дерево висаджу там.
Рука твоя вгорне дороги пропащі
і браму відчинить у рай…
Були, звісно, гірші, були, певно, кращі, –
та ти мене вже не лишай,
рудий скорпіоне, вогненна прояво
із серцем, немов маків цвіт, –
дощі самоти без тривалих прояснень
і хтиві очиці кобіт…
Між ними свій берег так легко губити, –
спізнав усього пілігрим…
Рудий скорпіоне, ти вмієш любити
не тілом, а серцем важким?
Одне лиш воно приведе до оази,
де неба дзвенять голоси, –
усі перемоги свої та екстази
за ту висоту віддаси.
Пішла в твої руки – немовби вода у пісок,
і світ засміявся мені з-поза масок…
Це чудо належання, вибір зорі між зірок,
це поміж стежок – голос траси.
Розльотні принади, скарби випадкових вітрин,
броньовані двері душі, а за ними…
Пішла в твої руки – як сльози сосни у бурштин, –
мигтіннями золотими.
***
Марійці
Прогноз: дощі й дощі… І я лишаю
Хитливе мрево літківського раю,
Де літувалось тихо й одиноко,
Де серце більше бачило, ніж око.
Стара хатина і паркан похилий,
Старий садок… Але якої сили
Земля плодюча! Лиш давай насіння…
Тепер лежить – утомлена, осіння.
Ми з нею потрудилися. В любові
Минали дні, дзвінкі і кольорові:
Шовковиця чорнила стежку й п’яти,
Їжак приходив нею ласувати.
Вуж справи мав і прилітав лелека,
Десна текла – у спеку ой далека!
ХорИ сусідських півнів і зозулі –
У ранки росяні, у ранки проминулі…
…Боїться холодів старенька хата,
Така затишна влітку і крилата, –
І я боюсь… А холодИ – за мною…
З війною…
***
Порожніють городи – згортається учта.
Відродили. Тепер – у коморах дари.
Я люблю їхню втому. Я вчусь її ЧУТИ.
Бо душа моя саме з цієї пори…
Тихий дощ вересневий – ще зовсім не скруха.
Он бур’янчик радіє – в дощі він підріс…
А приблуда-комар все дзумчить біля вуха:
«Хочу літечка – знов! Дайте літо – на біс!..»
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/